Режими консолiдацiї холдингових груп в ЄС: чи є дискримiнацiя?

У межах Європейського Союзу існує значна різноманітність підходів до податкової консолідації холдингових груп. Це створює як можливості, так і виклики для компаній, що працюють у кількох країнах ЄС. Податкова консолідація дозволяє пов’язаним компаніям групи розглядатися як єдиний суб’єкт для цілей оподаткування. Таким чином, прибутки одних компаній можуть бути зменшені на суму збитків інших, що знижує загальний податковий тягар.

Однак не всі країни передбачають такий механізм, або обмежують його лише національними компаніями. Це викликає дискусію щодо можливої дискримінації транснаціональних груп. У цьому матеріалі розглядаються основні моделі консолідації, порівнюються підходи країн ЄС та аналізується, чи відповідають вони праву ЄС, зокрема принципам свободи заснування та недискримінації.

Серед країн ЄС переважають три основні моделі податкової консолідації:Повна консолідація (fiscal unity). У цій моделі всі компанії групи подають спільну податкову декларацію та розглядаються як єдиний платник податку. Це дозволяє повноцінне об’єднання прибутків і збитків, а також усунення оподаткування внутрішньогрупових операцій. Такий режим застосовується, наприклад, у Нідерландах, Франції, Німеччині та Італії.

Проте, як правило, участь у фіскальній єдності дозволена лише для компаній, які є податковими резидентами відповідної країни. Лише деякі країни, як Італія, передбачають можливість включення іноземних дочірніх компаній за суворих умов.Групове звільнення (group relief).

Такий підхід застосовується, наприклад, у Великій Британії (до Brexit), Ірландії, Кіпрі. Кожна компанія подає окрему декларацію, але має право передати свої збитки іншій компанії групи, що має прибуток, якщо виконується критерій участі (зазвичай понад 75%). На відміну від фіскальної єдності, тут не створюється єдиний платник податків, проте механізм компенсації збитків працює.

У деяких випадках групове звільнення може застосовуватись і до компаній з інших країн ЄС, якщо виконано умови, наприклад, якщо збитки є остаточними (тобто не можуть бути використані в юрисдикції походження).

Ну і на останок не менш типовий варіант взагалі відсутність режиму. У ряді країн консолідація не передбачена. Кожна компанія сплачує податок окремо, без можливості врахування збитків інших компаній групи. Це характерно, наприклад, для Болгарії чи Хорватії. Такий підхід ускладнює ефективне податкове планування для транснаціональних холдингів.

Різні режими можуть створювати економічну дискримінацію. Зокрема, групи, які діють лише в межах однієї країни, можуть повною мірою використовувати механізми зменшення податкового навантаження. Натомість холдинги з компаніями в кількох країнах стикаються з тим, що збитки однієї юрисдикції не можуть бути враховані в іншій.

Це призводить до того, що група загалом може мати нульовий або навіть від’ємний фінансовий результат, але все одно сплачувати податки в окремих країнах. Таким чином, виникає ситуація, коли податкове навантаження не відповідає реальному фінансовому стану групи. Це порушує принципи свободи заснування та недискримінації, які захищає право ЄС.

Європейський суд справедливості неодноразово розглядав справи щодо дискримінації в сфері податкової консолідації. Найвідоміши кейси такі Marks & Spencer (2005). Суд постановив, що країни можуть обмежувати залік збитків іноземних дочірніх компаній, але мають дозволяти його, якщо ці збитки є остаточними та не можуть бути використані в іншій юрисдикції.

X Holding (2010). Підтверджено право країн обмежувати режим фіскальної єдності лише внутрішніми компаніями, якщо це виправдано захистом національного оподаткування. Не менш яскравий кейс Groupe Steria (2015). Суд постановив, що якщо податкові переваги надаються лише національним групам, вони мають бути доступні і для транскордонних, якщо ситуації є порівнянними. Інакше – це порушення свободи заснування.

Право ЄС не вимагає від країн-членів запровадження повної транскордонної консолідації.

Проте воно забороняє дискримінацію та зобов’язує держави створювати рівні умови для компаній незалежно від резиденції. Судова практика встановила межі допустимих обмежень: країни можуть обмежувати транскордонне залік збитків, але не можуть створювати необґрунтовані переваги для внутрішніх груп.

У довгостроковій перспективі гармонізація правил можлива через ініціативи ЄС, зокрема BEFIT або оновлену версію CCCTB, що має забезпечити єдину базу для оподаткування транснаціональних компаній і усунути проблему дискримінації.

Олена Нусінова,
Директор Smart Corporate Service LTD, доктор економічних наук,
MBA, DBA з корпоративного управління