Верховний Суд визначив межі критики чиновників

Постанова Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі №161/727/25 встановила важливий прецедент для журналістських розслідувань. Суд скасував рішення нижчих інстанцій, які зобовязували телеканал видалити матеріали про колишнього заступника голови ОВА та опублікувати спростування.

Що відбувалося

Телеканал випустив два сюжети про посадовця. Матеріали містили інформацію про можливі обшуки, ймовірні прогули та потенційну причетність до кримінальних проваджень. Журналісти використовували формулювання “нібито”, “кажуть джерела”, “не стверджуємо”. Позивач звернувся до суду, вказавши на відсутність вироків чи підозр щодо нього.

Луцький міськрайонний суд підтримав позов. Волинський апеляційний суд погодився з висновками першої інстанції. Обидві ухвали грунтувалися на тому, що інформація подана як доведені факти, хоча жодних процесуальних підтверджень немає.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд відмовив у позові повністю. Постанова містить декілька принципових тез про природу публічної діяльності та журналістської критики.

Посадові особи за визначенням перебувають під посиленим громадським контролем. Вступ на державну службу автоматично робить людину публічною фігурою. До таких осіб застосовуються інші стандарти допустимої критики порівняно зі звичайними громадянами.

Використання журналістами маркерів невизначеності має юридичне значення. Формулювання “нібито”, “кажуть джерела”, “не стверджуємо” перетворюють твердження на оціночні судження. Оціночні судження не підлягають спростуванню через суд, оскільки не є констатацією фактів.

Суд розмежував фактичні твердження та оціночні судження. Перші можна перевірити та довести або спростувати. Оціночні судження відображають позицію автора і захищені свободою слова навіть за відсутності процесуальних доказів.

Що це означає на практиці

Рішення Верховного Суду змінює баланс між захистом репутації та свободою преси. Чиновники більше не можуть блокувати журналістські розслідування через відсутність вироків суду. Достатньо чітко позначити межу між фактами та припущеннями.

Для журналістів це означає необхідність ретельно працювати з формулюваннями. Слова “нібито”, “ймовірно”, “джерела стверджують” стають не просто стилістичними прийомами, а юридичним захистом. При цьому важливо не перетворювати такі маркери на формальність, що прикриває подання непідтверджених тверджень як безсумнівних фактів.

Для посадовців постанова встановлює чіткі рамки. Публічна діяльність передбачає готовність до критики. Звернення до суду має сенс лише за наявності очевидної неправди, поданої як перевірений факт. Оціночні судження, навіть неприємні, залишаються поза межами судового спростування.

Ширший контекст

Українська судова практика щодо захисту честі та гідності формувалася суперечливо. Нижчі інстанції часто ставали на бік позивачів, керуючись формальною логікою: немає вироку суду — немає підстав для публікації. Верховний Суд систематично скасовує такі рішення, але кожна нова справа вимагає проходження всіх інстанцій.

Постанова від 10 грудня 2025 року продовжує лінію попередніх рішень про свободу слова, але формулює принципи чіткіше. Особливо важливим є наголос на статусі публічної особи як самостійній підставі для розширення меж критики, незалежно від наявності кримінальних проваджень.

Це рішення з’явилося в контексті воєнного стану, коли питання прозорості влади набуло критичного значення. Чиновники отримали розширені повноваження, бюджетні кошти витрачаються з меншим контролем, а журналістські розслідування стали однією з небагатьох форм суспільного нагляду.

Обмеження прецеденту

Постанова не означає необмеженої свободи для маніпуляцій. Верховний Суд не схвалив публікацію завідомо неправдивих тверджень під виглядом оціночних суджень. Ключовим залишається контекст подання інформації.

Якщо журналіст використовує формальні маркери невизначеності, але весь матеріал побудований так, що глядач сприймає інформацію як доведений факт, суд може визнати це маніпуляцією. Баланс між захистом преси та запобіганням зловживанням залишається предметом оцінки у кожній конкретній справі.

Рішення стосується публічних осіб на державних посадах. До звичайних громадян застосовуються інші стандарти. Критика приватної особи вимагає вищого рівня обґрунтованості, навіть якщо використані ті самі мовні конструкції.

Висновки

Верховний Суд закріпив принцип, що публічна служба передбачає публічну критику. Чиновники мають бути готовими до розслідувань, які можуть виявитися помилковими. Журналісти отримали інструмент захисту, але разом з ним — відповідальність за чесне використання мовних маркерів.

Постанова у справі №161/727/25 стане орієнтиром для майбутніх судових рішень. Нижчі інстанції тепер мають чіткі критерії розмежування фактів та оціночних суджень. Залишається питання, як швидко ця практика інтегрується в роботу місцевих судів, які традиційно схильні до формального тлумачення законодавства на користь позивачів.