Можливості та необхідність впровадження механізмів психологічної реабілітації ветерана в межах кримінального процесу

Леся Кляровська,
експерт з правових питань та правосуддя,
голова правління ГО «Юридична сотня»

Аналіз судової практики дає підстави для твердження, що в судів відсутні єдині підходи при розгляді кримінальних справ ветеранів, які вчинили злочин під впливом посттравматичного стресового розладу (надалі – ПТСР) чи іншої психологічної травми. Правовий механізм притягнення особи до відповідальності позбавлений інструментів психологічної реабілітації осіб з метою подальшого їх звільнення від кримінальної відповідальності, крім випадків застосування примусових заходів медичного характеру.

При застосуванні примусових заходів медичного характеру при наявному ПТСР чи іншому психологічному розладі ветеран лікується в примусовому порядку. Примусові заходи медичного характеру застосовуються до осіб, які є суспільно небезпечними. Після проходження лікування та одужання особа має бути направлена для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання.

Тобто використання примусових заходів медичного характеру здійснюється при загостреннях певних захворювань та станів, коли особа несе певну загрозу для суспільства. Така особа не реінтегрується в суспільство, а за правилами має нести покарання на загальних підставах.

Експерти ГО “Юридична сотня” проводять дослідження щодо можливості створення таких інструментів в системі правосуддя в межах проєкту “Аналіз можливості впровадження судів у справах ветеранів в Україні” за підтримки програми “Справедливість для всіх”, яка фінансується Агенством США з міжнародного розвитку (USAID). Експерти зупинились на можливості впровадження судово-реабілітаційної процедури без створення окремих нових судових інститутів. Така процедура є необхідною наразі для розгляду справ ветеранів, які повернувшись з війни у цивільне життя не адаптувались до нього та потрапили в систему кримінального правосуддя. Для усвідомлення необхідності впровадження нового інституту необхідно проаналізувати основні положення щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності, які існують на даний час.

Кримінальна відповідальність є видом юридичної відповідальності та наступає за вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення.

Для настання кримінальної відповідальності особа має:

– досягти віку кримінальної відповідальності;

– бути осудною.

Поняття осудності визначається з можливості усвідомлювати значення своїх дій (бездіяльності) та керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Якщо ж особа під час вчинення злочину розуміла значення своїх дій (бездіяльності) та могла ними керувати, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її такої можливості в подальшому, то за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру. Після одужання, така особа може підлягати покаранню.

З поняттям неосудності все ніби зрозуміло, однак у Кримінальному кодексі міститься ще поняття обмеженої осудності. Обмежено осудна особа – особа, яка не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними на момент вчинення злочину через наявний у неї психологічний розлад. Така особа підлягає кримінальній відповідальності, але такий стан враховується при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру. Пом’якшення покарання передбачає застосування до особи меншої міри покарання. При цьому людина може відбувати покарання і у вигляді обмеження, позбавлення волі.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Його мета – не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Та можливо знайти інший шлях для досягнення мети покарання – виправлення засудженого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень.

На досягнення цієї мети був спрямований інститут звільнення від кримінального покарання. Проте звільнення від покарання відбувається на момент ухвалення судом обвинувального вироку. Особа визнається винною у вчиненому діянні, але за умови вчинення кримінального проступку або нетяжкого злочину може бути за вироком суду звільнена від покарання за умов врахування бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці. Тобто таку особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

За умовами запропонованої нами судово-реабілітаційної процедури, коли ветеран успішно виконав умови реабілітаційної програми – його слід звільняти не від покарання, а від відповідальності. Тільки в такому випадку він не буде засудженим. А отже відчуватиме розуміння суспільства та його підтримку у випадку вчинення правопорушення через вплив ПТСР чи іншої психологічної травми.

Звільнення від кримінальної відповідальності не є новелою для нашого кримінального закону, який містить наступні підстави для такого звільнення: у зв’язку із дійовим каяттям, примирення винного та потерпілого, передача особи на поруки, у зв’язку із зміною обстановки, закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Доречно було б передбачити звільнення від кримінальної відповідальності також і ветеранів, які вчинили злочин вперше, в них діагностовано ПТСР чи інший психологічний розлад, вони успішно добровільно пройшли індивідуальну програму реабілітації та перестали бути суспільно небезпечними.

Чи можна таких осіб звільняти від усіх кримінальних правопорушень незалежно від категорії тяжкості – на наш погляд ні. Для виокремлення категорій, окремих злочинів за сукупністю певних ознак необхідний детальний аналіз судової практики та врахування найбільш поширених злочинів, що вчиняються зазначеними особами.

Отже, чому судово-реабілітаційна процедура може бути корисною саме для ветеранів? У випадку, якщо потрібна будь-яка соціальна допомога, реабілітація тощо, держава в особі уповноважених органів може забезпечити цей процес, залучивши належних спеціалістів, контроль якості послуг яких контролюватиметься відповідно до визначених методик. Потенційно, до судово-реабілітаційної процедури можна буде залучити громадські організації або приватні підприємства та установи у випадку, якщо вони відповідатимуть визначеним критеріям та зможуть забезпечити належну якість послуг. При цьому право ветерана на окрему програму в межах здійснення судочинства є однією з форм визнання його внеску у захисті Батьківщини державою, адже саме втрата здоров’я, психологічні проблеми, набуті під час військової служби та поєднані із недостатньою ефективністю реабілітаційних механізмів чи інших форм підтримки могли стати основною причиною протиправної поведінки.