Екологічне право – засіб відновлення природного капіталу і підвищення якості життя громадян України

«Нам необхідна економіка XXI століття – та, яка буде синхронізована з системами життєзабезпечення Землі, а не та, яка їх знищує», – Лестер Браун, член Римського клубу.

Історія свідчить, що ускладнення соціальної організації потребувало відповідних правових засобів регулювання співжиття людей і запобігання кризовим явищам, які загрожували існуванню тих чи інших спільнот – протидії стану «війни всіх проти всіх».

Екологічне право як галузь права має певну дуальність: з одного боку, відображає стан розвитку людства, що дозволило сформувати інструментарій для захисту природи – середовища фізичного існування людини, а також усвідомлення на рівні країн і міжнародної спільноти важливості збереження екосистем, з іншого – формується під впливом супутніх негативних аспектів прогресу (руйнації природного капіталу та споживацького відношення людей до довкілля), що вимагає відповідного реагування і втручання, зокрема, через судові позови.

Світова практика захисту екологічних прав сповнена прикладами, коли рішення суду спричиняли низку змін в галузевому законодавстві, а також впливали на різні сфери суспільного життя – від фокусу наукових досліджень до впровадження страхових механізмів і нових технологій для ресурсозбереження.

Деякі історії екологічного правозахисту навіть потрапляли на великі екрани, тим самим інформуючи мільйони людей на планеті про можливість змін і перемог, навіть, на перший погляд, в нерівних умовах. Наприклад, американська кінострічка «Темні води» (2019) оповідає про реальну історію притягнення великої хімічної корпорації до відповідальності через приховування інформації про шкідливий вплив перфтороктанової кислоти на здоров’я, що спричинило серйозні захворювання у багатьох тисяч людей, сплати компенсацій за моральну шкоду постраждалим (сума сягала півмільярда доларів) і корективи державного контролю у сфері екологічної та продовольчої безпеки.

Справа тривала майже 16 років, викликавши загальнонаціональний резонанс і спонукавши органи влади врахувати суспільний інтерес.

Досвід українського зеленого руху, який був інституціоналізований задовго до того, як маркер екологічності став медійним трендом, та його продовження в роботі правозахисних груп – теж вартий екранізації. Адже деякі історії цілком підпадають під критерій трилерів та детективних сюжетів, які можуть бути цікавими навіть для вибагливої аудиторії.

В Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Захист екологічних прав регулюється статтями 16, 50 Основного закону: забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є безпосереднім обов’язком держави; кожен громадянин України має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та компенсацію завданої порушенням цього права шкоди.

Фактичний стан справ і конституційні положення потребували і потребують синхронізації. Згідно досліджень низки міжнародних організацій та національних наукових установ, Україна входила до переліку країн світу з високими екологічними ризиками і відповідними наслідками для населення. Техногенні аварії, втрата біорізноманіття, забруднення водойм, виснаження земельних ресурсів тощо, погіршували як ресурсний, так і демографічний потенціал України. При цьому, природний капітал та багаті рекреаційні зони країни завжди були перевагою для екологічного відновлення, а значить сприятливого для проживання середовища, що, звісно, вимагало належного врядування і соціально-економічної моделі розвитку з врахуванням «екологічного сліду». Тим паче, що позитивних прикладів збалансованого розвитку і високого рівня життя у світі вистачає – від Скандинавських країн, Південної Кореї до Австрії і Швейцарії. Екологічно благополучна країна означає ще й технологічно розвинута, а значить з потужною науковою базою і належним функціонуванням інституцій.

Звісно, фактор війни та агресії російської федерації проти України поглибив давні проблеми та спричинив екоцид в масштабах, які ще не бачила Європа. Необхідність лікування старих ран на тілі України та побудови якісно іншої моделі розвитку, що відповідатиме засадам конституційного устрою і зможе бути функціональною у вирішення загроз різного штибу, передбачає інституційну діагностику та розуміння соціальних витоків права і його управлінського потенціалу для стратегічних перетворень.

Екологічне право має особливе значення через його наскрізний характер і спрямованість на життя і здоров’я людини. Тому напрацювання в цьому секторі, а саме судові прецеденти та громадські ініціативи, важливі для міжсекторального коригування та вибудовування нової архітектури врядування.

Наприклад, корисною буде багаторічна практика адвокатів об’єднання «Імператив плюс» з експертами Risk Reduction Foundation (Олександр Лупейко, Володимир Костерін), які виокремили найбільш типові екологічні проблеми в громадах, а саме:
– забруднення водойм полігонами ТПВ, що давно не відповідають технічним вимогам експлуатації;
– пиління золовідвалів біля ТЕС та понаднормові викиди теплоелектростанцій;
– відсутність належних очисних на об’єктах агропромислового комплексу;
– техногенні аварії через порушення правил техногенної безпеки на підприємствах та поки декоративний характер екологічного страхування.

Судові позови від сотень людей, доказова база для судових процесів та низка позитивних рішень Верховного Суду складають цікавий фактаж для законодавців і центральних органів виконавчої влади. Адже інтеграційні процеси спонукають державний менеджмент Україну бути швидким і ефективним. В свою чергу, екологізація є показником розвинутості країни, а серйозне відношення до питань екологічної безпеки ознакою відповідальності керівництва країни.

В 2021 році Організацією Об’єднаних Націй було закріплено, що право на здорове і безпечне навколишнє природне середовище є універсальним правом людини. В цьому контексті потрібно враховувати досягнення підрозділів ООН, вимоги європейських директив, й резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), зокрема «Про право на безпечне, здорове і чисте навколишнє природне середовище», що спонукає впроваджувати механізми скорочення нерівності між країнами і всередині країн, спираючись на науку і фундаментальні дослідження, щоб забезпечити економічний і енергетичний добробут відповідно до логіки сталого розвитку.

Визнання у 2023 році екоциду новим злочином в міжнародному праві за ініціативи ПАРЄ додає Україні додаткових інструментів, щоб сформувати нову політику безпеки з довгостроковим плануванням щодо компенсацій за збитки, спричинені війною, і запозичення досвіду управління екологічними ризиками країн-лідерів з якості життя.

Внутрішня впорядкованість та орієнтир на інтереси громадян стане фактором інституційного зміцнення та зовнішньополітичних переваг, де екологічне право буде мати стратегічне значення.

Людмила Ярошенко
політолог, правник,
радник адвокатського об’єднання «Імператив-плюс»,
керуючий партнер компанії «Грінбіз консалтинг»