Відеоспостереження на робочому місці та право на повагу до особистого життя: практика ЄСПЛ

Конституційний Суд України провів захід, під час якого професор Михайло Шумило розповів про зміни до трудового законодавства, зокрема в питанні щодо унормування відеоспостереження за працівником на робочому місці, окреслив межі застосування роботодавцем відеоспостереження та навів практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у цьому питанні.

Спікер зауважив, що КСУ у 2012 році ухвалив Рішення № 2-рп/2012, у якому відповів на такі питання:

• що слід розуміти під інформацією про особисте і сімейне життя, зокрема, чи належить така інформація до конфіденційної інформації про особу;
• чи є збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу втручанням в її особисте і сімейне життя.

Він також навів низку міжнародних актів, які визначають і гарантують право на повагу до приватного і сімейного життя. Михайло Шумило звернув увагу на Висновок Венеційської комісії щодо “відеоспостереження приватними операторами у державній та приватній сферах, а також органами державної влади у приватній сфері та захисту прав людини”, схвалений у червні 2007 року.

Кілька засадничих тез цього Висновку щодо відеоспостереження:

• відеоспостереження загалом дозволено для запобігання або виявлення шахрайства чи крадіжки з боку працівників у разі обґрунтованої підозри;
• відеозапис не дозволено в таких місцях, як туалети, душові, вбиральні, роздягальні або місця для куріння та кімнати відпочинку для працівників, де особа може розраховувати на повну конфіденційність;
• відеоспостереження повинно відповідати вимогам, викладеним у статті 8 Європейської Конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до житла та кореспонденції;
• осіб слід повідомляти про відеоспостереження, якщо система спостереження не є очевидною.

Доповідач акцентував на межах особистого і сімейного життя з позиції ЄСПЛ, підкресливши, що ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що “приватне життя може включати діяльність професійного або ділового характеру і може стосуватися заходів, що здійснюються поза домом або приватним приміщенням особи”. Розкриваючи цю тему, зупинився на кількох рішеннях ЄСПЛ стосовно трудових відносин та відеоспостереження на робочому місці у таких справах: Köpke v. Germany від 05.10.2010 № 420/07, Antović and Mirković v. Montenegro 28.11.2017 №. 70838/13, López Ribalda and Others v. Spain № 1874/13 and 8567/13 17.10.2019.

Михайло Шумило наголосив, що наразі триває рекодифікація трудового законодавства, у якому розглядається питання щодо унормування відеоспостереження за працівником на робочому місці. У цьому контексті навів основні напрацювання цього Кодексу.

Окрема норма „Відеоспостереження за працівником на робочому місці“ складається з чотирьох частин та визначає таке:

• роботодавець може здійснювати відеоспостереження на робочому місці працівника, що перебуває у приміщенні чи на території роботодавця;
• відеоспостереження є крайньою формою контролю роботодавця за працівником і може застосовуватися тільки за умови неможливості або неефективності застосування альтернативних способів контролю за працівником;
• здійснення відеоспостереження не може порушувати право працівника на повагу до його особистого і сімейного життя. Під час встановлення відеоспостереження роботодавець повинен урахувати: об’єктивну та обґрунтовану потребу у здійсненні відеоспостереження; поінформованість працівника про здійснення відеоспостереження та місце встановлення відеокамер;
• на вимогу працівника роботодавець повинен надати необхідний фрагмент відеозапису, який зберігає роботодавець не менше трьох місяців, та може бути доказом порушення трудових прав такого працівника та/або невиконання ним трудових обов’язків. Відеозапис не може бути переданий третім особам без письмової згоди працівника, крім випадків, визначених законом.

Редакція цих норм ґрунтується на практиці ЄСПЛ і враховує стандарти Ради Європи.

Джерело: Судова влада