понеділок, 19 листопада 2018
  • Київ 21:34
  • Нью-Йорк 14:34
  • Лондон 19:34
  • Токіо 4:34
  • Москва 22:34

Відповідальність засновника юридичної особи. Чи можуть реалії російського законодавства стати майбутнім українського?

4 Липня 2018

Катерина Пастощук, молодший юрист Адвокатського об’єднання «Suprema Lex», проаналізувала українське законодавство щодо ліквідації юридичної особи та відповідальності засновника у порівнянні із російським. Якого вдосконалення потребують наші закони у сфері захисту контрагентів юридичних осіб і чому – читайте у статті.

Враховуючи сьогоднішню непередбачуваність загальнополітичних процесів та постійну кризову ситуацію в країні, багато бізнесменів стикаються з необхідністю ліквідації юридичної особи, одночасно з чим виникають питання відносно її майнових зобов’язань та, головне, щодо осіб, які причетні до їх виконання.

За загальним правилом,згідно ст. 96 ЦК України, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Тобто, для покриття боргів юридична особа спочатку відповідає за зобов’язаннями усім належним їй майном. Якщо казати про долю майнової відповідальності учасників (засновників), то вона обмежується розміром статутного внеску, а навіть якщо існує частина невнесених коштів, то вони несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства в межах вартості невнесеної частки вкладу кожного з них.

Проте, відповідальність учасника (засновника) юридичної особи напряму залежить від організаційно-правової форми  підприємницького товариства, а саме буде це акціонерне товариство,  товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, повне товариство чи командитне.

Згідно ст. 65 ЗУ «Про господарські товариства» учасники товариства з додатковою відповідальністю несуть відповідають за його боргами своїми внесками до статутного  (складеного)  капіталу,  а при недостачі цих сум — додатково  належним  їм  майном  в  однаковому  для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Якщо учасники товариства з додатковою відповідальністю в установчому договорі не передбачили граничний розмір своєї відповідальності, то вони можуть чимало втратити.

Згідно ст. 66 ЗУ «Про господарські товариства» учасники повного товариства несуть  солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна  не  вистачає  для  сплати  всіх  боргів,  за  товариство  у недостатній  частині  несуть   солідарну   відповідальність   його учасники усім своїм майном, на  яке  відповідно  до  законодавства України  може  бути   звернено   стягнення.   Учасник   товариства відповідає за борги товариства незалежно від  того,  виникли  вони після чи до його вступу до товариства. Учасник, який  сплатить  повністю  борги  товариства,  вправі звернутися з регресною вимогою  у  відповідній  частині  до  решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Згідно ст. 75 даного закону учасники командитного товариства несуть   відповідальність   за зобов’язаннями товариства всім своїм майном,  відповідальність одного  або  більше учасників  обмежується  вкладом  у  майні товариства  та  ці учасники (вкладники) не  беруть участі в діяльності товариства. Якщо у командитному товаристві беруть участь два  або  більше учасників  з  повною  відповідальністю,  вони  несуть   солідарну відповідальність за боргами товариства. Згідно ст. 82 вищевказаного закону,  якщо  вкладник  командитного  товариства  вчиняє правочин від імені  та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в разі  схвалення  його дій командитним товариством він звільняється від  відповідальності  перед  кредиторами  за  вчинений  правочин. Якщо схвалення не буде одержано,  вкладник  відповідає  перед третьою особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно  до законодавства може бути звернено стягнення. Вкладник  командитного  товариства  відповідає    за    борги товариства, які виникли до його вступу у товариство, перед третіми особами в тому ж порядку, як і інші вкладники.

Найсприятливішими відносно учасників (засновників) у випадку ліквідації є товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства, адже при виборі такої організаційно-правової форми учасники (засновники) справді звільняють себе від відповідальності, ставлячи під загрозу лише розмір свого статутного внеску. Засновники (учасники) можуть нести відповідальність за зобов’язаннями юридичної особи, створеної у формі товариства з обмеженою відповідальністю, лише у випадках встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Але у більшості випадків виходить так, що засновники цих товариств не несуть відповідальності за зобов’язаннями юридичної особи, тому слід приділяти увагу перевірці платоспроможності своїх контрагентів, та укладати з ними договори забезпечення виконання зобов’язань: договір застави, договір поруки, який також можна укладати із самими засновниками, що потім стане достатньою правовою підставою для звернення майнового стягнення саме на цих осіб.

У разі спроби уникнення ліквідації підприємства шляхом визнання його банкрутом (при тому, що обставини вимагають таких дій), власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які не звернулися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство за зазначених обставин, несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.

Як ми вже розуміємо з вищевикладеного, на практиці часто постає проблема відповідальності винних у боргах юридичної особи (часто це її учасники, засновники та директори), через те, що законодавець просто не передбачає такої процедури. Враховуючи той факт, що велика кількість положень законодавства Російської Федерації збігається з законодавством України, хотілося б у порівнянні висвітлити, як проблема відповідальності винних врегульована в цій країні.

Відповідно до ст. 44 Закону РФ «Про господарські товариства», керівник при здійсненні шкоди товариству своїми негативними діями (бездіяльністю) зобов’язаний відшкодувати не лише суму прямого фактичного збитку (реальне погіршення або зменшення статутного капіталу), а й суму упущеної вигоди. Також учасник (засновник) нестиме відповідальність за результати неефективних угод, згоду на які ним було надано, або які було укладено ним особисто.

Можлива також кримінальна відповідальність за боргами товариства, яка передбачена ст.  199 КК Російської Федерації, в наступних випадках: за ухилення від виплат податків шляхом ненадання податкової декларації або включення в неї завідомо недостовірної інформації; за ухилення від сплати податків організацією (самостійно чи як податкового агента), але лише у випадку, коли учасник (засновник) був організатором злочину; за укриття майна організації задля уникнення сплати недоїмки за податками. Притягнення до відповідальності існує і у випадку, якщо частку учасника було продано.

Для захисту інтересів кредиторів при виведенні активів (швидкий розпродаж майна підприємства задля його ліквідації),Закон «Про банкрутство» дозволяє оспорити транзакції, здійснені з метою виведення активів, і повернути реалізоване майно або його дійсну вартість у конкурсну масу. І навіть ті транзакції, що здійснені не тільки на початку подачі заяви про банкрутство, а за попередні три роки. Про задоволення своїх інтересів за рахунок учасників (засновників) підприємств Російська Федерація заявляє і на державному рівні ст. 49 ПК: «Якщо грошових коштів організації, що ліквідується, недостатньо для виконання в повному обсязі зобов’язань за сплатою податків і зборів, остаточна заборгованість повинна бути погашена засновниками (учасниками) зазначеної організації».

Таким чином, українське законодавство явно потребує вдосконалення у сфері захисту контрагентів юридичних осіб. Його положення більшою мірою захищають засновників бізнесу і нівелюють правами кредиторів, партнерів бізнесу тощо на забезпечення виконання майнових зобов’язань перед ними. Положення російського законодавства є більш жорсткими в цьому аспекті і дають обом сторонам майнових відносин впевненість відносно збереження свого майна та отримання виплат за боргами, що є доцільним та підтверджує дотримання принципу справедливості, гуманності, взаємної відповідальності та рівності сторін.

Зміна законодавства в сфері відповідальності за управління юридичними особами потребує серйозних законодавчих ініціатив з боку зацікавлених осіб. А поки наділених законодавчою ініціативою та одночасно зацікавлених в обмеженні бізнесу осіб немає, залишається лише чекати.

Катерина Пастощук,
молодший юрист Адвокатського об’єднання «Suprema Lex»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *