Протиправна зміна місця проживання дитини: правові наслідки та способи захисту прав

Про протиправну зміну місця проживання дитини: правові наслідки та способи захисту прав розповіла адвокат, медіатор, Голова Комітету НААУ з питань сімейного права Лариса Гретченко під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури.

Лектор докладно проаналізувала разом з учасникамипротиправну зміну місця проживання дитини, а саме:

• 1. Декларування/реєстрація місця проживання (перебування) дитини: мета, загальні вимоги та особливості.
• 2. Самочинна зміна місця проживання дитини: практичні аспекти.
• 3. Пріоритет інтересів дитини та встановлена ст. 162 СК України презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживає дитина.
• 4. Протиправна поведінка щодо зміни місця проживання дитини: наслідки та реагування.
• 5. Стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, завданої відібранням дитини: судова практика.

У рамках характеристики протиправної зміни місця проживання дитини акцентовано на наступному:

1. Декларування/реєстрація місця проживання (перебування) дитини: мета, загальні вимоги та особливості

Відповідно до ст. 4 ЗУ “Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні” мета декларування та реєстрації місця проживання (перебування) особи:

1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом;

2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою;

3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

Загальні вимоги до декларування та реєстрації місця проживання (перебування) дитини:

Батьки або інші законні представники зобов’язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників.

Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

Іноземець, особа без громадянства зобов’язані задекларувати або зареєструвати своє місце проживання та місце проживання дітей віком до 14 років (у тому числі новонароджених дітей), батьками або іншими законними представниками яких вони є, протягом 30 календарних днів з дня отримання посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, або після зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання.

Особливості декларування та реєстрації місця проживання (перебування) дитини:

• Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом (ст. 9).
• Отримання згоди власника (співвласників) житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла (ст.11).
• Відмова у декларуванні або реєстрації місця проживання (перебування) особи (ст. 12).
• Особливості реєстрації місця проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (ст. 14).
• Особливості декларування та реєстрації місця проживання особи, яка є здобувачем освіти (ст. 15)
• Зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) (ст. 18).

2. Самочинна зміна місця проживання дитини: практичні аспекти

Відповідно до статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, і не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки місце проживання неповнолітнього ОСОБА_9 було визначено судом саме з відповідачкою.

Постанова ВП ВС від 29.05.2019 року у справі № 357/17852/15-ц (див. висновки у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 року у справі № 475/431/21 та від 21.06.2023 року у справі № 336/2426/20).

Неможливо вважати самочинною зміною місця проживання дитини одним з батьків, якщо таке проживання не було встановлене рішенням суду або органом опіки:

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами існують неприязні стосунки, батько бажає одноосібно здійснювати фізичну опіку над неповнолітнім сином сторін, посилаючись на те, що відповідачка не здійснює належного догляду за дитиною, а дитина бажає проживати з батьком. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд тільки з огляду на самочинну зміну батьком місця проживання дитини, визначив місце проживання дитини з матір`ю. Інших мотивів рішення апеляційного суду не містить. При цьому апеляційний суд не врахував, що неможливо вважати самочинною зміною місця проживання дитини одним з батьків, якщо таке проживання не було встановлене рішенням суду або органом опіки.

При цьому апеляційний суд при визначенні місця проживання дитини не перевірив та у рішенні не навів мотивів чи буде відповідати таке визначення найкращим інтересам дитини, не встановив прихильності дитини до кожного з батьків, та можливості кожного з батьків забезпечити гармонійний розвиток та належне виховання дитини. Відповідно до висновку від 14 березня 2023 року, за результатами психологічної діагностики ОСОБА_4 , складеним Центром клінічної та спеціальної психології, психотерапії, малолітня дитина виявила бажання проживати з батьком.

Також матеріали справи містять висновок органу опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 28 квітня 2023 №108-4756, з якого вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_9 разом з батьком ОСОБА_2 . Апеляційний суд у своєму рішенні не навів мотивів відхилення наданих стороною відповідача доказів. Під час розгляду позову про визначення місця проживання дитини судом апеляційної інстанції не було враховано, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин щодо піклування над неповнолітнім, тому неповне з`ясування обставин справи, ненадання відповіді на усі доводи сторін, а тим паче відсутність мотивів, є неприпустимим порушенням норм процесуального права та суперечить інтересам дитини.

(Постанова КЦС/ВС від 15.01.2025 року у справі №760/2096/22).

3. Пріоритет інтересів дитини та встановлена ст. 162 СК України презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживає дитина

Небажання відповідача добровільно виконати судове рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в цій частині, є підставою для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України, і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України.

Відповідачем не доведено обставин, що повернення малолітньої дитини за місцем проживання батька, яке є місцем проживання і дитини згідно з рішенням суду, створює загрозу її життю та здоров`ю або негативно впливатиме на її розвиток. Аналогічно не встановлено обставин, що повернення дитини буде суперечити її інтересам. Підстав, які б перешкоджали поверненню дитини до батька, не встановлено.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, обґрунтовано виходив з того, що відповідач самоправно, без згоди батька, забрала у нього малолітню дитину, тому має повернути її батькові, і правильно застосував до спірних правовідносин частину першу статті 162 СК України. Беззаперечно важливим є також те, що суд першої інстанції керувався при цьому інтересами дитини.

(Постанова КЦС/ВС від 26.02.2020 року у справі № 650/1631/19).

Ст. 162 СК України встановлена презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживає дитина.

ВС враховує, що реальна небезпека для життя та здоров`я дитини або, якщо обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам, є єдиною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання за наявності чинного рішення про встановлення місця проживання дитини з тим із батьків, який звернувся до суду із зазначеними вимогами. А ОСОБА_2 належно не довів судам вказаних обставин, що було його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України.

Доводи заявника щодо кращих умов проживання, оцінки інтересів дитини щодо проживання з кожним із батьків, тощо, не заслуговують на увагу та не впливають на правильність вирішення судами цієї справи, оскільки ці обставини не входять до предмету доказування у цій справі, а мають значення для вирішення спору про встановлення місця проживання дитини або зміни такого місця проживання.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що статтею 162 СК України встановлена презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживає дитина. А тому, якщо інший з батьків вважає такі умови непридатними для дитини, то способом захисту прав дитини є пред`явлення позову про зміну місця проживання дитини, а не самочинна зміна її місця проживання.

При цьому, як було вказано судом, та зазначено в касаційні скарзі наразі такий спір вирішується в Шевченківському районного суді міста Києва, тому саме в тій справі буде вирішено доцільність проживання дитини з тим, чи іншим із батьків, враховуючи якнайкраще забезпечення інтересів дитини.

(Постанова КЦС/ВС від 17.03.2021 року у справі №753/21632/18).

4. Протиправна поведінка щодо зміни місця проживання дитини: наслідки та реагування

• Дитина не може бути повернута, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я:

Апеляційний суд не встановив, які саме обставини створюють реальну небезпеку для життя та здоров`я дитини або обставин, що вказують на зміну обставин, які б суперечили інтересам дитини і чим саме вони підтвердженні. Не вказав, якими доказами у розумінні статей 77-78 ЦПК України підтверджена протиправна поведінка позивача або її чоловіка у відношенні до малолітньої дитини, що стали підставою для відмови в поверненні дитини за попереднім місцем проживання, визначеним рішенням суду. Неприязні відносини між батьками, відсутність компромісу щодо визначення участі батька у вихованні дитини не може бути підставою для відмови в поверненні дитини за попереднім місцем проживання, визначеним рішенням суду. (Постанова КЦС/ВС від 29.01.2020 року у справі №753/21632/18).

• Вкрай несприятливими наслідками для дітей буде вимушена необхідність повністю змінити своє соціальне становище та зв`язки виключно для забезпечення участі у їх вихованні батька:

Вкрай несприятливими наслідками для дітей буде вимушена необхідність повністю змінити своє соціальне становище та зв`язки виключно для забезпечення участі у їх вихованні батька, який відповідно до статті 16 ЗУ «Про охорону дитинства» не позбавлений можливості брати таку участь під час тимчасового проживання дітей за кордоном. Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не дослідив питання негативного впливу та свавільного вивезення дітей за кордон з метою зміни постійного місця проживання, намовляння та перешкоджання у спілкуванні з батьком є безпідставними, оскільки належні докази на підтвердження зазначених обставин у матеріалах справи відсутні. Колегією суддів НЕ приймаються до уваги аргументи заявника про те, що позивач обмежений у збиранні доказів, оскільки діти та відповідач перебувають за кордоном. Перебування дітей за кордоном не може вважатись обмеженням позивача у збиранні доказів стосовно цього спору. Крім того, апеляційним судом не встановлено протиправної поведінки ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 щодо його спілкування з дітьми та участі у їх вихованні. (Постанова КЦС/ВС від 27.12.2024 року у справі №346/5465/20).

5. Стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, завданої відібранням дитини: судова практика

Судова практика:

У справі встановлено, що відповідач ОСОБА_2 (батько малолітньої дитини) без відома та згоди позивача ОСОБА_1 (матері малолітньої дитини), з якою на підставі рішення органу опіки і піклування проживала малолітня дитина – дочка ОСОБА_4 , самовільно змінив її місце проживання, таємно від позивача перемістивши її до місця свого проживання. Вказана обставина також була встановлена в рішеннях судів при розгляді справи № 279/3970/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – служба у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, про відібрання дитини та її повернення позивачу. За наведених обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що факт спричинення такими діями відповідача моральної шкоди позивачу є доведеним. Однак, ВС не може погодитися із позицією апеляційного суду в частині визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача, враховуючи таке. У результаті здійснення відповідачем самочинної зміни місця проживання малолітньої дитини, позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, які вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача по відношенню до неї та її дочки (розлучення з дитиною всупереч з її бажанням бути з дочкою), у переживаннях за стан своєї малолітньої дочки, стан її здоров`я та розвитку. У постанові ВС від 22.01.2020 року в справі № 482/1460/18 суд касаційної інстанції погодився із висновками судів, які обґрунтовано стягнули із відповідача, який самочинно змінив місце проживання малолітньої дитини, на користь позивача 5 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди, що відповідає вимогам ч.2 ст. 162 СК. (Постанова КЦС/ ВС від 22.02.2023 р. у справі № 279/799/21).

Судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах.

Особливо примітним і, безперечно, слушним, зважаючи на важливість закріплення однакового розуміння принципів дії механізму захисту особистих немайнових прав потерпілих осіб, є прагнення ЄСПЛ додержуватися послідовної лінії у визначенні розмірів компенсацій, що присуджуються у зв`язку з вчиненням однотипних порушень. Так, у рішенні від 04 квітня 2006 року у справі «Шевченко проти України» ЄСПЛ, «об`єктивно оцінюючи ситуацію, переглянувши присудження компенсацій у подібних справах і з огляду на порушення, що були виявлені у даній справі», присудив заявникові 2 000 євро як компенсацію моральної шкоди.

Таким чином, зважаючи на те, що у справі № 482/1460/18 та у справі, яка переглядається, спірні правовідносини є подібними, зокрема, щодо застосування при їх вирішенні частини другої статті 162 СК України, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн, що відповідає практиці ЄСПЛ щодо додержання послідовної лінії у визначенні розмірів компенсацій, які присуджуються у зв`язку з вчиненням однотипних порушень.

(Постанова КЦС/ ВС від 22.02.2023 р. у справі № 279/799/21).