Стягувачам потрібне виконання, а не обіцянки реформ, – Андрій Авторгов

За даними звіту про роботу органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, загальна сума заборгованості у виконавчому провадженні у 2024 році складала 2,2 трлн грн.

Органами Державної виконавчої служби та приватними виконавцями у 2024 році стягнуто 25 млрд грн, що становить 1,2% від загальної суми, яка підлягала стягненню.

При цьому, 1,87 трлн грн (що становить 85% від загальної суми боргу) перебували на виконанні в органах ДВС, з яких стягнуто 16,2 млрд грн (або 0,86%). На виконанні у приватних виконавців перебувало 338,5 млрд грн (що становить 15% від загальної суми боргу), з яких стягнуто 9,3 млрд грн (або 2,74%).

Незважаючи на те, що ефективність стягнень у приватних виконавців у грошовому вимірі більш ніж втричі вища, показник виконання рішень судів та інших органів в цілому викликає занепокоєння.

Чим обумовлений такий стан речей у сфері виконавчого провадження?

У 2016 році розпочалася реформа законодавства, що регламентує виконання судових рішень та інститутів примусового виконання. Було ухвалено нове законодавство про виконавче провадження та запроваджено інститут приватних виконавців.

Разом з тим, говорити про те, що реформа відбулася, наразі не можна. Державою в повній мірі не запроваджено належних ефективних механізмів примусового виконання, а існуючі працюють недостатньо ефективно.

Комітет Верховної Ради України з питань правової політики схвалив рекомендації слухань у Комітеті на тему «Механізм забезпечення ефективності примусового виконання судових рішень», які відбулися 05 грудня 2023 року.

Комітет в черговий раз визначив, що основними напрямами подальшого реформування системи примусового виконання рішень, зокрема, є:

– перехід до повноцінної змішаної моделі – шляхом зрівняння повноважень державних та приватних виконавців;

– перегляд механізму державних гарантій виконання судових рішень;

– перегляд діючих мораторіїв на примусове стягнення, зокрема тих, які були запроваджені у період воєнного стану;

– запровадження ефективних сучасних інструментів виявлення майна боржника та забезпечення виконання судового рішення;

– запровадження ефективного механізму примусового виконання рішень немайнового характеру, зокрема державними органами;

– посилення ролі інформаційних систем у виконавчому провадженні, зокрема у питанні розшуку, арешту та стягнення майна боржника.

Також Комітетом рекомендовано Верховній Раді України активізувати роботу щодо підготовки редакції проєкту Закону про примусове виконання рішень (№ 5660 від 14.06.2021) до прийняття його у другому читанні та в цілому.

На жаль, більшість цих рекомендацій так і залишаються невиконаними.

Законопроєкт № 5660 не був прийнятий у другому читанні, а будь-які інші проєкти, які би системно вирішували проблемні питання виконавчого провадження, на розгляді на сьогодні у парламенті відсутні.

Щодо проєкту Закону про внесення змін до деяких законів України щодо цифровізації виконавчого провадження (№ 9363 від 07.06.2023), який було направлено на повторне друге читання, то він спрямований більше на швидке виключення відомостей про особу з Єдиного реєстру боржників на підставі відповідного повідомлення про погашення заборгованості за виконавчим провадженням, аніж на удосконалення механізмів примусового виконання.

Єдиним виключенням стало ухвалення Закону України № 4094-IX від 21.11.2024 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень».

Цим Законом встановлено норми, за якими суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, може зобов’язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у певних категоріях цивільних та господарських справ, а також накласти штраф за неподання такого звіту.

До ухвалення Закону № 4094-IX норми щодо звіту про виконання судового рішення містилися лише у Кодексі адміністративного судочинства України. Застосування цих норм на практиці сприяло рівню виконуваності судових рішень, ухвалених адміністративними судами.

Крім того, змін та доповнень зазнали також і підстави для зміни порядку та способу виконання судового рішення. Невиконання боржником судового рішення про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна.

Можливість «монетизації» судового рішення про повернення майна без подання нового позову дає змогу заощадити час та кошти позивачів, а також розвантажити судову владу.

І хоча Закон не позбавлений певних недоліків, його практичне застосування має значно покращити виконання судових рішень зобов’язального характеру.

З позитивного також можна відмітити активний розвиток судової практики щодо фраудаторних правочинів. Fraus creditorum (з лат. на шкоду кредиторам) — це вчинення боржником правочинів, спрямованих на зменшення свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів.

«Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною».

«Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам».

Ці та інші цитати з судових рішень звучать як вирок недобросовісним боржникам, адже наслідком судового рішення про визнання правочину фраудаторним буде повернення майна боржнику, аби кредитор міг звернути на нього стягнення.

Проте виключно судовою практикою не виправити вади законодавства та не підмінити його розвиток.

Розпорядженням КМУ від 14 травня 2025 № 475-р «Деякі питання забезпечення переговорного процесу про вступ України до Європейського Союзу за кластером 1 «Основи процесу вступу до ЄС» схвалено, зокрема, Дорожню карту з питань верховенства права.

Дорожня карта з питань верховенства права є всеохоплюючим стратегічним документом, що визначає комплекс реформ у межах переговорного процесу щодо членства України в ЄС за переговорними Розділом 23 «Судова влада та основоположні права» та Розділом 24 «Юстиція, свобода і безпека».

На жаль, чітка та зрозуміла стратегія у сфері примусового виконання судових рішень у цьому документі відсутня.

Стратегічним результатом Дорожня карта вважає удосконалення механізму примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, у тому числі через оптимізацію функціонування органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень; поступову цифровізацію виконавчого провадження; перегляд або скасування необґрунтованих мораторіїв на примусове виконання судових рішень.

Якщо із цифровізацією та скасуванням мораторіїв все більш-менш зрозуміло, то плани «оптимізації функціонування органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень» викликають нерозуміння – про що взагалі йдеться?

Також викликають подив плани «розроблення та прийняття законів щодо посилення статусу та повноважень приватних виконавців шляхом забезпечення прозорості доступу до професії приватного виконавця; поступового розширення категорій рішень, які вони можуть виконувати, перегляду питання контролю та дисциплінарної відповідальності» у ІV кварталі 2026 року, адже такий законопроєкт № 5660 парламентом прийнято в першому читанні у 2021 році.

Також слід згадати, що у 2020 році Україна та ЄС підписали Меморандум і Кредитну угоду щодо отримання нашою країною «виняткової» макрофінансової допомоги Європейського Союзу в сумі 1,2 млрд євро. Угода передбачала розширення повноважень приватних виконавців на вимоги до 100 тисяч гривень проти будь-якого боржника (включаючи державних юридичних осіб та юридичних осіб за участю держави), та на адміністративні штрафи, а також складання дорожньої карти щодо повного зрівняння приватних і державних виконавців.

На його виконання парламентом у першому читанні були прийняті  законопроєкти № 4330 та № 4331. Законопроєкт № 4330 не пізніше 01 січня 2024 року мав дозволити приватним виконавцям стягнення проти державних підприємств до 100 000 грн. Законопроєкт № 4331 передбачав внесення змін до статей 300, 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення та розширення повноважень приватних виконавців щодо примусового виконання ними постанов у справах про адміністративні правопорушення.

Також законопроект № 4330 зобов’язував КМУ не пізніше 1 січня 2024 року розробити та подати до Верховної Ради України проєкт Закону, яким передбачити повне зрівняння повноважень приватних виконавців із повноваженнями державних виконавців.

Крім того, Меморандумом передбачалося, що задля забезпечення ефективного відновлення законних вимог органи державної влади мають сприяти блокуванню коштів на банківських рахунках шляхом надання дозволу на електронний зв’язок між виконавцями та банками. Тобто, Україна мала запровадити повноцінний автоматизований арешт коштів боржників, чого так і не відбулося.

Таким чином, Україна макрофінансову допомогу отримала в повному обсязі, проте своїх зобов’язань не виконала.

Натомість через 5 років знову маємо новий пакет обіцянок.

Стосовно актуальності законопроєкту № 5660 та необхідності його прийняття варто зазначити наступне.

Законопроєкт № 5660 «Про примусове виконання рішень» має стати єдиним актом, який об’єднає в собі як процесуальний порядок виконання рішень, так і норми, що визначають статус суб’єктів виконання.

Законопроєкт передбачає запровадження повноцінного правового інституту електронного арешту та списання коштів з банківських рахунків боржників. Вперше на рівні Закону, а не підзаконних актів, вводиться зобов’язання підключення всіх банківських установ до системи електронної взаємодії з виконавцями. Практична реалізація такого нововведення дозволить виконавцям списувати кошти з банківських рахунків боржників за декілька годин, а не витрачати на це дні, а то і тижні, як це відбувається наразі через паперовий документообіг. До того ж, автоматизація процесів дозволить уникнути випадків блокування більшої суми коштів, ніж це необхідно для сплати боргу.

Законопроєктом також визначено чіткі послідовні порядки звернення стягнення на кошти та доходи боржників. При цьому передбачено, що для зарахування заробітної плати, пенсії, стипендії, коштів, а також інших коштів, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, боржник-фізична особа має право відкрити поточний рахунок із спеціальним режимом використання в порядку, передбаченому законодавством. Тобто, законопроєкт захистить і боржників та зменшить кількість скарг в судах на дії державних та приватних виконавців.

Законопроєкт врегулює питання виконання рішень по відношенню до одного і того самого боржника. Документ передбачає, що виконавець під час відкриття виконавчого провадження повинен приєднатися до зведеного виконавчого провадження – і в такому разі кошти повинні бути розподілені між усіма стягувачами із врахуванням вимог черговості та пропорційності відповідно до суми заборгованості.

Новий Закон остаточно впорядкує ідентифікацію всіх виконавчих проваджень.

Законопроєкт передбачає зміни стосовно повернення виконавчого документа стягувачу, присвоєння виконавчому провадженню незмінного індивідуального номеру і заміну терміну «повернення виконавчого документа стягувачу» терміном «припинення виконавчого провадження». В такому разі, при відкритті виконавчого провадження вперше, йому буде присвоюватися індивідуальний номер, який, по суті, буде надалі залишатися незмінним. Таким чином, якщо виконавчий документ буде повернуто стягувачу, у випадку його повторного пред’явлення буде відбуватися не нове відкриття, а поновлення виконавчого провадження із раніше присвоєним йому індивідуальним номером. У такий спосіб виконавець зможе бачити усю історію виконання рішення, що набагато спрощуватиме саму процедуру виконання. В разі повторного надходження виконавчого документа, який вже перебував на виконанні, та у разі його виконання боржник буде виключений з реєстру боржників, а всі попередні арешти на його майно і кошти будуть припинені.

Важливою новелою  є уточнення щодо задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями (іпотекодержателями), стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі наявності хоча б однієї з вимог, передбачених законом. Зазначене також спростить процедуру звернення стягнення на заставне та іпотечне майно.

Проєктом деталізовано і унормовано дисциплінарну процедуру, а також процедуру моніторингу і контролю за виконанням рішень, що відповідає рекомендаціям CEPEJ; розширюються контролюючі повноваження Асоціації приватних виконавців України як саморегулівної організації. Пропонується такий вид дисциплінарного стягнення, як зупинення діяльності приватного виконавця, замінити на заборону відкривати нові провадження, що в свою чергу дозволить уникнути проблем для сторін виконавчого провадження.

Законопроєкт скасовує введений Законом № 2864-III  мораторій на застосування  примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств,  частка  держави у яких становить не менше 25  відсотків.

Такий мораторій був запроваджений ще у 2001 році та встановлений до вдосконалення механізму примусової реалізації майна. Слід зазначити, що з 2002 року механізм примусової реалізації майна вдосконалювався неодноразово. З 2014 року продаж арештованого у виконавчому провадженні майна здійснюється згідно з кращими світовими практиками – на електронних аукціонах. Електронні аукціони відбуваються у режимі реального часу в мережі Інтернет, є доступними для участі будь-якій особі, їхні результати є відкритими, що унеможливлює будь-які зловживання.

Замість висновків

Україна є країною-кандидатом на вступ до ЄС. Навряд чи якась країна ЄС має такі ж проблеми з виконанням судових рішень (зокрема, ЄСПЛ), як Україна.

Пріоритетним напрямком реформування системи примусового виконання має бути вдосконалення законодавства про виконавче провадження та запровадження сучасних механізмів примусового стягнення.

Проблеми виконавчого провадження становлять серйозний і тривалий структурний недолік, який підриває авторитет судової влади, принципи верховенства права, а також може мати негативні наслідки для процесу європейської інтеграції.

Стягувачам потрібне виконання рішень, а не обіцянки реформ.

Андрій Авторгов,

приватний виконавець, к.ю.н.