ВПО vs місцеві громади: медіація як інструмент інтеграції чи сегрегації?

Внутрішньо переміщені особи в Україні — це не абстрактна статистична категорія, а мільйони людей, які намагаються відбудувати життя на новому місці. Офіційна риторика говорить про солідарність, взаємодопомогу, єдність нації. Але за цією риторикою приховуються реальні, складні, іноді болючі конфлікти між переселенцями та приймаючими громадами — конфлікти, які не зникають від мовчання про них.

Ці конфлікти виникають у житлових питаннях, освітньому середовищі, економічній сфері. Вони народжуються не з ворожості, а з об’єктивних обмежень: дефіциту житла, перевантаження шкіл, конкуренції за робочі місця. Водночас у них завжди є емоційний компонент — страх, незрозуміння, стереотипи з обох боків. Питання в тому, чи може медіація стати інструментом, який допоможе перетворити ці конфлікти з руйнівних на конструктивні, з тих, що поглиблюють розкол, на ті, що сприяють інтеграції.

Ця стаття досліджує три сфери конфліктів: житлові суперечки, де сторони мають знайти баланс між правами власників та потребами вразливих орендарів; шкільні конфлікти, де медіація може бути ефективною, але не завжди є найкращим рішенням; економічні спори, де переселенці та місцеві підприємці конкурують за обмежені ресурси. Центральне питання: як медіація може працювати ефективно в ситуаціях, де сторони мають різний рівень ресурсів та влади, не перетворюючись на інструмент, що закріплює нерівність?

Житлові конфлікти: коли домовлятися важко, але можливо

Типологія житлових спорів ВПО

Житлові конфлікти між ВПО та місцевими громадами виникають у кількох основних сценаріях. Перший — конфлікти з приватними орендодавцями щодо умов оренди, термінів, розміру плати, відповідальності за комунальні послуги. Дослідження показують, що переселенці часто стикаються з дискримінаційними практиками: їм відмовляють в оренді через статус ВПО, вимагають завищену заставу, пропонують короткострокові договори “через непевність”.

Другий тип — конфлікти з сусідами. Вони можуть стосуватися користування спільними просторами, паркування, рівня шуму, утримання домашніх тварин. Специфіка цих конфліктів у тому, що місцеві мешканці іноді сприймають ВПО як “тимчасових” жителів, які “не дбають про будинок”, тоді як самі переселенці відчувають себе нерозуміючими чужинцями.

Третій тип — конфлікти навколо муніципального чи гуманітарного житла. Частка людей, проживаючих в громадах, що прийняли ВПО, можуть вважати, що переміщені особи отримують незаслужені пільги, “живуть безкоштовно”. Ці конфлікти часто мають підтекст несправедливості розподілу ресурсів.

Специфіка медіації житлових спорів ВПО

Медіація житлових конфліктів ВПО має працювати з кількома шарами проблем одночасно. Перший шар — юридичний: договірні умови, права та обов’язки сторін, відповідність житла стандартам. Другий — економічний: платоспроможність ВПО, реальна ринкова вартість житла, можливість гнучких схем оплати. Третій — психологічний: травма втрати дому, відчуття нестабільності у внутрішньо переміщених осіб; страх непередбачуваності, недовіра у власників.

Ключовий виклик для медіатора — робота з дисбалансом позицій. Орендодавець зазвичай має сильнішу позицію: він може знайти іншого орендаря, у нього є альтернативи. ВПО часто перебувають у позиції обмеженого вибору, особливо у містах з високим попитом на житло. Цей дисбаланс не означає, що медіація неможлива, але вимагає від медіатора особливої чутливості.

Медіатор має забезпечити, щоб процес не перетворився на тиск сильнішої сторони на слабшу. Це досягається через кілька механізмів. По-перше, достатній час для підготовки: ВПО має можливість проконсультуватися з юристом, зрозуміти свої права, продумати альтернативи. По-друге, активне використання кокусів (індивідуальних зустрічей), де кожна сторона може відверто висловити свої побоювання без страху бути неправильно зрозумілою. По-третє, роль медіатора як “агента реальності”: делікатно допомагати обом сторонам побачити довгострокові наслідки різних рішень.

Коли медіація працює: випадки успіху

Медіація житлових конфліктів ВПО найефективніша у випадках, коли обидві сторони зацікавлені у тривалих стабільних відносинах. Абстрактний приклад: сім’я переселенців орендує квартиру, орендодавець задоволений акуратністю мешканців, але з вагомих причин змушений підвищити орендну плату. ВПО не можуть дозволити собі підвищення, але шукати нове житло для них — травматичний досвід. У медіації вони домовляються про поступове підвищення плати протягом року, а також про те, що ВПО візьмуть на себе дрібний ремонт квартири, що знижує витрати орендодавця.

Інший приклад: конфлікт між ВПО та сусідами через паркування. Місцеві мешканці звикли паркуватися на певних місцях, які формально є загальними. Переселенці, не знаючи неписаних правил, паркуються там же, що викликає обурення. Замість ескалації до сварок медіатор допомагає організувати зустріч мешканців під’їзду, де обговорюється система розподілу паркувальних місць, що враховує потреби всіх, включно з новими мешканцями.

Ці приклади показують: медіація працює, коли фокусується не на позиціях (“це моє місце!” vs “я маю право тут паркуватися!”), а на інтересах (потреба у зручному паркуванні, бажання уникнути конфліктів, прагнення жити в доброзичливій атмосфері).

Коли медіація неефективна: межі застосування

Існують ситуації, коли медіація житлових конфліктів ВПО не є оптимальним інструментом. Перша — коли порушуються чіткі юридичні права. Якщо орендодавець відмовляється виконувати зобов’язання з договору (наприклад, не проводить ремонтні роботи), це не питання переговорів, а питання виконання закону. Медіація не може легітимізувати порушення базових прав.

Друга ситуація — коли одна сторона діє явно недобросовісно. Якщо орендодавець використовує вразливість ВПО для вимагання завищеної плати або незаконних умов, медіація ризикує стати інструментом легітимізації експлуатації. У таких випадках потрібна не медіація, а правовий захист.

Третя ситуація — коли дисбаланс влади настільки значний, що ВПО не може вільно приймати рішення. Якщо переселенець погоджується на умови виключно через відсутність будь-яких альтернатив (загроза опинитися на вулиці), така “угода” не є справжнім консенсусом. Медіатор має чесність визнати обмеженість свого інструменту та направити справу до соціальних служб або правозахисників.

Професійні стандарти медіації передбачають: якщо медіатор бачить, що процес не може бути справедливим через структурні обмеження, він має право — і обов’язок — припинити медіацію. Це не означає, що медіація “не працює”; це означає, що для конкретної ситуації потрібні інші інструменти.

Діти-переселенці у школах: медіація чи інші інструменти?

Шкільні конфлікти: специфіка та причини

Школа стає місцем інтенсивної взаємодії між дітьми-переселенцями та місцевими учнями. Конфлікти виникають з кількох причин. По-перше, відмінності менталітету: різниця в діалектах, звичках, може стати джерелом непорозумінь або навіть насмішок. По-друге, конкуренція за ресурси: місця у популярних гуртках, увагу вчителів, лідерські позиції в класі. По-третє, стереотипи та упередження, які діти можуть переймати від дорослих.

Типові сценарії конфліктів: місцеві діти виключають новачків з ігор та компаній; виникають конфлікти через різне розуміння норм поведінки (що вважається грою, а що образою); батьки місцевих дітей скаржаться, що “через переселенців знизився рівень навчання”.

Важливо розуміти: конфлікти між дітьми мають свою специфіку. Діти часто не усвідомлюють глибинних причин своєї поведінки, діють імпульсивно, швидко забувають образи, але також можуть бути жорстокішими у своїх оцінках, ніж дорослі. Водночас діти більш відкриті до змін, швидше адаптуються, легше знаходять спільну мову, якщо для цього створені умови.

Медіація як інструмент: коли вона доречна

Медіація у шкільних конфліктах може бути ефективною у певних типах ситуацій. Найкраще вона працює при міжособистісних конфліктах, що виникли через непорозуміння, а не через систематичне цькування. Абстрактний приклад: дитина-переселенець і місцева дитина посварилися через гру на перерві. Обидві відчувають образу, але конфлікт не має тривалої історії. Шкільний медіатор (або підготовлений педагог) проводить зустріч, де діти можуть висловити свої почуття, почути одне одного, знайти спосіб помиритися.

Ключові принципи шкільної медіації відрізняються від дорослої. По-перше, обов’язкова адаптація мови: медіатор говорить простими словами, перевіряє, чи діти розуміють процес. По-друге, коротші сесії: діти швидко втрачають концентрацію. По-третє, більша роль візуалізації: використання малюнків, схем, символів для вираження почуттів. По-четверте, акцент на відновленні відносин, а не лише на вирішенні конкретного інциденту.

Медіація також ефективна для конфліктів між батьками дітей-переселенців та місцевими батьками. Наприклад, місцеві батьки скаржаться, що діти-переселенці “погано виховані”. Замість конфронтації на батьківських зборах, медіатор організовує зустріч, де батьки можуть поділитися своїми побоюваннями, почути одне одного, зрозуміти контекст (переселені діти можуть мати посттравматичні реакції, що виявляються в поведінці).

Булінг vs конфлікт: критична різниця

Принципово важливо розрізняти ситуаційний конфлікт та булінг (систематичне цькування). Булінг характеризується трьома ознаками: повторюваність (не одноразовий епізод), дисбаланс сили (жертва слабша за агресора), навмисність (мета — завдати шкоди або принизити). Якщо дитина-переселенець систематично стає об’єктом насмішок, виключення, приниження — це булінг, а не конфлікт.

Медіація протипоказана у випадках булінгу. Це критично важливий висновок міжнародної практики. Причини: по-перше, булінг — це не “конфлікт двох рівних сторін”, а агресія сильнішого проти слабшого. Медіація, що передбачає рівність, неадекватна. По-друге, в медіації жертва булінгу може відчувати тиск “примиритися” з агресором, що поглиблює травму. По-третє, булінг вимагає чіткого визначення відповідальності та наслідків для агресора, а не пошуку компромісу.

Для булінгу потрібні інші інтервенції: чітке засудження поведінки агресора адміністрацією школи, дисциплінарні наслідки, робота шкільного психолога з жертвою та агресором окремо, зміна шкільної культури через програми протидії булінгу, залучення всього класу до обговорення проблеми (але без медіації між жертвою та агресором).

Роль медіації у створенні інклюзивного середовища

Водночас медіація може відігравати важливу роль у профілактиці конфліктів та створенні інклюзивного шкільного середовища. Це відбувається не через врегулювання окремих конфліктів, а через зміну культури спілкування. Програми “ровесницької медіації”, де старші учні навчаються допомагати молодшим вирішувати дрібні непорозуміння, формують атмосферу, де конфлікт розглядається не як привід для покарання, а як можливість для діалогу.

Медіативний підхід у школі означає: вчителі навчені техніками активного слухання та деескалації; при виникненні конфлікту перше питання — не “хто винен?”, а “що сталося і як це можна вирішити?”; діти вчаться висловлювати свої почуття та потреби без агресії; створюються безпечні простори для діалогу між різними групами учнів.

Абстрактний приклад: школа, де навчаються діти-переселенці, запроваджує програму “діалоги поколінь”, де діти з різних регіонів України розповідають одне одному про свої домівки, традиції, звичаї. Це не медіація конкретних конфліктів, але створення контексту взаємного інтересу та поваги, що знижує ймовірність конфліктів.

Економічні конфлікти: бізнес ВПО vs місцеві підприємці

Природа економічної конкуренції

Економічні конфлікти між бізнесом ВПО та місцевими підприємцями виникають у ситуації обмежених ресурсів. Переселенці, намагаючись відбудувати життя, відкривають магазини, кафе, майстерні, надають послуги. Місцеві підприємці можуть сприймати це як загрозу своєму бізнесу, особливо у невеликих громадах, де ринок і так обмежений.

Типові конфлікти: місцеві підприємці скаржаться, що переселенці “демпінгують” (пропонують нижчі ціни); що вони отримують пільги; що “вони не звідси”, не розуміють місцевого ринку, не поважають усталені правила. З іншого боку, підприємці-переселенці скаржаться на дискримінацію: їм важче отримати дозволи, орендувати приміщення, їх не приймають у місцеві бізнес-спільноти.

За цими конфліктами часто стоять глибші проблеми: економічна криза, зумовлена війною, що загострює конкуренцію; відсутність діалогу між новоприбулими та місцевими бізнес-спільнотами; стереотипи та упередження з обох боків.

Медіація бізнес-конфліктів: можливості та межі

Медіація економічних конфліктів між ВПО та місцевими підприємцями має специфіку, відмінну від інших типів спорів. По-перше, сторони часто змушені співіснувати в одній економічній екосистемі тривалий час, що робить збереження робочих відносин критично важливим. По-друге, конфлікти часто мають не лише економічний, а й соціальний вимір: репутація, приналежність до спільноти, довіра споживачів.

Абстрактний приклад: у невеликому місті місцевий підприємець має пекарню, яка працює десятиліттями. Сім’я переселенців відкриває пекарню поруч, пропонуючи трохи нижчі ціни та інший асортимент. Місцевий власник обурений: “Я тут працюю 20 років, а вони прийшли і забирають моїх клієнтів!” Переселенці відповідають: “Ми маємо право заробляти на життя, ми пропонуємо якісний продукт.”

У медіації сторони переходять від позицій (“вони не мають права тут відкриватися” vs “ми маємо таке ж право на бізнес”) до інтересів. Місцевий власник боїться втратити бізнес, який будував роками; переселенці потребують стабільного доходу для відбудови життя. Медіатор допомагає знайти варіанти, що враховують обидва інтереси: можливо, пекарні можуть спеціалізуватися на різних продуктах (одна — традиційний хліб, інша — здобна випічка); можливо, вони можуть співпрацювати у постачанні продукції до оптових клієнтів; можливо, вони об’єднають зусилля для просування місцевої продукції.

Роль громади у вирішенні економічних конфліктів

Економічні конфлікти між ВПО та місцевими часто вимагають не лише двосторонньої медіації, а залучення ширшої громади. Ефективним інструментом може стати фасилітація громадських діалогів, де представники бізнес-спільноти, місцевої влади, уповноважених у справах ВПО обговорюють системні питання: як забезпечити справедливий доступ до ресурсів? Як підтримати і місцевий, і новоприбулий бізнес? Як створити атмосферу співпраці замість конкуренції?

Міжнародний досвід показує: найуспішніші практики інтеграції внутрішньо переміщених осіб в економічне життя громад включають створення бізнес-асоціацій, що об’єднують і місцевих, і переселених підприємців; програми менторства, де досвідчені місцеві підприємці допомагають новачкам-переселенцям орієнтуватися в місцевому ринку; спільні проєкти, де об’єднують ресурси та експертизу.

Приклад: громадська організація ініціює програму “Бізнес-партнерство”, де місцеві підприємці та підприємці-переселенці формують пари для взаємної підтримки. Місцеві діляться знанням ринку, контактами, досвідом; переселенці привносять нові ідеї, технології, зв’язки з іншими регіонами. Це не медіація конкретного конфлікту, але створення структури, що запобігає конфліктам або робить їх менш гострими.

Межі медіації: коли потрібне регулювання

Є ситуації, коли економічні конфлікти не можуть бути вирішені виключно через медіацію і потребують структурних змін або регуляторних втручань. Якщо конфлікт виникає через непрозорий розподіл державних ресурсів чи пільг, проблема не у відносинах між підприємцями, а в системі. Якщо місцеві органи влади дискримінують ВПО у видачі дозволів або ліцензій, це питання правового захисту, а не переговорів.

Медіація не може замінити належне врядування, прозорі процедури, рівний доступ до можливостей. Вона може доповнити ці системні зміни, допомагаючи людям налагоджувати відносини в рамках справедливих правил. Але без справедливих правил медіація ризикує стати інструментом, що маскує структурні проблеми під виглядом “індивідуальних домовленостей”.

Висновки: медіація як інструмент усвідомленої інтеграції

Аналіз житлових, шкільних та економічних конфліктів між ВПО та місцевими громадами дозволяє сформулювати кілька принципових висновків про роль та межі медіації.

По-перше, медіація може бути ефективним інструментом, коли конфлікт виник через непорозуміння, різницю в очікуваннях, недостатню комунікацію — і коли обидві сторони зацікавлені у збереженні відносин. У житлових спорах медіація допомагає знайти гнучкі рішення, що враховують обмеження обох сторін. У шкільних конфліктах вона навчає дітей конструктивно вирішувати непорозуміння. В економічних спорах вона розкриває можливості співпраці замість конкуренції.

По-друге, медіація має обмеження, які необхідно чесно визнавати. Вона не підходить для ситуацій, де є явний дисбаланс влади без можливості його компенсувати; де порушуються базові права; де має місце булінг чи систематична дискримінація. У таких випадках потрібні інші інструменти: правовий захист, структурні зміни, чіткі санкції за неприйнятну поведінку.

По-третє, успіх медіації залежить від контексту. Медіація працює краще у громадах, де вже є базовий рівень довіри, де місцева влада підтримує інтеграцію ВПО, де існують інституції підтримки обох груп. Там, де домінує атмосфера підозри та ворожості, медіація окремих конфліктів буде малоефективною без ширших зусиль зі зміни громадських настроїв.

Рекомендації для медіаторів: як працювати з цими конфліктами

Медіатори, які працюють з конфліктами між ВПО та місцевими громадами, мають враховувати специфіку цих спорів.

Рекомендація 1: Оцінювати дисбаланс влади. Перед початком медіації медіатор має чесно оцінити, чи може слабша сторона (часто це ВПО) вільно приймати рішення, чи є у неї реальні альтернативи. Якщо дисбаланс надто значний, медіатор має право рекомендувати інші шляхи врегулювання або вжити спеціальних заходів для вирівнювання позицій.

Рекомендація 2: Працювати з травмою. Більшість ВПО мають травматичний досвід втрати дому, близьких, звичного життя. Медіатор має бути чутливим до цього, давати достатньо часу для висловлення емоцій, не поспішати з пошуком рішення. Можливо, знадобляться додаткові сесії або залучення психолога.

Рекомендація 3: Виходити за межі двосторонньої медіації. Багато конфліктів мають системний характер і потребують залучення громади, місцевої влади, організацій підтримки. Медіатор може ініціювати громадські діалоги, круглі столи, де обговорюються не лише конкретні спори, а й загальні питання співіснування.

Рекомендація 4: Розрізняти конфлікт та структурні проблеми. Медіатор має усвідомлювати: не всі проблеми можна вирішити через індивідуальні домовленості. Якщо конфлікт є симптомом дискримінації, непрозорого розподілу ресурсів, відсутності політики інтеграції — медіатор має направити увагу на ці системні питання.

Рекомендація 5: Будувати довгострокову перспективу. Мета медіації — не лише вирішити конкретний спір, а сприяти інтеграції ВПО у громаду. Медіатор може допомагати сторонам бачити довгострокові вигоди від співпраці, створювати основу для майбутніх конструктивних відносин.

Відповідь на питання заголовка: інтеграція чи сегрегація?

Чи є медіація інструментом інтеграції внутрішньо переміщенних осіб у громади, чи вона ризикує закріпити сегрегацію, легітимізуючи нерівність під виглядом “досягнутих домовленостей”? Відповідь: медіація може бути і тим, і іншим, залежно від того, як вона застосовується.

Медіація стає інструментом інтеграції, коли:

• вона застосовується усвідомлено, з розумінням контексту та дисбалансу влади;
• медіатор має чутливість до специфіки переселенців та їхньої вразливості;
• медіація супроводжується системними зусиллями громади з підтримки інтеграції;
• її мета — не просто припинити конфлікт, а побудувати основу для співіснування;
• медіатор готовий визнати межі свого інструменту та направити справу іншим шляхом, коли медіація неефективна.

Медіація ризикує стати інструментом сегрегації, коли:

• вона застосовується механічно, без розуміння контексту;
• медіатор ігнорує дисбаланс влади і трактує формальну згоду як справжній консенсус;
• медіація використовується для маскування структурних проблем (дискримінації, недофінансування, відсутності політики інтеграції);
• “нейтральність” медіатора насправді означає підтримку status quo нерівності.

Медіація конфліктів між ВПО та місцевими громадами — це не технічна процедура, а складна, етично насичена практика, що вимагає від медіатора не лише володіння техніками, а й глибокого розуміння соціального контексту, чутливості до влади та вразливості, готовності визнавати межі свого інструменту. За правильного застосування медіація може стати потужним засобом перетворення конфліктів на можливості для побудови інклюзивних громад, де переселенці та місцеві не протистоять одні одним, а спільно створюють нове майбутнє.