Поділ земельної ділянки між подружжям: роз’яснення адвоката

Про поділ земельної ділянки між подружжям розповів адвокат, кандидат юридичних наук, Голова Комітету з цивільного права та процесу НААУ, Голова правління Центру сімейно-правових досліджень Олег Простибоженко під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.

Лектор докладно проаналізував разом з учасниками поділ земельної ділянки між подружжям, а саме:

• 1. Особиста приватна власність.
• 2. Підстави виникнення права власності в одного з подружжя на земельну ділянку другого з подружжя.
• 3. Перехід права на земельну ділянку.
• 4. Перехід права власності на частину земельної ділянки під час спадкування.
• 5. Позиція Пленуму ВСУ.
• 6. Практика Верховного Суду.
• 7. Непорушність права власності?Законопроєкт №12320: доля визначена, а час для маніпуляцій минув

У рамках характеристики поділу земельної ділянки між подружжям акцентовано на наступному:

1. Особиста приватна власність

Правове регулювання:

1. СК – ст. 57.
2. ЦК – ст. 377.
3. ЗК – ст. 120.
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7«Пропрактикузастосуваннясудамиземельного законодавства при розгляді цивільних справ» (пункт 18-2).

Земельна ділянка єособистою приватною власністю дружини чи чоловіка, якщо вона:

• Набута під час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у користуванні;
• Одержана внаслідок приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
• Одержана безоплатно із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України (ст. 57 СК).

2. Підстави виникнення права власності в одного з подружжя на земельну ділянку другого з подружжя:

1. Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об’єкта нерухомості.
2. Відповідно до ст. 377 ЦК Українитаст. 120 ЗК України, у разі переходу права власності на об’єкт нерухомого майнаавтоматично переходить право власності або користування земельною ділянкою в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника.

3. Перехід права на земельну ділянку

Перехід права на земельну ділянку (положення ЦК– чинна редакція):

До особи, яка набула право власності на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об’єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об’єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об’єкта до набувача такого об’єкта.

Перехід права на земельну ділянку (положення ЗК– чинна редакція):

У разі набуття частки у праві спільної власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об’єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об’єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об’єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об’єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

4. Перехід права власності на частину земельної ділянки під час спадкування

Відповідно до ч.3 ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об’єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Незважаючи на всі зміни до ст. 377 ЦК і ст. 120 ЗК при спадкуванні принцип не змінився.

5. Позиція Пленуму ВСУ

Відповідно до положень статей81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України (Постанова ПВСУ від 16.04.2004 № 7) (з’явилася від 19.03.2010).

6. Практика Верховного Суду

Враховуючи те, що у кожного із подружжя, який має частку у спільно набутому будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку, є вірним висновок про визнання за позивачем права власності на 1/2 частини спірної земельної ділянки.

Відчуження частки відбувається безоплатно (постанова КЦС ВС від 25.02.2019 № 199/2099/17).

Практика Верховного Суду (зміна парадигми):

• Цивільний закон конструкцій без компенсаційного припинення права приватної власності на земельну ділянку (чи права на частку) на підставі рішення суду у справах про поділ спільного майна подружжя або про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі не містить;У цих справах об`єкт нерухомості, який розташований на земельній ділянці, що належить на праві приватної власності одному з подружжя, залишається у власності подружжя, який є власником земельної ділянки, а інший з подружжя має право вимагати виплати грошової компенсації понесених під час перебування у шлюбі затратна поліпшення належного подружжю майна або врахування відповідної компенсації при поділі іншого майна подружжя. Саме через рішення про стягнення відповідної компенсації суд справедливо «урівноважує» інтереси подружжя (постанова КЦС від 11.12.2024 у справі № 369/3056/21).
• За вимогою другого з подружжя про припинення права приватної власності відповідача на земельну ділянку (на частку у праві) судам слід вирішувати питання щодо попереднього внесення позивачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду за правилом частини п`ятої статті 71 СК України, що є гарантією відшкодування власнику вартості такої частки (постанова КЦС від 11.12.2024 у справі № 369/3056/21).
• Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду прийняла до розгляду справу для вирішення питання про можливість відступу від раніше викладених висновків, які не передбачали необхідності компенсації вартості частини земельної ділянки у разі визнання права власності на частину будівлі, розташованої на цій ділянці (ухвала КЦС від 20.05.2025 у справі № 346/2938/22).

7. Непорушність права власності?

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст .41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Особа може бути безоплатно позбавлена права власності на майно лише в разі його конфіскації. Припинення права власності особи всупереч її волі є примусовим відчуженням майна й можливе лише за умови попереднього та повного відшкодування вартості такого майна (за винятком випадку реквізиції) або ж у рахунок виконання зобов’язання особи.