Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям: роз’яснення від юриста

Про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям розповів в. о. проректора з наукової роботи ЗВО “Університету Короля Данила”, професор кафедри права та публічного управління, доктор юридичних наук Євген Письменський під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.

Лектор докладно проаналізував разом з учасниками звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям, а саме:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності як специфічна форма реагування на кримінальне правопорушення

2. Загальна характеристика кримінально-правової норми про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України).

3. Умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

4. Дійове каяття як підстава для звільнення від кримінальної відповідальності.

• 4.1. Щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні.
• 4.2. Активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
• 4.3. Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди.

У рамках характеристики звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям акцентовано на наступному:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності як специфічна форма реагування на кримінальне правопорушення

КК України передбачає такі загальні види звільнення від кримінальної відповідальності:

• У зв’язку з дійовим каяттям (ст.45 КК України);
• У зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст.46 КК України);
• У зв’язку з передачею особи на поруки (ст.47 КК України);
• У зв’язку із зміною обстановки (ст.48 КК України);
• У зв’язку із закінченням строків давності (статті 49, 106 КК України);
• У зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК України).

Юридичні факти, які зумовлюють звільнення від кримінальної відповідальності, є такі

• дії у виді певного акту поведінки особи після вчинення кримінального правопорушення (наприклад: дійове каяття або примирення з потерпілим);
• певні події (зміна обстановки, закінчення строку давності).

Звільнення від кримінальної відповідальності завжди має нереабілітуючий характер. Реабілітована особа є такою, що не зазнавала кримінальної відповідальності.

Від кримінальної відповідальності може бути звільнена лише та особа, у діянні якої встановлено ознаки складу кримінального правопорушення.

Таке звільнення не означає визнання особи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, не усуває негативні репутаційні наслідки.

Постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 08 жовтня 2024 р. у справі № 711/4218/15-к: закриття кримінального провадження за ст. 49 КК України є нереабілітуючою підставою, оскільки звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності застосовується лише щодо тієї особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Водночас стосовно фігуранта справи був ухвалений виправдувальний вирок, який суди апеляційної та касаційної інстанцій залишили без змін. Щодо особи були встановлені реабілітуючі обставини, а отже, за будь-яких обставин суд не може скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження з нереабілітуючих підставу кримінальному провадженні, у якому був постановлений виправдувальний вирок, тобто встановлені обставини, які реабілітують особу.

За загальним правилом рішення суду про звільнення від кримінальної відповідальності передбачає припинення кримінально-правових відносин між державою та особою, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Таке рішення про анулювання усіх правових наслідків вчиненого кримінального правопорушення з-поміж іншого проявляється в унеможливленні визнання такого правопорушення елементом повторності (ч.2 ст.32 КК України) і сукупності (ч.1 ст.33 України).

У деяких випадках звільнення від кримінальної відповідальності не усуває настання правових наслідків:

• обмежувальних заходів, які можуть застосовуватись до особи, яка вчинила злочин, пов’язаний із домашнім насильством (ст.91-1ККУкраїни);
• спеціальної конфіскації, яка може застосовуватися на підставі ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п.2 ч.2 ст.96-1 КК України);
• застосування примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітніх (ч.1 ст. 97 КК України).

2. Загальна характеристика кримінально-правової норми про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України)

При застосуванні ст. 45 КК України визнання вини правопорушником має особливе значення, адже тут воно розглядається як невід’ємний компонент щирого каяття, що утворює підставу звільнення від кримінальної відповідальності.

Вартує уваги одне з рішень Верховного Суду, згідно з яким залишення касаційної скарги без задоволення обґрунтовувалося тим, що особу, яка не визнала себе винною у вчиненні злочину і не розкаялася, неможна визнавати такою, що щиро покаялася. На погляд суду касаційної інстанції, поняття «щире каяття» передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, справжнє, відверте визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього й осуд своєї поведінки, що передусім повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджений у суді першої інстанції визнав себе винуватим у повному обсязі, проте з моменту вчинення ДТП не здійснив жодних дій для того, щоб відшкодувати матеріальну шкоду, заподіяну потерпілій, не визнав цивільного позову. Тому апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність у діях обвинуваченого щирого каяття. Постанова колегії суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2020 р. у справі № 495/5499/18.

Дійове каяття може бути як наслідком рішення, самостійно ухваленого правопорушником, так і рішення, що зумовлене результатами роз’яснювальної роботи з боку сторони обвинувачення чи сторони захисту.

3. Умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям

Сукупність умов звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям:

1. Особа вчинила кримінальне правопорушення у виді кримінального проступку або необережного нетяжкого злочину.

Поняття кримінального проступку містить ч. 2 ст. 12 КК України.

Критерії визнання діяння нетяжким злочином визначає ч. 4 ст. 12 КК України.

Згідно зі ст. 25 КК України необережним злочином може вважатися такий, що вчинений з необережною формою вини у виді кримінально протиправної самовпевненості або кримінально протиправної недбалості.

За загальним правилом на наявність цієї умови не впливає, чи вчинено кримінальне правопорушення одноособово чи у співучасті, а також, чи було воно закінченим. Водночас, якщо кримінальний проступок вчинений у співучасті, то питання про звільнення від відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям розв’язується лише щодо того співучасника, який виконав зазначені у ст. 45 КК України вимоги.

2. Це кримінальне правопорушення не належить до однієї з таких категорій:

а) корупційні кримінальні правопорушення;

б) кримінальні правопорушення, пов’язані з корупцією;

в) порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, вчинене особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Звільнення від кримінальної відповідальності відбувається у передбачених нею випадках, «КРІМ корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям виключається у разі вчинення будь-якого кримінального правопорушення зазначеної категорії незалежно від його виду та ступеня тяжкості злочину.

При застосуванні ст. 45 КК України потрібно зважати на положення ст. 1 Закону України від 14 жовтня 2014 р. «Про запобігання корупції», які містять визначення корупційного правопорушення і корупції, що повною мірою не узгоджується із зазначеним переліком. Зокрема, це стосується ст. 210 і ст. 320 КК України.

3. Кримінальне правопорушення вчинено вперше.

Вчинення кримінального правопорушення вперше означає, що:

• особа раніше фактично не вчиняла будь-якого кримінального правопорушення;
• раніше вчинене діяння втратило кримінально-правове значення.

З огляду на це, особою, яка вперше вчинила кримінальне правопорушення визнається та, яка раніше, хоч його і вчинила, однак:

1) Виправдана за пред’явленим обвинуваченням;

2) Звільнена від кримінальної відповідальності (ч.4 ст.32, ч.1 ст.33 КК України);

3) Реабілітована, засуджена без призначення покарання або відбула покарання за діяння, кримінальну протиправність і караність якого усунуто законом (ч. 3 і ч. 4 ст.88 КК України);

4) Має погашену або зняту судимість.

Постанова колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2024 р. у справі № 761/1571/23:

Особа була засуджена за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, за ознаками пособництва в підробленні офіційного документа (медичної книжки) і використанні цього підробленого документа. Суд апеляційної інстанції скасував вирок, ухвалений щодо цієї особи, і згідно зі ст. 45 КК України звільнив її від кримінальної відповідальності. Натомість суд касаційної інстанції не погодився з цим рішенням та скасував ухвалу апеляційного суду, зазначивши, що особу, поведінка якої утворює повторність, сукупність (крім ідеальної) чи рецидив, не можна звільняти від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям. У цій справі обвинувачення було висунуто щодо вчинення двох кримінальних проступків, які були розділені певним проміжком часом, утворюючи реальну сукупність. Це виключає можливість звільнення від кримінальної відповідальності на підставіст.45 КК України, на що не звернув уваги апеляційний суд.

4. Дійове каяття як підстава для звільнення від кримінальної відповідальності

Дійове каяття відповідно до ст. 45 КК України складається з сукупності таких трьох компонентів, кожен з яким має обов’язкове значення:

1) Щире покаяння;

2) Активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення;

3) Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих компонентів за загальним правилом виключає звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям. Водночас судова практика ґрунтується на тому, що таке звільнення уможливлюється тоді, коли особа з об’єктивних причин позбавлена можливості виконати всі вимоги, що утворюють зміст дійового каяття.

Постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2019 р. у справі № 308/7582/17.

4.1. Щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні

Покаяння має бути справді щирим, що не виключає випадків імітації такої щирості.

Покаяння, яке відповідно до об’єктивних обставин справи, не може бути визнано щирим, виключає застосування ст.45 КК України.

Щирість покаяння повинна знаходити свої конкретні прояви: наприклад, має місце:

• публічне розкаяння правопорушника;
• відкрите чи особисте висловлення свого співчуття та / або почуття жалю потерпілому;
• його стала підтримка.

Щире каяття є таким психічним станом особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Постанова колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі № 199/6365/19.

Така позиція попри її загальну слушність може свідчити про надмірне очікування та завищення вимог щодо щирого каяття – у частин готовності зазнати кримінальної відповідальності (покарання).

У практиці Верховного Суду наявність щирого каяття пов’язується із бажанням особи нести кримінальну відповідальність (покарання) за вчинене. Зокрема, в одному з рішень суд зазначає, що «…щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження». Постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к.

4.2. Активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення

Типові прояви:

1) Повідомлення про всі відомі обставини вчиненого кримінального правопорушення, а так само про всі його епізоди;

2) Викриття осіб, які були співучасниками вчинення кримінального правопорушення;

3) Визначення ролі кожного зі співучасників у вчиненні кримінального правопорушення;

4) Повідомлення про місце перебування (приховування) співучасників;

5) Надання допомога в їх затриманні;

6) Видача знарядь і засобів вчинення кримінального правопорушення;

7) Видача майна, здобутого у результаті вчинення кримінального правопорушення.

При встановленні цього компоненту треба мати на увазі, що:

1) Сумлінне виконання обов’язків, покладених на обвинуваченого (ч. 7 ст.42 КПК України), автоматично не свідчить про наявність активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення (крім випадків, коли кримінальне правопорушення було вже розкрито без сприяння правопорушника або не потребувало такого сприяння).

2) Не повідомлення про достеменно відомі стороні обвинувачення обставини справи виключає наявність активного сприяння розкриття кримінального правопорушення.

3) Якщо здійснене сприяння правопорушника не дало очікуваних збоку сторони обвинувачення результатів (наприклад, незважаючи на неї, не вдалося затримати співучасників), то це не може унеможливлювати застосування ст.45 КК України.

4) Активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення може знайти свій прояв і під час судового розгляду, що не перешкоджає застосуванню ст. 45 КК України (наприклад, коли орган досудового розслідування з тих чи інших причин не взяв до уваги (не сприйняв) інформацію, надану обвинуваченим).

4.3. Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди

Типові прояви:

1) Повернення викраденого майна або надання потерпілому замість викраденого, знищеного чи пошкодженого рівноцінного майна;

2) Компенсація у грошовій формі вартості викраденого, знищеного чи пошкодженого майна;

3) Відновлення властивостей пошкоджених майна або документів;

4) Надання допомоги у лікуванні потерпілій особи (наприклад, оплата вартості лікування);

5) Виплата заробітної плати, стипендії, пенсії або інших встановлених у законі виплат;

6) Знищення або добровільна видачу предмета кримінального правопорушення;

7) Компенсація моральної шкоди (наприклад, через вибачення у публічній формі, спростування неправдивих відомостей у медіа).

При встановленні цього компоненту треба мати на увазі, що:

1. Ст. 45 КК України не підлягає застосуванню у разі, якщо особа замість вчинення конкретних дій, надає обіцянку відшкодувати завдані збитки або усунути заподіяну шкоду.
2. На звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям не впливає факт того, що відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди здійснила третя особа, тобто не та, яка вчинила кримінальне правопорушення (зокрема, близькі особи правопорушника) – водночас має значення те, щоб обвинувачений брав безпосередню участь у цьому процесі (висловив ініціативу тощо).
3. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України (на противагу ст.46 КК України) здійснюється незалежно від волі потерпілої особи, якій кримінальним правопорушенням заподіяна шкода.

У ст. 45 КК України йдеться про повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, а не лише нейтралізацію тих суспільно небезпечних наслідків, які передбачені як обов’язкова ознака об’єктивної сторони певного кримінального правопорушення. Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, у вчиненні якого обвинувачувалася особа, є проступком із матеріальним складом, а отже, шкода здоров’ю, яка настала внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень (суспільно небезпечні наслідки) є обов’язковою (конститутивною, ознакою його об’єктивної сторони. Ця фізична шкода (легкі тілесні ушкодження) зазначена як у фабулі, так і при формулюванні обвинувачення, з огляду на що суд касаційної інстанції не сприйняв твердження судів попередніх інстанцій про відсутність заподіяної шкоди. Висновок суду про заподіяння потерпілому фізичної (особистого характеру) шкоди, в аспекті наступного вирішення питання про можливість застосування ст. 45 КК України, потребує встановлення та підтвердження доказами того, що ця шкода усунена або відшкодовані збитки, завдані її заподіянням.

Натомість суди попередніх інстанцій не встановили того, що заподіяна фізична шкода у виді легких тілесних ушкоджень усунена або відшкодовані збитки, завдані її заподіянням, що свідчить про необґрунтоване звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК України. Хибними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відшкодування завданої шкоди через те, що потерпілий не заявив цивільного позову про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди.

Постанова колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 5 вересня 2024 р. у справі № 166/37/24.