Відвід слідчого судді в кримінальному процесі

post-img

5 хв читати

Підстави для відводу слідчого судді передбачені статтями 75-79 Кримінального процесуального кодексу України. Досліджуючи практику різних позицій слідчих суддів, детально хотілося б зупинитися на дослідженні інших підстав відводу слідчого судді.

Відповідно п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України слідчий суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

Так, згідно ухвали слідчого судді Соснівського районного суду міста Черкас у справі № 712/34/20, задоволено заяву захисника про відвід слідчого судді, подану в провадженні за клопотанням слідчого, про встановлення строків для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

У заяві про відвід заявниця посилається на існування обставин, які, на її думку, викликають обґрунтовані сумніви у неупередженості слідчого судді при розгляді вищевказаного клопотання. Сторона захисту звертає увагу на відсутність завчасного повідомлення про час та дату розгляду справи № 712/34/20, яка була призначена до розгляду на 13 год. 00 хв. 10.01.2020. Разом з тим, сторона захисту отримала SMS-повідомлення про виклик на розгляд вказаної справи лише 09.01.2020 о 12 год. 00 хв.

Відповідно до ч.8 ст.135 КПК України, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за 3 дні до дня, коли вона зобов`язана прибути за викликом. В порушення вищезазначених норм сторона захисту не отримала повідомлення про виклик вказаної справи за три 3 до дня, коли вона зобов`язана прибути за викликом.

У заяві заявниця посилається на те, що з матеріалів клопотання суду відомо, що захисники підозрюваних, як і самі підозрювані, проживають у місті Києві та Київській області. Крім того захисники надають правову допомогу і іншим клієнтам по іншим справам та мають відповідну завантаженість, відповідно, прибути на виклик за один день в судове засідання в інше місто та іншу область не мали можливості.

Крім того, згідно з п.2 Порядку надсилання учасникам судового процесу (кримінального провадження) текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01.06.2013 №73, текст судової повістки може бути надісланий судом учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду заявки про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення.

Така заявка оформлюється безпосередньо в суді або шляхом роздрукування та заповнення учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі Судової влади України. Відтак, в матеріалах справи № 712/34/20, відсутні будь-які заяви сторони захисту на згоду про отримання судової повістки за допомогою SMS-повідомлення. Отже, сторона захисту була неналежно повідомлена про час та дату розгляду вказаної справи.

Варто зауважити, що дана ситуація є дуже частим явищем у судовій системі, тому такі порушення не мають залишатись поза увагою сторони захисту, тобто сторона захисту повинна реагувати на порушення встановленого порядку виклику до суду осіб саме відводом судді у справі.

Згідно із ч. 2 ст. 28 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суддя здійснює правосуддя на основі Конституції України та законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Пунктами 1, 2 ч. 7 ст. 56 вказаного Закону визначено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на існування двох елементів безсторонності суду: суб`єктивної, яка полягає у тому, щоб жоден із його членів відкрито не проявляв упередженість та особисту зацікавленість, а також об`єктивної, що передбачає існування достатніх гарантій, щоб виключити будь-які сумніви щодо цього.

Зі змісту ст. 6 Конвенції та практики ЄСПЛ із питань неупередженості суду вбачається, що правосуддя має не тільки здійснюватись, а повинно також демонструватись. Під сумнівом – довіра до суду, яку суд має вселяти громадянам у демократичному суспільстві. Як правило, неупередженість означає відсутність упереджень або упередженості, при цьому її наявність або відсутність можуть бути перевірені різними способами (справа «Кіпріану проти Кіпру», п. 118; справа «Мікаллеф проти Мальти», п. 93). ЄСПЛ у своїй практиці проводить відмінність між суб`єктивним підходом, тобто прагненням переконатися в суб`єктивному обвинуваченні або інтересі певного судді у конкретній справі, та об`єктивним підходом, тобто визначенням, чи були судді надані достатні гарантії, щоб виключити будь-які обґрунтовані сумніви в цьому відношенні (справа «Кіпріану проти Кіпру», п. 118; справа «П`єрсак проти Бельгії», п. 30; справа «Грівз проти Сполученого Королівства», п. 69).

Таким чином можна дійти висновку, що слідчий суддя умисно порушив засади рівності учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В сукупності викладені обставини свідчать про неприязнь та негативне відношення слідчого судді до сторони захисту. В подальшому дана ухвала унеможливила виникнення у захисників та підозрюваних сумнівів в об`єктивності прийнятого судового рішення, крім того, уникнення зневіри щодо справедливості українського правосуддя. Отже, погоджуюсь із ухвалою про задоволення даного відводу з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України.

Відтак, суддя прийняв ухвалу про відвід з метою недопущення виникнення у учасників судового провадження сумнівів в об`єктивності та неупередженості слідчої судді, для забезпечення достатніх гарантій на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом, з метою недопущення порушень вимог Закону України «Про судоустрій та статус суддів» на підставі п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України.

Прийнята ухвала повністю відповідає положенням п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006 року, схваленої Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 року № 2006/23: суддя підлягає відводу від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього є неможливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Вимога «безсторонності», згідно з прецедентною судовою практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Білуха проти України», «Салов проти України», «Мироненко проти України», «Фельдман проти України») характеризується двома критеріями: по-перше, суд (суддя) повинні бути суб`єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи; по-друге, бути об`єктивно безстороннім (тобто, суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності).

Важливим питанням є довіра, яку в демократичному суспільстві суди мають викликати в громадськості (рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»).

Довіра це суб`єктивне ставлення особи на підставі внутрішнього переконання з урахуванням зовнішніх обставин, тому цілком очевидно, що дії та рішення, які судом вчинені в межах закону, але в супереч інтересам однієї зі сторін, сприймаються цією стороною як негативні й у зв`язку з цим викликають недовіру до суду.

Таким чином, об`єктивність розгляду справи, а отже вирішення її на основі суворого додержання законності, забезпечується її розглядом суддею, щодо якого відсутні сумніви, зокрема у стороннього спостерігача, в його неупередженості та безсторонності.

Згідно з п. 12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету міністрів Ради Європи «Про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів» від 01.01.2001, незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При постановленні судових рішень щодо сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але і з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але й вільними від цього в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

Одним із елементів довіри суспільства, зокрема й учасників процесу до суду, є довіра складу суду вирішувати спір, що унеможливить в подальшому сумніватись у винесенні справедливого, законного та об`єктивного рішення суду.

Сумнів має бути виключений у будь якому випадку з тим, аби забезпечити дотримання прав учасників цивільної справи, оскільки відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус судів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, при прийнятті ухвали про відвід суд виходив саме з суб’єктивної оцінки сторони захисту у справі щодо дій судді. Якщо сторона має сумнів в безсторонності судді, хоча об’єктивно може здаватися, що це нічим не підкріплено, то практика Європейського суду з прав людини наголошує на необхідності задоволення такої заяви про відвід судді, адже в іншому випадку це буде розцінено як порушення права особи на справедливий суд.