Судовий контроль за досудовим розслідуванням – ключова гарантія забезпечення прав і свобод, – адвокат

Розглянемо детально деякі положення Кримінального процесуального кодексу, які регулюють здійснення судового контролю на стадії досудового розслідування, та проаналізуємо їхній вплив на практику в кримінальному провадженні.

Про це пише адвокат Семен Ханін.

Завдання судового контролю

Судовий контроль за досудовим розслідуванням є фундаментальним механізмом забезпечення дотримання прав, свобод та інтересів учасників кримінального провадження. Його основне завдання — забезпечити баланс між інтересами правосуддя, потребами ефективного розслідування та гарантіями захисту прав осіб, які залучені до кримінального процесу.

Згідно з п.18 ч.1 ст.3 КПК «слідчий суддя — суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні…».

Згідно з п.5 ч.1 ст.3 КПК «досудове розслідування — стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження».

Згідно з ч.1 ст.219 КПК «строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження».

Продовження строку досудового розслідування після його закінчення

Порядок продовження строків досудового розслідування слідчим суддею регулюється ст.295^-1  КПК. Згідно з п.4 згаданої статті «слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про продовження строку досудового розслідування до повідомлення особі про підозру у разі його протиправності та необґрунтованості».

Вочевидь тут помилка у КПК. Не виправили, та помилково залишили «до повідомлення особі про підозру». Але вимога відмовляти у клопотанні в разі його протиправності є слушною. А з урахуванням ч.1 ст.116 КПК — «процесуальні дії мають виконуватися у встановлені цим Кодексом строки» — випливає необхідність слідчого судді при продовженні строку досудового розслідування перевірити вказані строки.

Наприклад, у кримінальному провадженні слідчий суддя вже продовжував строк досудового розслідування до 6 місяців. Сторона обвинувачення звернулася за продовженням вказаних строків до 8 місяців вже поза строками досудового розслідування, не надавши доказів щодо зупинення досудового розслідування, з урахуванням якого строки, наприклад, ще могли б бути. Так що, в такому разі слідчий суддя продовжує строки досудового розслідування (при наявності підстав для продовження строків) не зважаючи на їх закінчення? Або сторона обвинувачення бажає продовжити строки до 12 місяців, помилково зазначивши дату, що охоплює строк 40 місяців, чи слідчий суддя також не має перевіряти строки досудового розслідування, розраховуючи їх з урахуванням наявних у справі постанов про зупинення та відновлення досудового розслідування?

Це абсурдно, і вочевидь слідчий суддя зобов’язаний перевірити наявність строків у досудовому розслідуванні до їх продовження, а сторона обвинувачення зобов’язана надати усі необхідні докази їх наявності. Пунктом 7 ст.295^-1  КПК передбачена можливість зобов’язати прокурора вчинити одну із дій, передбачених ч.2 ст.283 КПК. Тобто жодні дискреційні повноваження прокурора не є перешкодою для слідчого судді.

На моє переконання, за аналогією, ніщо не заважає слідчому судді зобов’язати прокурора вчинити одну із дій передбачених п.10 ч.1 ст.284 КПК у разі, якщо він встановив закінчення строків досудового розслідування.

Останнім часом судова практика формується таким чином, що вважається, що тільки під час продовження строків досудового розслідування слідчий суддя може перевіряти строки досудового розслідування. А, наприклад, при розгляді клопотання сторони обвинувачення про покладення обов’язків на підозрюваного — ні. Окрім як нагадати ще раз вимоги ст.116 КПК, зверну увагу на таке.

Тобто, наприклад, учора слідчий суддя відмовив у продовжені строків досудового розслідування в кримінальному провадженні, так як відповідне клопотання подане після закінчення строків досудового розслідування. А вже сьогодні в нього на розгляді клопотання про застосування обов’язків підозрюваному в цьому ж провадженні. І що, слідчий суддя ніяк не враховує свій висновок про закінчення строків та розглядає клопотання про покладення обов’язків?

Навряд це є контролем за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Тобто, хоча б за клопотанням сторін, у разі очевидності закінчення строків досудового розслідування, слідчий суддя повинен перевіряти строки досудового розслідування, витребовуючи при необхідності певні докази у сторони обвинувачення.

Тобто, фактично, для дотримання вимог ч.1 ст.116 КПК слідчий суддя зобов’язаний перевіряти строки досудового розслідування (хоча б за клопотанням сторін) під час розгляду будь якого клопотання чи скарги. В разі, якщо очевидно встановлено закінчення строків досудового розслідування, слідчий суддя повинен зобов’язати прокурора вчинити одну із дій передбачених п.10 ч.1 ст.284 КПК.

Оскарження під час досудового розслідування за межами ст.303 КПК

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 12.10.2017 у справі №757/49263/15-к, у разі, якщо слідчий суддя прийняв рішення, яке не передбачено КПК, суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження належить виходити з приписів ст.9 КПК, яка розкриває принцип законності кримінального провадження та в ч.6 установлює, що, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 цього кодексу.

Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (п. 17 ч. 1 ст. 7 КПК), а її зміст розкрито у ст.24 КПК, згідно з ч.1 якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК.

У цьому кримінальному провадженні ВСУ сформулював висновок щодо застосування норми права, відповідно до якого в разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення ч.3 ст.309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи ч.4 ст.399 КПК. Аналогічні правові позиції викладені в постановах Великої палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справах №№237/1459/17 та 243/6674/17-к.

А що робити, коли слідчий чи прокурор прийняв рішення, що не передбачено КПК? За аналогією, має бути можливість оскаржити таке рішення до слідчого судді, навіть якщо це не передбачено ст.303 КПК.

Так, наприклад, детектив постановою призначив експертизу у кримінальному провадженні іншому детективу, та згаданою постановою залучив вказаного детектива як експерта у кримінальному провадженні. Наразі слідчі судді ВАКС відмовляють в оскарженні такої постанови, оскільки це не передбачено ст.303 КПК. Але залучення детектива як експерта не передбачено КПК, та прямо протирічить чинному кримінально-процесуальному законодавству. Де взагалі межа? А якщо наступного разу детектив залучить постановою іншого детектива як слідчого суддю? Ця постанова також не оскаржується до «справжнього» слідчого судді під час досудового розслідування?

Надмірний формалізм

Також, на погляд суддів ВАКС, не оскаржується згідно зі ст.303 КПК відмова сторони обвинувачення у наданні речових доказів у справі на запит експерту, якого залучено стороною захисту для проведення експертизи. Але ст.303 КПК передбачає можливість оскарження відмови у задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, у тому числі постанови детектива, про відмову у призначені експертизи.

На мій погляд, таке застосування КПК є надмірним формалізмом. Як перше, так і друге фактично є відмовою сторони обвинувачення у проведенні експертизи. Як перше, так і друге є перешкодою у збиранні доказів стороною захисту. Тому і судовий контроль має бути здійснено в обох випадках.