Расім Бабанли про рішення ЄСПЛ у справах проти України та інших держав у 2022–2024 роках

Перший заступник керівника Апарату – керівник департаменту аналітичної та правової роботи ВС Расім Бабанли висвітлив огляд рішень ЄСПЛ, постановлених у справах проти України та інших держав у 2022–2024 роках, також навів висновки, викладені в ухвалах і рішеннях у справах «Сергій Миколайович Волков проти України», «Євдокімов проти України» та «Ритіков проти України».

Про це повідомляє Судова влада.

Так, за обставинами справи «Сергій Миколайович Волков проти України» заявник стверджував про незаконне проведення негласних слідчих розшукових дій, посилаючись на відсутність попереднього дозволу суду та подальше використання інформації, отриманої в результаті проведення таких слідчих дій, для його засудження.

Обіймаючи посаду прокурора, заявник ініціював розслідування кримінального провадження за фактом розкрадання коштів на державному підприємстві. Під час зустрічі з генеральним директором цього підприємства заявник вимагав у нього неправомірну вигоду за сприяння уникненню ним кримінальної відповідальності.

Генеральний директор повідомив про цей факт Службу безпеки України, і їхня із заявником наступна зустріч, під час якої мала бути передана неправомірна вигода, була записана на відео відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» на підставі постанови голови апеляційного суду.

«Цієї постанови не було в матеріалах кримінального провадження, і надалі, 18 березня 2022 року, вона була знищена разом з іншими секретними матеріалами, які зберігалися в архіві суду, щоб запобігти її можливому захопленню ворогом. Здавалося б, це означає відсутність ключового доказу, що був підставою проведення НСРД, тоді як докази, здобуті в результаті проведення цих слідчих дій, є основним підтвердженням факту вимагання неправомірної вигоди та її одержання. Але в ході досудового розслідування заявник визнав, що прийняв гроші, стверджуючи лише, що зробив це після того, як дружина генерального директора підприємства неодноразово наполягала на тому, щоб він узяв їх на ремонт приміщення прокуратури. З одного боку, заявник доводив, що НСРД були проведені незаконно й тим самим ставив під сумнів, що ці кошти взагалі були йому передані, а з іншого – визнавав отримання цих грошей», – пояснив Расім Бабанли.

Визнаючи скаргу заявника неприйнятною, ЄСПЛ зазначив, що в будь-якому випадку, враховуючи, що заявник визнав, що прийняв гроші від особи, яка була об’єктом кримінального розслідування, яке проводилося заявником, і використав їх для погашення особистого боргу, зібрані за результатами проведення заходів спостереження докази мали обмежений вплив на засудження заявника.

У справі «Євдокімов проти України» заявник хотів отримати судове рішення, яким було санкціоновано здійснення негласних заходів спостереження за ним. Він мав намір довести, що суд дозволив лише прослуховування його телефону, але не запис його особистих розмов, і тому такі записи були недопустимими доказами як такі, що отримані незаконним шляхом.

«Ухвала про дозвіл на проведення НСРД за загальним правилом має розсекречуватися, оскільки вона є необхідною для того, щоб знімати сумніви щодо раціональних аргументів сторони захисту, наприклад стосовно строків проведення відповідних слідчих дій чи щодо того, на які саме НСРД суд надав дозвіл. Для з’ясування цих обставин не достатньо лише протоколу про проведення слідчих дій, адже такі відомості містяться саме в ухвалі слідчого судді», – зауважив спікер.

ЄСПЛ вказав, що документ, розкриття якого може вимагатися для забезпечення справедливості провадження, охоплює не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, але й інші докази, які можуть стосуватися прийнятності, достовірності та повноти перших. Документ, відкриття якого вимагав заявник, підпадає саме під другу категорію.

Крім того, позиція ЄСПЛ у цій справі свідчить про те, що ухвала, якою було санкціоновано проведення НСРД, має міститися в матеріалах справи й теоретично може надаватися на різних стадіях процесу, якщо відповідна стадія дає можливість підготуватися до захисту з урахуванням тих аргументів, які захист використовує для того, щоб цю ухвалу витребувати.

За обставинами справи «Ритіков проти України» органи досудового розслідування провели обшук у готельному номері, який на той час винаймали заявник і його діловий партнер. Після завершення обшуку слідчий затримав заявника за підозрою у зберіганні та розповсюдженні порнографічних матеріалів без попереднього рішення суду.

Наступного дня органи досудового розслідування звернулися до суду із клопотанням про тримання заявника під вартою, однак суд застосував до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки не вбачав достатніх підстав для тримання заявника під вартою.

У цій справі ЄСПЛ констатував порушення, що полягали в безпідставному позбавленні волі та відсутності компенсаційного механізму, який би дав можливість відшкодувати особі шкоду, заподіяну їй унаслідок безпідставного тримання під вартою.

«ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово констатував, що перелік підстав відшкодування такої шкоди, передбачений Законом України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”, не є вичерпним і не задовольняє всіх вимог, які мали б задовольнятися. В окремих випадках Верховний Суд застосовує загальні положення ЦК України – тоді, коли конкретна ситуація не охоплюється нормами спеціального закону, але в межах кримінального провадження особі справді було заподіяно шкоду», – зазначив Расім Бабанли.