Сайт працює в тестовому режимі
четвер, 21 червень 2018
  • Київ 10:58
  • Нью-Йорк 3:58
  • Лондон 8:58
  • Токіо 16:58
  • Москва 10:58

Що новий Верховний Суд думає про реальність господарських операцій?

25 Травня 2018

Як слід обґрунтовувати позовні заяви у податкових спорах щодо реальності господарських операцій?

На початку цього року на повну силу запрацював новий Верховний Суд України. У податкових справах він поки що не створив принципово нових прецедентів, однак зайняв певні позиції щодо поширених аргументів податкових органів та платників податків. Це дозволяє нам зрозуміти, чого чекати від адміністративних судів найближчим часом. Тож давайте розбиратись, як тепер слід обґрунтовувати позовні заяви у податкових спорах щодо реальності господарських операцій.

Аргументи платників податків

Слід сказати, що загалом новий Верховний Суд показав себе лояльним до платників податків. Як і раніше, в основу судових рішень покладено з’ясування реальності господарських операцій, а статуси контрагентів мають опосередковане значення для вирішення справи. Тож у першому кварталі цього року Верховний Суд підтримував наступні аргументи позивачів.

Господарські операції мають реальний характер, якщо це доведено за допомогою судово-економічної експертизи.

Верховний Суд демонструє довіру до результатів судових експертиз, предметом яких є реальність господарських операцій, наприклад, у справах № 2а-1998/11/0170 та № 802/1853/16-а.

Використання придбаних товарів у господарській діяльності доводить реальність операцій.

Серед усіх ознак реальності господарських операцій найбільше значення Верховний Суд надає наявності ділової мети придбання тих чи інших товарів та послуг. Особливо, якщо позивачеві вдається довести, що придбані товари були фактично використані в господарській діяльності підприємства.Така позиція була висловлена у справах № 2а-5529/11/2070 та № 2а/1770/3360/12.

Платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Всім відомий принцип індивідуалізації відповідальності використовується Верховним Судом мало не в кожному рішенні на користь платників податків. Тобто,  позивач може відповідати лише за власні дії, але не відповідає за порушення податкового законодавства його контрагентами. У справі № 2а/1770/3360/12цей відомий постулат було дещо конкретизовано. Верховний Суд зазначає, що свідома участь позивача у схемі ухилення від сплати податків має бути доведена. Лише у такому випадку позивач нестиме відповідальність за порушення податкової дисципліни його постачальником.

Рішення у господарських спорах контрагента із третіми особами про стягнення коштів доводить ведення контрагентом господарських операцій.

Дещо новий спосіб доведення добросовісності контрагента використано позивачем у справі № 2а-5529/11/2070. Аргументація полягала у наступному. Оскільки контрагент позивався до своїх покупців із вимогами про стягнення коштів, такий контрагент співпрацював і з іншими підприємствами. Наявність боргу доводить, що метою такої співпраці не було надання неправомірної податкової вигоди. Отже, діяльність контрагента мала реальний господарський характер. Верховний Суд вказав на преюдиційну силу таких рішень.

Аргументи податкових органів

Податкові органи традиційно зосереджувались на недоліках контрагента, його звітності, проблемах із законом у керівництва. Верховний Суд зайняв наступні позиції щодо типових аргументів податківців.

Фіктивність контрагента, підтверджена вироком щодо його керівника.

У цьому питанні Верховний Суд зайняв досить передбачувану позицію. У рішенні по справі № 2а-7075/12/2670 колегія суддів зазначає, що всі первинні документи контрагента є неналежними, оскільки вони підписані особою, яка значилася як засновник та директор Товариства, проте фактично ніякого відношення до вказаного підприємства не має, фінансово-господарською діяльністю не займається, адміністративно – розпорядчі функції керівника підприємства не виконує. Свідчення про це містяться в показаннях обвинуваченого у кримінальній справі, порушенійзаст. ст. 205, 358 Кримінального кодексу України. На час розгляду адміністративної справи відносно вказаної особи винесено вирок.

З іншого боку, у справі № 802/1853/16-а Верховний Суд не прийняв до уваги посилання податкового органу на вироки, якими директорів підприємств-покупців позивача визнано винними у фіктивному підприємництві. Колегія суддів зазначає, що вироками, на які посилається відповідач, зафіксовано об’єктивну сторону складу злочину. Жодних обставин, які б свідчили про здійснення господарських операцій саме з позивачем, у вироках не встановлено. Сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Така позиція Верховного Суду є досить визначальною, оскільки у минулому нерідко суди ставали на бік податкового органу у разі самої лише наявності вироків за статтею 205 КК України щодо керівників контрагентів. В той час як такі вироки часто виносились на підставі угод у кримінальному провадженні, за яких підсудні погоджувалися визнати свою провину в обмін на істотне пом’якшення покарання. Фактично, за наявності таких угод суди виносять вироки без повної процедури доведення вини підсудного.

Справу № 826/2747/13-а Верховний Суд направив на новий розгляд, оскільки окрім неналежного з’ясування реальності господарських операцій, суди попередніх інстанцій також не надали належної правової оцінки посиланням контролюючого органу на протокол допиту керівника контрагента позивачав якості обвинуваченого, в якому останній заперечував свою участь у веденні фінансово-господарської діяльності підприємства, вказана особа не була допитана у судових засіданнях. Отже, можна припустити, що у майбутньому адміністративні суди викликатимуть в якості свідків керівників контрагентів, щодо яких винесено вироки за фіктивне підприємництво.

Банкрутство контрагента після здійснення господарських операцій не свідчить про їх безтоварність.

Про це Верховний Суд зазначив у справі № 2а-1998/11/0170.

Неможливість проведення перевірки/зустрічної звірки контрагента не є підставою збільшення податкового зобов’язання платника.

Верховний Суд, зокрема, у рішенні по справі № 2а-5529/11/2070, вказує, що сама по собі неможливість проведення перевірки доводить виключно неможливість способу реалізації податковим органом владних управлінських функцій та не є підставою для корегування податкового кредитуабо збільшення податкового зобов’язання.

У справі № 2а/1570/6469/11 податковий орган використав такий поширений аргумент як неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача в зв’язку з відсутністю за місцезнаходженням платників податку, про що були складені відповідніакти.

Верховний Суд зазначив, що невстановлення  податковим органом місцезнаходження  постачальників не є підставою для зменшення  податкового кредиту покупця, оскільки  покупець не відповідає за можливу недостовірність відомостей про контрагентів, включених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, якщо на  момент  здійснення  господарських операцій  вказані контрагенти були включені до зазначеного Реєстру та мали статус платника податку на додану вартість.

Відсутність товарно-транспортних накладних не спростовує факт поставки. 

Вирішуючи справу № 808/2140/13-а, Верховний суд зауважує, що за умови наявності інших належних доказів товарності операції, ненадання товарно-транспортних накладних не позбавляє платника права на формування податкового кредиту. Крім того, чинним законодавством України передбачено обов’язковість товарно-транспортної накладної лише у випадку надання послуг з перевезення.

Відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції.

Так у рішенні по справі № 2а/1770/3360/12 Верховний Суд відповідає на поширений аргумент податківців. Відсутність ресурсів у контрагентів позивача не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Невстановлення по ланцюгу постачання товару, який у подальшому реалізовано платнику.

Такий аргумент податковий орган наводить з метою доведення відсутності товару у постачальника, а отже безтоварності операції. Однак Верховний Суд у рішенні по справі № 2а/1270/2131/12 не розцінив таке твердження як переконливий доказ безтоварності операції, оскільки позивачем було надано належним чином оформлені первинні документи та доведено наявність ділової мети придбання товарів.

Факт нікчемності правочинів має бути визнаний в судовому порядку.

Податкові органи вже досить рідко посилаються на нікчемність правочинів, однак іноді це все ж трапляється. З цього приводу Верховний Суд вкотре наголошує на необхідності доведення нікчемності правочину в судовому порядку (рішення у справі № 808/2140/13-а). Податковий орган не може робити подібні висновки, перебираючи на себе судові функції.

Цікаві прецеденти щодо процедурних питань проведення перевірки

Нерідко платники податків апелюють до судів з приводу неповідомлення податковими органамипро проведення перевірки. Останні роки сформувалась стала практика за принципом переваги змісту над формою, за якої результати перевірки мали доказовий характер навіть у разі процедурних порушень в ході такої перевірки.

Інакшою є позиція Верховного Суду у справі № 804/12558/14. Судова колегія вважає, що неповідомлення платника податків про проведення перевірки позбавили його права надавати документи та пояснення стосовно своєї господарської діяльності. Платник податків у наданні документів відмовив. В свою чергу, неможливість здійснення відповідачем дослідження первинної документації платника податку призвело до необґрунтованості висновків щодо встановлення податкових правопорушень.

Отже, інколи є сенс відмовляти у наданні документів, якщо про документальну перевірку не було повідомлено у належний строк.

 

Ірина Нараєвська,

голова Громадської ради при ГУ ДФС у м.Києві,

                                                   засновник Юридичної компанії «NILOS»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *