130 тисяч шансів на справедливість: чого і коли очікувати постраждалим від воєнних злочинів
/ 21 Червня 10:13
4 хв читати
Проблема кримінальної відповідальності за міжнародні злочини дуже важлива для захисту жертв війни. У сторін, які беруть участь у кримінальному та судовому процесі, різне поле відповідальності, проте всі вони налаштовані на досягнення справедливості. Рамку порозуміння між усіма сторонами шукали учасники панельної дискусії «Відповідальність за міжнародні злочини – чого і коли очікувати постраждалим?»
Які виклики постали перед жертвами воєнних злочинів та системою кримінальної юстиції під час вторгнення Росії в Україну — розбиралися експерти панелі. Також експерти обговорили, як запобігти розчаруванню і досягнути ефективності правосуддя, враховуючи реальні можливості національних та міжнародних механізмів.
В дискусії взяли участь суддя Великої Палати Верховного Суду Микола Мазур, національна експертка Асоціації правників України Ольга Саленко, начальник відділу Департаменту протидії злочинам, вчинених в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора Станіслав Петренко, заступниця начальника відділу міжнародного права Міністерства оборони України Інна Заворотько, адвокат і експерт Української Гельсінської спілки з прав людини Сергій Заєць, старший радник з питань переслідування за міжнародні злочини Консультативної Місії ЄС Шон Патель. Модерувала дискусію Василина Яворська, керівниця організації JustGroup.
— На той час, коли створювався Міжнародний кримінальний суд, здавалося, що він буде єдиною інстанцією, яка притягуватиме до відповідальності за міжнародні злочини. Це швидко змінилося, не тільки в Україні. Зараз є загальносвітова тенденція посилення ролі національних судів у здійсненні правосуддя щодо міжнародних і зокрема воєнних злочинів, — зауважив Микола Мазур, який виступив з ключовими тезами.
Пріоритет має бути в якості над кількістю, а не навпаки
Тенденція розгляду справ про порушення правил і звичаїв війни показує, що кількість вироків in absentia (заочних вироків) збільшується. На цьому зауважив суддя Микола Мазур. З 80 вироків 13 рішень були очними, решта — заочними. Половина рішень, які виносилися очно, прийняті судом в перші 4 місяці повномасштабного вторгнення.
— Далі кількість заочних справ лише збільшується і треба їх рухати вперед, бо потім може настати колапс, — наголосив він.
Проте коли справ in absentia багато і коли нема сторони, яка мала б захищатися від обвинувачення, стандарт доказування може понижуватися. З цим треба боротися, щоб рішення сприймалися обгрунтованими всіма: і суспільством, і міжнародною спільнотою. Саме тому заочні рішення за європейськими стандартами підлягають перегляду. Микола Мазур також нагадав про справу Європейського суду з прав людини — «Санадер проти Хорватії».
— У 1991 році, обвинувачений вчинив злочин, який розслідувався in absentia. Перше рішення суд ухвалив у 1994 році. Далі Верховний Суд скасував вирок як необгрунтований, а пізніше — ухвалив вирок, який лишається без змін. Через 18 років після скоєння злочину воєнний злочинець подав заяву про перегляд рішення, на що отримав відмову. У 2015 році ЄСПЛ присудив воєнному злочинцю, який ніколи не відбував покарання, 6,5 тисячі євро моральної шкоди і процесуальних витрат.
Подібний ризик є суттєвим, вважає Микола Мазур. Чи є правосуддям, коли воєнний злочинець ніколи не відбував покарання і отримав від країни, де вчинив злочин, компенсацію? Вирішення подібних ситуацій є спільним завданням правоохоронної і судової системи.
— Має бути робота в напрямку підвищення якості процесу і судових рішень. Це не лише завдання суду, а і сторони обвинувачення. Пріоритет має бути в якості над кількістю, а не навпаки. Не має бути завдання приймати якомога більше вироків, які можуть нести потенційні ризики, — наголосив суддя Великої Палати Верховного Суду.
Важливо забезпечити змагальність сторін
Ольга Саленко у своєму виступі зачепила питання точок росту для національної системи. Вона зауважила, що у справах in absentia важливо забезпечити рівність сторін та змагальність процесу. Часом обвинувачені навіть не мають змоги дізнатися про те, що вони обвинувачені, оскільки повідомлення відбувається лише формально. Проте часто органи влади або ж учасники процесу надсилають повідомлення на особисті електронні адреси обвинувачених, або намагаються зв’язатися особисто.
— У справах in absentia важливо забезпечити змагальність процесу і рівність сторін. Ця категорія справ потребує залучення захисника, враховуючи, що обвинувачений знаходиться у Росії, на тимчасово окупованій території або в полоні, — підкреслила Ольга Саленко.
В частині ефективності захисту потребує уваги і залученість адвоката. Є приклади активної залученості, але є і інші ситуації, коли адвокати не відвідують судові засідання, змінюються адвокати через навантаження чи логістичні моменти.
Для постраждалих — це шанс на правосуддя
— На відміну від досвідів попередніх міжнародних трибуналів Україна переслідує за міжнародні злочини силами національної правоохоронної системи під час міжнародного збройного конфлікту, що триває. Цей досвід унікальний. Так само у цьому контексті ми розуміємо, що левова частка, максимальний відсоток справ буде розглянутий на рівні національної юрисдикції, — наголосив Станіслав Петренко.
Станіслав Петренко також повернувся до кількості зафіксованих епізодів воєнних злочинів. Важливо, що держава збирає та фіксує події, кожен випадок має свою складність, але для постраждалих — це шанс на правосуддя.
— Пропоную дивитися на цифру не як на 130 тисяч обвинувачених або справ, а як на 130 тисяч шансів на справедливість, де злочин буде розслідуваний і розкритий, — зауважив співробітник Офісу Генерального прокурора.
Постраждалі хочуть бути почутими
— Я не почув великих розбіжностей між позиціями представників різних гілок судочинства, громадянського суспільства і журналістів. Всі усвідомлюють неможливість досягнення повної справедливості та проблеми, з якими стикається система.
Справедливе судочинство має бути і для потерпілого. Сергій Заєць зауважує, що постраждалі часто виконують роль засобу ініціювати кримінальний процес чи отримати свідчення, проте далі про них забувають. Потерпілі мають розуміти, що відбувається з їхньою справою, мати можливість на неї впливати. Їм потрібно повернути роль повноцінних учасників процесу і не розглядати їх як засіб або ж як заваду в роботі, — підбив підсумок промови адвокат.
Шон Патель також зауважив, що всі 40 мільйонів громадян України прямо або ж побічно постраждали від війни. У такому випадку досягти повної справедливості для всіх українців буде просто неможливо.
— Проте постраждалі хочуть, щоб їх почули і їхній біль був визнаний, — підкреслив старший радник з питань переслідування міжнародних злочинів Консультативної Місії ЄС Шон Патель.
Він також привів у приклад Європейський суд з прав людини, що забезпечує відсутність травматизації потерпілих під час прийняття рішення. Вони включені в процес і беруть активну участь у судовому процесі.
Залучення військовослужбовців
Інна Заворотько розкрила тему справедливості та відповідальності за міжнародні злочини з точки зору Збройних сил України.
— Ми перебуваємо у цікавій позиції. З одного боку, військовослужбовці можуть бути свідками або постраждалими від воєнних злочинів, і іноді єдиними у своїй справі. З іншого — військовослужбовці можуть вчиняти воєнні злочини, якщо не знають норм міжнародного гуманітарного права. Тому діяльність має відбуватися через призму цих двох напрямків: притягнення до відповідальності російських воєнних злочинів і запобігання порушенням міжнародного гуманітарного права.
Крім цього, існує механізм залучення військовослужбовців як експертів, коли це стосується знань, якими вони володіють. Проте саме ці моменти нормативно неврегульовані, хоч в цій сфері і є багато позитивних кейсів. Основна задача Збройних сил — відбиття агресії. Заміщати основну їхню функцію функцією притягнення до відповідальності недоречно і неправильно, зауважила Інна Заворотько.
Що варто покращити?
Спікери також зауважили, що потрібно точково працювати над покращенням законодавства. Зокрема над регулюванням законодавства щодо російських військовополонених, які вчинили міжнародні злочини, удосконалення процедури in absentia і механізмів повідомлення обвинувачених, покращенням якості процесу, врахування інтересів потерпілих та іншими аспектами.
— Якщо не всі, то більшість проблем можна вирішити на практиці. Проте коли до такої великої кількості справ залучена велика кількість осіб, формувати практику складно. Вона потребує багато часу і трапляється багато помилок, — зауважив Микола Мазур.
Станіслав Петренко підкреслив, що відкладене правосуддя не є кращим виходом, ніж побудова практики тут і зараз. Між заочним рішенням і відсутністю розгляду справи, останнє буде гіршим виходом.
— Кожен в межах своєї компетенції і своїх завдань виявляє проблему чи складність і вживає заходів, щоб стало краще. Ми виокремили низку проблемних питань і кожен міг задуматися, наскільки їх діяльність дотична до вирішення.
Без автора