Треба перестати толерувати подання безперспективних заяв: суддя ВС Василь Крат

Чи слід надавати дозвіл на виконання арбітражного рішення, якщо у боржника немає майна в Україні, та яка процесуальна мета такого дозволу; чому для розгляду відповідних справ варто передбачити спрощене провадження; яка доля арбітражного застереження в договорі, визнаному фраудаторним, і про можливість перегляду відповідних справ палатою, об’єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду?

Про це розповів суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Василь Крат, обговорюючи пропозиції щодо вдосконалення арбітражного законодавства України, які Українська Арбітражна Асоціація подала до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, повідомляє Судова влада.

Зокрема, пропонується дозволити надання дозволу на виконання арбітражного рішення безвідносно до наявності в Україні боржника чи його майна на момент розгляду заяви стягувача (що дозволить стягувачу потім оперативно арештувати майно боржника, якщо воно з’явиться на території України). Василь Крат зазначив, що певна логіка в цьому є. Однак зауважив, що завжди повинна бути якась процесуальна мета. Суд не може розглядати справу, якщо такої мети немає, це суперечить принципам процесуального права. В цьому випадку виходить, що суд має розглядати справу і давати дозвіл на виконання рішення про всяк випадок (а що як колись майно з’явиться). Це нагадує превентивний захист у цивільному праві.

Доповідач припустив, що суд може розглядати справу про визнання та виконання арбітражного рішення, якщо йдеться про потенційне майно: наприклад, боржник подав заявку на реєстрацію торговельної марки або патенту. За таких обставин є обґрунтування необхідності розгляду такої справи за відсутності майна. В інших випадках суд буде витрачати ресурс на ухвалення невиконуваного рішення, це будуть непропорційні затрати. Тобто повинно бути розумне пояснення, для чого потрібен дозвіл на виконання арбітражного рішення, якщо в боржника немає майна.

Василь Крат зазначив, що загалом треба перестати толерувати подання безперспективних заяв. На стадії касації існують процесуальні фільтри. В апеляційній інстанції їх немає, а сторони оскаржують рішення попри очевидну відсутність перспектив, про всяк випадок. На розгляд цих справ витрачаються гроші платників податків.

У пропозиціях запропоновано передбачити розгляд судом заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Василь Крат підтримав таку ініціативу. Зазначив, що це сприятиме зменшенню непропорційних затрат. За словами судді, в 90 % випадків розгляду відповідних справ немає необхідності у виклику сторін, це лише ускладнює та продовжує процес. «Тут ідеться про формальне отримання дозволу. Це має бути швидко. А якщо виникає необхідність у виклику сторін, то треба їх викликати. Доцільно встановити, коли виклик сторін обов’язковий, але це мають бути винятки», – сказав доповідач.

Також суддя підтримав пропозицію вилучити із закону вимогу про подання суду оригіналу арбітражної угоди. При цьому він зауважив, що в ЦПК України, ГПК України вживається термін «угода», притаманний ЦК УРСР 1963 року. Водночас у проєкті змін до законодавства не передбачається його замінити. Натомість, акцентував доповідач, цей термін слід замінити на «правочин».