Воєнні закупівлі: чому медіація не працює проти корупції

Держпідприємства, підрядники та «мирне врегулювання» розкрадань

Четвертий рік великої війни. Україна тримає фронт, відбудовує енергетику після ракетних ударів, шукає союзників і ресурси. І водночас — продовжує боротися з корупцією, яка не зникла з початком вторгнення, а лише змінила форми.

Яйця по 17 гривень, куртки, що не дійшли до солдатів, мільярдні контракти на снаряди, які так і не поставили, нещодавня операція «Мідас» в енергетичному секторі — скандали спалахують з тривожною регулярністю. Міноборони, Держспецзв’язок, стратегічні держпідприємства, обласні адміністрації. У 2025 році Україна отримала 35 балів зі 100 в Індексі сприйняття корупції — і європейські партнери все голосніше вимагають пояснень.

Викриття корупціонерів — добрий знак. Це означає, що антикорупційні органи працюють, журналісти розслідують, система не повністю прогнила. Але виникає інше питання: а скільки схем залишилися невикритими? Скільки «спорів» між держпідприємствами та підрядниками було вирішено тихо, за закритими дверима, без кримінальних справ і публічних скандалів?

Саме тут на сцену виходить медіація — альтернативний спосіб вирішення конфліктів, який Україна активно впроваджує останніми роками. Цивілізований європейський підхід, економія часу та грошей, збереження ділових відносин. Звучить чудово. Але чи готові ми застосовувати його там, де йдеться про державні кошти та національну безпеку?

Коли таємниця — не на користь державі

Медіація тримається на трьох китах: добровільність, нейтральність посередника і конфіденційність. Саме остання робить процедуру привабливою для бізнесу: можна вирішити конфлікт без публічного скандалу, зберегти репутацію, не виносити бруд із хати.

Закон України «Про медіацію» 2021 року чітко каже: все, що обговорюється на медіації, залишається на медіації. Медіатор не може свідчити в суді. Протоколи не ведуться. Записи не робляться. Ідеальні умови для відвертої розмови між сторонами.

Але уявімо ситуацію: державне підприємство уклало контракт із постачальником військового обладнання. Постачальник отримав гроші, але поставив бракований товар — або не поставив нічого. Класична схема, яких ми бачили десятки за останні роки.

Що відбувається далі? У нормальному світі — суд, розслідування, кримінальна справа. Але якщо обидві сторони «в долі» — і чиновник, і підрядник — їм вигідно тихо «домовитися». Медіація дає для цього ідеальний інструмент: за закритими дверима укладається угода, за якою підрядник «повертає» частину грошей або «допоставляє» частину товару. Усі задоволені. Крім держави та армії, звісно.

Як це працює на практиці

Схема «мирного врегулювання» корупції виглядає приблизно так:

Крок перший. Держпідприємство укладає контракт із «правильною» фірмою. Ціна завищена, умови — на користь постачальника. Усе оформлено красиво, документи в порядку.

Крок другий. Постачальник отримує аванс або повну оплату. Товар або не поставляється, або поставляється неякісний, або поставляється частково.

Крок третій. Коли виникає ризик викриття — перевірка, журналістське розслідування, скарга — сторони «ініціюють» медіацію. Мовляв, у нас господарський спір, ми хочемо вирішити його цивілізовано.

Крок четвертий. На медіації домовляються: підрядник «повертає» 10–20% від викраденого, справа закривається. Ніякої публічності, ніяких кримінальних справ, ніякої відповідальності.

Крок п’ятий. Учасники схеми ділять залишок і готуються до наступного контракту.

Звучить як конспірологія? Подивімося на реальні цифри.

Що показують скандали 2023–2025 років

Справа «яєць по 17 гривень». У січні 2023 року журналісти виявили, що Міноборони закуповувало продукти для армії за цінами, завищеними в 2–2,5 рази. Скандал коштував посади міністру Резнікову та кільком його заступникам. Але головне — він став можливим лише тому, що інформація потрапила в публічний простір. Якби сторони «домовилися» тихо — ми б ніколи не дізналися.

Справа Гринкевича. Львівський бізнесмен Ігор Гринкевич отримав підозру у розкраданні 1,5 мільярда гривень на закупівлі снарядів. За версією слідства, його компанії отримували державні кошти за контрактами, які виконували лише частково або не виконували взагалі. Застава — 429 мільйонів гривень. Тут теж публічність зробила свою справу.

Закупівля дронів. НАБУ викрило схему, за якою Держспецзв’язок закуповував безпілотники за цінами на 70–90% вище ринкових. Збитки — 90 мільйонів гривень. Гроші виводили на рахунки підконтрольних компаній, зокрема за кордоном.

Операція «Мідас». Наприкінці 2024 року антикорупційні органи викрили масштабну схему в «Енергоатомі» — стратегічному підприємстві, від якого залежить енергобезпека країни. Скандал торкнувся найвищих щаблів влади і став, за оцінками експертів, найсерйознішим внутрішньополітичним викликом для президента Зеленського.

Що об’єднує ці справи? Усі вони стали можливими завдяки публічності — журналістським розслідуванням, викривачам, відкритим даним. Медіація з її принципом абсолютної конфіденційності зробила б їх неможливими.

Prozorro vs таємні домовленості

Найкращий доказ того, що прозорість працює — система Prozorro. Коли у червні 2023 року Міноборони повернулося до відкритих торгів через цю систему, економія склала 8 мільярдів гривень. Майже половина — на тендерах з харчування. Тих самих, де раніше процвітали «яйця по 17 гривень».

Прозорість — не панацея. Але вона створює умови, за яких крадіжки стає важче приховати. Громадські організації, журналісти, конкуренти — усі можуть бачити, хто, що і за скільки купує.

Медіація — протилежність прозорості. Вона створює «безпечний простір» для переговорів, де ніхто сторонній не може втрутитися. У приватних спорах це благо. У публічних закупівлях — потенційна катастрофа.

Що каже закон (і чого він не каже)

Формально Закон «Про медіацію» містить застереження: угода не повинна порушувати «інтереси держави або суспільні інтереси». Медіація не проводиться у спорах, що впливають на права третіх осіб.

Але хто це перевіряє? Медіатор не має права розголошувати інформацію. Суд не бачить, що відбувається за закритими дверима. Контролюючі органи не мають доступу до медіаційних угод.

Єдина гарантія — це добросовісність самих сторін. А якщо обидві сторони зацікавлені приховати порушення — гарантій немає жодних.

У США законодавство про оборонні закупівлі прямо забороняє угоди про конфіденційність, які перешкоджають працівникам повідомляти про шахрайство. Секція 883 Закону про національну оборону 2021 року забороняє Пентагону укладати контракти з компаніями, які змушують своїх працівників мовчати про порушення.

В Україні такого захисту немає. Теоретично учасник медіації, який дізнався про корупцію, може повідомити правоохоронців. Практично — він порушить угоду про конфіденційність і ризикує юридичними наслідками.

Хто виграє від «мирного врегулювання»

Давайте чесно: кому вигідна медіація в оборонних закупівлях?

Корумпованим чиновникам — бо дозволяє уникнути кримінальної відповідальності та зберегти награбоване.

Недобросовісним підрядникам — бо дозволяє «відкупитися» частиною викраденого і продовжувати роботу з державою.

Посередникам і «вирішувачам» — бо створює новий ринок послуг з «урегулювання» проблем.

Хто програє?

Держава — бо втрачає гроші та можливість покарати винних.

Армія — бо не отримує обладнання, за яке заплачено.

Платники податків — бо їхні гроші йдуть у кишені шахраїв.

Суспільство — бо втрачає довіру до інституцій.

Що робити

Медіація — корисний інструмент. Але не універсальний. Є сфери, де конфіденційність неприпустима. Оборонні закупівлі — одна з них.

Потрібна пряма законодавча заборона на медіацію у спорах щодо державних закупівель. Не «рекомендація», не «застереження» — а чітка заборона. Паралельно варто зобов’язати медіаторів повідомляти правоохоронні органи про виявлені ознаки корупції. Так, це суперечить класичному розумінню конфіденційності. Але коли йдеться про державні гроші — публічний інтерес має бути вищим.

Окремий напрямок — створення реєстру медіаційних угод за участю державних підприємств. Не обов’язково розкривати всі деталі — але сам факт укладення угоди та її основні параметри мають бути публічними. І нарешті — захист викривачів. Людина, яка повідомляє про корупцію, не повинна боятися юридичних наслідків за «порушення конфіденційності».

Замість висновку

Війна — це час, коли кожна гривня на рахунку. Кожна куртка, яка не дійшла до солдата, — це потенційно втрачене життя. Кожен снаряд, за який заплатили, але не отримали, — це перевага для ворога.

У таких умовах «мирне врегулювання» крадіжок — це не компроміс. Це зрада.

Медіація створювалася для того, щоб допомагати людям домовлятися. Але коли за столом переговорів сидять корупціонери — вона допомагає їм уникати відповідальності.

Прозорість незручна. Вона створює скандали, псує репутації, ускладнює життя чиновникам. Але вона ж рятує державні гроші та людські життя.

Україна не може дозволити собі розкіш таємних домовленостей там, де йдеться про оборону країни. Тому медіації в оборонних закупівлях — ні.