понеділок, 15 липня 2019
  • Київ 0:59
  • Нью-Йорк 17:59
  • Лондон 22:59
  • Токіо 6:59
  • Москва 0:59

Запобігання та протидія домашньому насильству: аналіз законодавства

21 Грудня 2018 Анатолій Василюк, юрист Femida Legal Association

Обравши західний вектор розвитку, Україна докладає значних зусиль щодо приведення свого законодавства у відповідність до європейських стандартів. При цьому такі європейські зміни у законодавстві України стосуються не лише економічної, політичної, фінансової сфер, питань національної безпеки тощо, але й правовідносин між їх учасниками на більш глибокому (особистому) рівні.

Роками в Україні тема насильства у сім’ї не те що замовчувалася – про неї говорили, однак не вирішували. Тривалий час це питання фактично залишалося в компетенції самої сім’ї. І, якщо в родині виявлявся кривдник, то жертви найчастіше залишалися із цією проблемою наодинці. Латентний характер домашнього насильства, факт якого в більшості випадків приховується, не дає можливості до кінця розуміти реальний масштаб цього страшного явища.

Фактично першою спробою, намаганням держави врегулювати питання запобігання насильству в сім’ї був Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» (15.11.2001 року). Оскільки вказаний закон не був досконалим, і чинне законодавство містило ряд неузгодженостей, було розроблено та у 2018 вступив в дію новий Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі по тексту – Закон), який покликаний існуючі в законодавстві неузгодженості усунути та забезпечити ефективну протидію домашньому насильству.

Згідно з пояснювальною запискою метою закону є узгодження положень чинного законодавства України у сфері протидії домашньому насильству та насильству стосовно жінок та адаптування його до європейських стандартів, що забезпечують підготування бази для ратифікації, передбаченої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №450-р, Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція).

З метою боротьби з домашнім насильством Закон пропонує впровадження комплексного підходу до боротьби з цим явищем, суттєво доповнює існуючі інструменти такої боротьби, вводить нові визначення термінів, та інші норми, спрямовані на покращення захисту потерпілих від домашнього насильства.

Зокрема, новий ЗаконУкраїни «Про запобігання та протидію домашньому насильству»2018 року:

дає нові визначення поняттю домашнього насильства та його форм (економічне, психологічне, сексуальне, фізичне) та вводить нові поняття, такі як: оцінка ризиків, кривдник, програма для кривдника та інші;

поширює свою дію на значне коло осіб (стаття 3 Закону), при цьому факт спільного проживання для кваліфікації домашнього насильства не має визначального значення (для порівняння: відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» 2011 року обов’язковою умовою визначення «члени сім’ї» був факт спільного проживання);

чітко визначає органи, установи та їх повноваження у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

передбачає взаємодію суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

запроваджує ведення єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі;

забезпечує надання допомоги та захисту постраждалим особам;

визначає права потерпілих осіб, в тому числі дітей;

встановлює спеціальні заходи у сфері запобігання домашньому насильству;

також передбачає ведення профілактичного обліку кривдників та проведення із ними профілактичної роботи, виконання програм для кривдників;

та інше.

Так, відповідно до статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать:

1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника;

2) обмежувальний припис стосовно кривдника;

3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи;

4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Зупинимося на таких спеціальних заходах щодо протидії домашньому насильству: терміновий заборонний припис та обмежувальний припис стосовно кривдника.

Терміновий заборонний припис стосовно кривдника (стаття 25 Закону)

Уповноважені підрозділи органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення виносять кривднику терміновий заборонний припис. Такий припис виноситься за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків.

Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону оцінка ризиків – оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.Частиною 3 статті 25 Закону визначено, що під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи.

Терміновий заборонний припис може містити такі заходи:

1) зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

2) заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;

3) заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Терміновий заборонний припис виноситься строком до 10 діб.

При цьому працівники уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України можуть у встановленому законом порядку застосовувати поліцейські заходи примусу для виселення з житлового приміщення кривдника, якщо терміновий заборонний припис передбачає зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, а кривдник відмовляється добровільно його залишити.

Заходи, що передбачають зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи або заборону на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особине можуть бути застосовані до кривдника, що не досяг вісімнадцятирічного віку та має спільне місце проживання (перебування) з постраждалою особою.

Наказом Міністерства внутрішніхсправ України від 01 серпня 2018 року № 654 було затверджено Порядок винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового заборонного припису стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника (стаття 26 Закону)

Постраждала особа, її представник, також законні представники дитини, орган опіки та піклування (у разі, якщо домашнє насильство було вчинено стосовно дитини чи недієздатної особи) мають право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов’язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців і може за заявою осіб, які мають право звертатися із заявою про видачу обмежувального припису, бути продовжений судом на строку не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого таким приписом.

Обмежувальний припис не може містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування кривдника у місці свого постійного проживання (перебування), якщо кривдником є особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку на день видачі такого припису.

Порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом України.

Слід визнати, що обидваспеціальні заходи, і терміновий заборонний припис стосовно кривдника, і обмежувальний припис стосовно кривдника, є досить прогресивними заходами, що реально спрямовані на припинення домашнього насильства, запобігання та спонукання кривдника відмовитися від насильства. І в цьому плані, безумовно можна стверджувати, про певний прорив, хоча б навіть на законодавчому рівні, у боротьбі із домашнім насильством.

Поряд із зазначеним, не варто забувати, що неостаннє слово у прогресі боротьби та протидії домашньому насильству скаже практика застосування нового законуорганами та установами, на які покладено певні повноваження у цій сфері. А тут уже маємо певні нюанси. Хоч у пояснювальній записці до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» декларувалося прагнення усунути існуючі на той час у законодавстві неузгодженості, однак із появою нового Закону, з’явилися нові суперечності. І цей аспект вартовраховувати.

Так, без сумніву, одними із найдієвіших та найбільш результативних заходів щодо припинення домашнього насильства, що передбачаються новим Законом, є:

1) зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи (один із заходів термінового заборонного припису стосовно кривдника);

2) заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи(один із заходів термінового заборонного припису стосовно кривдника);

3) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою(один із заходів обмежувального припису стосовно кривдника).

Всі указані заходи безпосередньо пов’язані із примушенням кривдникадо залишення житла постраждалої особи.

Разом із цим,статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

І, якщо говорити лише про обмежуваний припис стосовно кривдника, то з формальної точки зору ніби усе гаразд: є норма закону і є рішення суду. Формальні вимоги Конституції України дотримані. Але за наявності певних зловживань з боку постраждалої особи (а таке також можливо), кривдник може бути позбавлений свого житла на досить тривалий термін (фактично максимальний строк обмежувального припису, із урахуваннямйого продовження, може досягати одного року).

Зовсім уже непросто виглядає ситуація, коли кривдником виступає не лише користувач житла, але й власник житла. І, дійсно, велика відповідальність лежить на судовому органі, який приймаючи рішення мав би досягти балансу між інтересами постраждалої особи та правом власникаі прийняти рішення на підставі повно, всебічно та об’єктивно встановлених обставин справи. Але навіть із балансом між правами та інтересами учасників конфлікту (домашнього насильства) не все однозначно, адже відповідно до пункту 5 частини1 статті 4 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» діяльність, спрямована на запобігання та протидію домашньому насильству, ґрунтується, серед іншого, на засадахзабезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Ще більш неоднозначно в цьому плані виглядають заходи термінового заборонного припису стосовно кривдника, це, зокрема, такі, як:зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи та заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи.

Так, частиною 3 статті 25 вказаного Закону встановлено, що під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи. Зазначена вимога поширюється також на місце спільного проживання (перебування) постраждалої особи та кривдника незалежно від їхніх майнових прав на відповідне житлове приміщення. Варто звернути увагу, що стаття 26 Закону, що регулює питання обмежувального припису стосовно кривдника, не містить аналогічної норми. Відтак, мимоволі з’являються здогадки, що наявність у Законі суперечностей (неузгодженостей) із конституційними правами громадянина, законодавець намагався компенсувати жорсткістю норми Закону.

Отже, статтею 47 Конституції України передбачено, що особа може бути позбавлена свого житла виключно на підставі закону за рішенням суду (!). Органи Національної поліції не єсудом в розумінні законодавства України. Вказана спірна норма не дає підстав говорити про певне «прирівнювання» органів поліції та судових органів.Відсутні також підстави стверджувати про «розширене тлумачення» поняття «суд» в нормі Конституції України.

Варто звернути увагу, що у випадку відмови особи (кривдника) залишити своє житло, працівники Національної поліції, можуть застосувати до нього застосовувати поліцейські заходи примусу для виселення з житлового приміщення (!).

Таким чином вказані норми статті 25 Закону прямо протирічать Конституції України, а їх застосування є відвертим та грубим порушенням конституційних прав громадян на житло. Фактично ситуація виглядає таким чином, що Закон,ігноруючи встановлений порядок, дає дозвіл органам (працівникам) поліції порушувати Конституцію України та конституційні права громадян, та без рішення суду здійснювати примусове виселення особи з її житла і, навіть, власності.

Частина 9 статті 25 Закону передбачає правоособи, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, може оскаржити його до суду в загальному порядку, передбаченому для оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників уповноважених підрозділів органів Національної поліції України.

Проте такі заходи, враховуючи максимальну тривалість термінового заборонного припису (10 діб) не є співмірними, оскільки тривалість часу, витраченого на оскарження припису, може значно перевищити тривалістьсамого заходу. Відтак, оскарження термінового заборонного припису стосовно кривдника втрачає свою актуальність.

Прогнозовано, вказані норми, не дивлячись на їх м’яко кажучи неузгодженість із чинним законодавством, на практиці все ж будуть застосовуватися. І навіть успішне оскарження кривдникамитаких рішень органів (працівників) поліції, як таких, що порушуютьконституційні права, не завадить застосуванню термінового заборонного припису (у формі зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи та / або заборони на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи). Причиною цього є саме результативність таких спеціальних заходів у боротьбі із домашнім насильством, а також той факт, що терміновий заборонний припис стосовно кривдника діятиме, поки скаргу кривдника не буде задоволено. Ймовірно, саме на це й розраховували автори закону.

Однак вважаємо, що авторам Закону варто було приділитибільше уваги цій нормі та виписати порядок застосування термінового заборонного припису таким чином, щоб вона булу узгоджена із іншими актами законодавства, в тому числі Конституцією України.

Нагадаємо також, що в рамках боротьби із таким негативним суспільним явищем як домашнє насильство до Кримінального кодексу України внесено зміни (ЗаконУкраїни «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами»), що набудуть чинності 11.01.2019. Зокрема Кримінальний кодекс України буде доповнено статтями:

«Стаття 126-1. Домашнє насильство

Домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, –

карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років»;

«Стаття 390-1. Невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або непроходження програми для кривдників

Умисне невиконання обмежувальних заходів, передбачених статтею 91-1 цього Кодексу, або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, –

караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років».

Також Загальну частину Кримінального кодексу Українидоповнено розділом XIII-1 «Обмежувальні заходи» та, відповідно, статтею 91-1 «Обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство», відповідно до якої,в інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов’язки:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;

2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;

3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;

4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв’язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;

5) направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми.

Вказані заходи можуть застосовуватисядо особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку, на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.

Статтю 194 Кримінального процесуального кодексу України доповнено частино 6, відповідно до якої в інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством, крім обов’язків, передбачених частиною п’ятою цієї статті, суд може застосувати до особи, яка підозрюється у вчиненні такого кримінального правопорушення, один або декілька таких обмежувальних заходів:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;

2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;

3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;

4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв’язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;

5) направлення для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих, направлення для проходження програми для кривдників».

Вказані зміни наберуть чинності 11.01.2019.

Отже, як уже відзначалося, законодавство України про запобігання та протидію домашньому насильству є досить прогресивним та націлене на досягнення реального результату – протидія, запобігання та припинення домашнього насильства. Одночасно, вважаємо, що застосовуючи новітні підходи західних держав законотворцям варто приділяти більшеуваги тому, щоб ці підходи гармоніювали із чинним законодавством України.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *