Коли проживання за кордоном стає ухиленням від виконання батьківських обов’язків?

Однією з підстав для позбавлення батька або матері батьківських прав є ухилення від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини. Чи можна розглядати як невиконання батьківських обов’язків факт перебування одного з батьків за кордоном?

Шість «не»

Статтею 150 Сімейного кодексу України (далі – СК) визначено, що батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

При цьому право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом (ч. 1 ст. 152 СК), а ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності (ч. 4 ст. 155 СК).

Про обов’язок батьків належно виховувати дитину також ідеться і в Законі України «Про охорону дитинства», у ст. 12 якого зазначено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.  Батьки несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону.

Що ж мається на увазі під ухиленням від виконання батьківських обов’язків?

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» вказано, що таке ухилення має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:

• не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання;
• не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення;
• не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей;
• не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі;
• не виявляють інтересу до її внутрішнього світу;
• не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Отже, ухилення від виконання батьківських обов’язків має місце в тому випадку, якщо мати або батько не виконують свої батьківські обов’язки за відсутності об’єктивних причин, які б перешкоджали цьому. Усталеною є позиція судів про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Слова і дії

Але чи є достатньою підставою для відмови в задоволенні вимог про позбавлення батьківських прав наявність заперечень відповідача та твердження про наявність інтересу до дитини та бажання брати участь у її житті?

В цьому аспекті цікавою є позиція Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 398/4299/17, який установив, що батько участі у вихованні сина не брав і його життям не цікавився. Контакту з батьком у дитини немає і відповідач не вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, не цікавиться її станом здоров`я, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не надає матеріальної підтримки. Відповідач не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував  обов`язками батька  щодо сина. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Тобто необхідно, щоб заперечення, висловлені у процесі судового розгляду, підтверджувалися реальними діями або поведінкою відповідача, спрямованою на виконання батьківських обов’язків, налагодження контакту з дитиною.

Відсутність звʼязку

Враховуючи існуючі реалії, які зумовлюють збільшення випадків, коли сім’ї розлучаються, подружжя проживає у різних країнах, то непоодинокими є спори про позбавлення батьківських прав з підстави відсутності участі батька або матері в житті дитини через проживання такого з батьків за кордоном. Чи є проживання одного з батьків за кордоном обставиною, що виключає вину у разі невиконання батьківських обов’язків? Чи виправдовує проживання за кордоном відсутність участі матері чи батька в житті дитини?

У справі № 607/2631/15-ц Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідач не вчиняв дій, крім апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, які б свідчили про наявність у нього інтересу до спілкування з дитиною, проведенні з нею часу та її виховання. Обставина перебування відповідача за кордоном не звільняє його від виконання батьківських обов’язків та, за наявності бажання, не є перешкодою для спілкування з дитиною за допомогою існуючих засобів комунікації.

В іншій справі № 1915/2789/2012 Верховний Суд зазначив, що оскільки відповідач свідомо, без поважних причин залишила дитину в особи похилого віку, виїхавши у 2012 році на тривалий час за кордон, та не брала жодної участі у вихованні дитини, а також враховуючи думку дитини, висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині позбавлення відповідача батьківських прав є обґрунтованим.

Вартою уваги також є справа № 520/8264/19, у якій батько свідомо обрав такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дітей була мінімальною та недостатньою. Це на думку Верховного Суду також свідчило про його ухилення від виконання батьківських обов’язків у розумінні ст. 164 СК. З моменту розірвання шлюбу він не проживав із малолітніми дітьми однією сім’єю, а з певного часу взагалі проживав за межами України. Відповідно, батько не брав участі у вихованні дітей. Крім того, суди врахували, що відповідач був достовірно обізнаний про тяжку життєву ситуацію дітей, викликану хворобою та смертю їхньої матері, однак не вжив заходів на забезпечення догляду за дітьми, які після смерті матері були позбавлені будь-якого батьківського піклування, що викликало необхідність встановлення опіки над дітьми та призначення опікуном діда. Позбавлення батьківських прав відповідача в судовому порядку скасувало лише правовий зв’язок між ним та його дітьми, підтвердило відсутність фактичного духовного зв’язку між батьком та дітьми.

Наявність інтересу

Проте, якщо у процесі розгляду справи суди з’ясовують, що хоча один з батьків і перебуває за кордоном, але бере участь у вихованні дитини та виконує батьківські обов’язки, дійсно проявляє інтерес до дитини, то в таких випадках суди відмовляють у задоволенні вимог про позбавлення батьківських прав.

Наприклад, у справі № 722/225/23 Верховний Суд зазначив, що вимушене тимчасове перебування матері за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створює певні труднощі у налагодженні стосунків з дітьми. Але при цьому вона не усувається від виховання та утримання своїх дітей, цікавиться їхнім життям та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов’язки. З наявних у справі доказів вбачалося, що жінка заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, вказуючи, що не втратила інтересу до дітей, що свідчить про її зацікавленість у прийнятті участі у їх житті.

Таким чином, суди комплексно оцінюють обставини справи на основі зібраних доказів, враховують, серед іншого, чи позивач у процесі судового розгляду доводить, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення батька чи матері батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей, чи має місце вина особи у разі невиконання нею своїх батьківських обов’язків, чи існує зв’язок між дітьми та батьками, чи змінює відповідач свою поведінку у процесі розгляду справи, чи використовує всі існуючі способи та можливості для спілкування з дітьми.

Ірина Попіка, адвокат, секретар Комітету НААУ з питань сімейного права для Національної асоціації адвокатів України.