Висувати справедливі бажання й отримувати справедливі рішення – невід’ємне право людини, – Наталія Манойло

Пані Наталіє, як Ви обрали професію нотаріуса? Чи був цей вибір усвідомленим ще з юності, чи все ж доля сама привела в нотаріат?

Моє становлення як особистості відбувалось у цікавий історичний час. Це роки перебудови в колишній державі та розбудова державності в Україні. Все це створювало відповідну соціально-духовну атмосферу як в родині, так і в суспільстві. Попит на філософський рівень розуміння всіх основних сфер суспільного життя, а це найперше політико-правова, промислово-економічна, духовно-культурна сфери, потребував відповідних фахівців. Людина в таких умовах мала стати суб’єктом власного вибору своєї життєвої долі, а не об’єктом зовнішньої опіки.

Прикладом для мене стали, передусім, мої батьки, які, хоча й різною мірою, але були зайняті якраз у всіх цих сферах життєдіяльності, та кожен з них завжди йшов за своїм призначенням. Батько всього себе присвятив флоту, Указом Президента в 2006 році нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня. Мати займалась лікарською справою. Саме від них я отримала стимул для того, аби цікавитись суспільно-гуманітарною проблематикою та обирати те, до чого є прагнення, хист, відклик. Так сформувалось стійке бажання отримати юридичну освіту.

Чому була обрана саме професія нотаріуса? Тут можна назвати різні чинники. Але головним стало те, що для цього потрібно бути високим фахівцем у сфері права і вимагати від себе завжди більшого. Окрім цього, право, як його визначив Гегель, є органічною частиною філософії, а нотаріуси як фахівці  права виникли разом із розвитком держави як політико-правового інституту управління всією різноманітною сукупністю відносин між людьми, у всіх  сферах суспільного буття людини. Тобто, це якоюсь мірою автономна суб’єктна структура суспільства, яка завжди на боці людини в її складних взаємовідносинах та стосунках із державою.

Тож саме в цій професії можна поєднати любов до мудрості з бажанням принести суспільству довіру до структурованих та санкціонованих норм закону. З цього приводу цікаво зазначив Гете: «За власним нахилом живе плебей, шляхетний прагне устрою і ладу».

З чим клієнти найчастіше звертаються до Вас сьогодні, чи змінились запити за останні роки?

Передусім, слід розрізняти звернення для отримання консультацій і для вчинення нотаріальних дій. Мені цікаві обидва види звернень.

Консультації носять багато в чому просвітницьку ціль. Що закономірно, адже процес розбудови демократично-правової держави не може бути ефективним без належного рівня правових знань її громадян, без формування практичних умінь та навичок відстоювання своїх прав, без попередніх прорахунків своїх дій у взаємостосунках як з приватними особами, так і державними структурами. Врешті, без усвідомлення людиною того очевидного факту, що висувати справедливі бажання й отримувати справедливі рішення – невід’ємне право. Звідси й взаємний – відвідувачів і мій як нотаріуса – просвітницький інтерес.

Щодо вчинення нотаріальних дій, то найчастіше це посвідчення довіреностей та правочини щодо відчуження майна. Сезонно поширені заяви батьків на згоду щодо виїзду дітей за кордон. За останні роки суттєво зросла кількість заведених спадкових справ – що, враховуючи військовий стан, цілком логічно й закономірно.

Держава – це, насамперед, люди як носії законодавчої й виконавчої відповідальності, правової культури загалом, яка разом із посадою не дається сама по собі.

Чи є якийсь випадок із практики, який Вам запам’ятався особливо — можливо, через складність чи людську історію?

Цікаві історії в нотаріаті завжди випливають із нестандартних життєвих ситуацій, а трагічні та складні ситуації трапляються у сфері спадкування. Після чотирнадцяти років нотаріальної практики не дивують спадкоємці, які приховують один одного, але за останній рік один випадок вразив  кількістю дітей від різних матерів, які не знали про існування один одного.

Загалом, коли вдається переконати клієнтів не ігнорувати інтереси один одного (чи в рамках спадщини, чи при поділі майна подружжя), не спекулювати на дітях та невід’ємних правах – це завжди для мене особиста перемога.

Нотаріат — це про довіру. Як Ви формуєте довірливі відносини з клієнтами?

Дякую за цікаве питання. Безумовно, про довіру. Виходячи з того, що «право – це мірило або ж критерій справедливості», як його визначив Арістотель, він же Вчитель, і з того, що «людина не може без справедливості, то ж оголосимо бога справедливим» (Вольтер), потрібно визначитись з тим, що саме розуміє нотаріус під довірою, а що відчуває клієнт.

Для клієнта відчуття довіри – це певний крок у встановленні справедливості його власних інтересів, а для нотаріуса – це завжди апелювання до тих норм права, відповідно до яких він здійснює нотаріальну дію та застосовує їх, виходячи з власного досвіду, інтуїції та вродженого відчуття справедливості. Клієнт, йдучи до нотаріуса за допомогою, вже свідомий цього, отже довіра встановлюється ніби сама собою.

Таким чином, головна місія нотаріуса полягає не тільки у встановленні довіри до норм права, санкціонованих державою як вища форма прояву справедливості, а в дотриманні непорушності закону, виходячи з інтересів клієнтів.

На довіру також працюють певні зовнішні чинники, наприклад, естетичне оформлення інтер’єру нотаріальної контори, дрескод працівників, ввічливе ставлення та толерантність у спілкування з клієнтом та інші «приємності». Рівень довіри об’єктивно вимірюється кількістю постійних клієнтів, що звертаються до нотаріуса.

На Вашу думку, що сьогодні потребує найбільших змін або вдосконалення у сфері нотаріату в Україні?

Це надто широке питання, щоб можна було на нього коротко відповісти.

У моїй докторській дисертації наведені рекомендації щодо підняття статусу нотаріату в цілому як важливого просвітницького правового інституту в структурі громадянського суспільства. Такий статус мають багато нотаріальних спільнот в сучасних розвинених демократіях.

Тому я відповім на загально-філософському рівні. Закон – це незмінна константа, а ми постійно керуємось законами на кшталт «Закон про внесення змін до Закону…». І таких змін десятки й сотні. А причина в тому, що закони приймаються, по-перше, партійною більшістю народних депутатів, яка змінюється, а партійний інтерес зовсім не відображає інтереси всіх верств суспільства, а є всього лише тимчасовим інтересом тих партій, які мають таку ж тимчасову більшість. А по-друге, не достатнє залучення нотаріальної спільноти до обговорення нормативно-правових актів, які прямим чином виливаються на нотаріальну практику, призводить до різного їх тлумачення.

Звичайно, правові закони не є законами вічності, як це має місце в законах природи. Але ж тимчасовість – це не декілька тижнів чи місяців. В такому разі це не правові закони, а привілеї на короткий час для певних лобістських партійних груп. Як і підстава для контролюючих органів для безкінечних перевірок, мета яких далеко не завжди прояв правової справедливості. Швидше навпаки – несправедливості.

За останні роки спостерігається тенденція більш тісної співпраці Міністерства юстиції України з Нотаріальною палатою України, що, однозначно, позитивно впиває на всіх учасників нотаріального процесу та громадян в цілому. Я б запропонувала критерій змін – залучення до комітетів Верховної Ради більшої кількості відповідних фахівців у сфері нотаріату. Можливо, це б дещо вплинуло на тих, хто, не відмірявши сім разів, відразу ж відрізає, тобто затверджує не вивчене всебічно явище. Більш тісна взаємодія нотаріальної спільноти із законодавчим органом – Верховною Радою – безумовно, привнесла би тільки порядок, порозуміння та злагоду в суспільстві.

Пам’ятаймо ст. 3 Конституції України: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Важливо, щоб це визнання не було суто на папері, а в свідомості державотворців.

Що Вас надихнуло поєднувати нотаріальну практику з науковою діяльністю? 

Я вже розповідала, що мій вибір професії із самого початку був спрямованим на філософське розуміння сутності людини. Вихідний принцип – це те, що людина як мікрокосм подібна макрокосму. Тому має пізнати саму себе саме в такій іпостасі. Для цього й потрібна правова освіта, адже справедливість є одночасно головною категорією моральної філософії, права як її органічної частини й різноманітних етико-правових вчень, а також релігії як освяченої форми філософії, що є виразником і носієм змістів розумної волі.

Для мене тут важливим було судження Еріугени: «Заберіть розумну волю і людини не буде». В такому разі суспільні обставини об’єктивно спонукають людину до самопізнання через взаємодію з іншими людьми й природним довкіллям. Процес наукової діяльності зберігає єдність протилежностей норм права і філософський погляд на речі, а отже, більш за все надає відчуття постійної самопізнавальної та самовдосконалювальної роботи над собою. Впевнена, що розширення власних меж завжди надихає на боротьбу людини із самою собою, зі своїми власними пристрастями, а не з іншими.

Який найбільший виклик у викладанні політичного маркетингу для сучасних студентів?

Наразі є нагальна необхідність в долученні студентської молоді до змісту політико-правових ідеологій загалом, до особливостей політичного маркетингу зокрема. Адже лише поглиблене змістовне розуміння істинних програмних цілей політичних партій може застерегти масового молодого виборця, з одного боку, від маніпулятивних пропагандистських спекуляцій, а з іншого, підштовхнути до політичної активності в її ідеологічному спрямуванні, адже молоді властиві також і певні максималістські бажання в їх об’єктивному виконанні.

Вважаю актуальним сьогодні закінчувати процес розбудови державності на засадах поза-ідеологічних лідерських партій. Саме вони використовують необізнаність масового пересічного виборця щодо розуміння ним цілей і призначення держави. Звідси й політичний маркетинг як дисципліна, яка в буквальному ринково-економічному використанні має працювати на формування політико-правової свідомості у студентської молоді. Якщо все ж таки вести мову про «виклик» – це формування критичного мислення у сучасних студентів щодо політичних процесів у державі.

Чи допомагає практичний досвід нотаріуса у науковій роботі – і навпаки?

 Безумовно, допомагає. Навіть і «навпаки». В тому розумінні, що при проведенні практичних занять зі студентами іноді з’являється бажання обрати просвітницький шлях як професійно основний. Але тут же включається в «роботу» діалектичне мислення, яке спонукає до єдності протилежностей. А саме: професійно слід виконувати обидва види діяльності.

В цьому проявилась і мудрість законодавця, який дозволяє поєднувати нотаріальну діяльність з викладацькою.

Нотаріальна практика допомагає науковій роботі найперше тим, що вона надає можливість підсвітити практичне застосування норм права через призму політичної та правової правосвідомості. Стосовно власного досвіду – вихід, який є в наукових статтях чи викладацькій роботі, є сурогатним, а не дієвим. В цьому якраз і проявляється життєва драматургія професійного нотаріуса й водночас науковця.

Також зазначу, що люди, звертаючись до приватних нотаріусів, досить відверті у своїх роздумах про наявний стан правових законів, тому є можливість почути їх міркування про той рівень справедливості, який вони вважають адекватним. Звичайно, це суб’єктивна думка для загалу, але для окремої людини вона об’єктивна. І з цим потрібно рахуватись законодавцям.

Тому нотаріуси, не спонукаючи клієнтів до одкровень, мають можливість чути й фіксувати індивідуально суб’єктивне ставлення та через комунікацію долати прояви зневіри до норм права. І, відповідно, мати можливість узагальнити суть справедливості, яка могла б відповідати заявленому у ст. 8 Конституції України положенню: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».

Ви — доктор філософських наук. Як філософія впливає на Ваше юридичне мислення?

 Думаю, що я вже відповіла на це питання. Очевидно, що юридичне мислення і є мисленням філософським, діалектичним у всій його безкінечній різноманітності. Адже право як мірило справедливості не обходить жодну людину в будь-який момент її суспільного способу існування. Це існування в лабіринті людського й природного буття, в якому кожна взаємодія має знайти мирний вихід, оскільки душевний спокій, душевна рівновага є нормою збереження життя та здоров’я, честі й гідності, безпеки й недоторканності. Це повсякчасна норма і потреба людини.

Оскільки я свідомо обрала цей шлях, виявилось, що він робить мене не слабкою, а сильною у своїй власній суб’єктності й відповідальності як за свою долю, так і за долю тих, кого ми любимо. А філософія вже самим своїм значенням спонукає до любові – не лише до мудрості, але й до пізнання власними зусиллями. І в цьому, як відзначав Сковорода, проявляються «веселощі сердечні» від «спорідненої праці».

Які теми сьогодні, на Ваш погляд, найменш досліджені у правовій науці, але заслуговують на увагу молодих науковців?

Мені складно оцінити загальний стан правової науки через обмеженість можливостей, накладених професією. Відразу ж згадується небезпека прояву так званого «професійного кретинізму». Якраз від його наслідків я й знаходжу відраду й поради у філософії права.

З цих позицій я би рекомендувала переймати досвід у країн розвиненої демократії. Наприклад, досвід США, де правові знання, правова культура виховуються й впроваджуються через своєрідний прийом дітей в ранньому й підлітковому віці до числа носіїв громадянської свідомості. Тому варто було б розробити короткий витяг з розділу 2 Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» – з чітким розрізненням змісту понять «людина» та «громадянин». Це і є напрям формування не лише вікової дорослості дитини, але, головним чином, дорослості політико-правової й водночас філософської. Адже для молодої людини це ще близький духовно-мотиваційний період життя, позбавлений надокучливої повчальності з боку зрілих науковців.

Як Ви знаходите баланс між роботою, наукою та особистим життям?

Особисте життя переплітається з робочим, а робоче з науковим, немає кордонів, але скільки мотузці не витися, а кінцю бути. Так і з людиною… Життя коротке, а людське мислення, особливо філософське, постійне прагне виходу не тільки за межі буденності, а за межі особистості. В цьому прагненні вже не звертаєшся до категорії балансу, реальність сама підлаштовується. Отже, сам по собі баланс – стан рівноваги, постійно інертний (враховуючи буремність життя), тому і його пошук – перманентний процес.

Чи є у Вас особисті ритуали, які допомагають відновити сили й натхнення?

Позитивні емоції та враження завжди наповнюють, тому багато подорожую. Найчастіше обираю напрямок Італії, оскільки володію мовою. Зустрічі та  комунікації з однодумцями Асоціації філософського мистецтва – це про  особливе. Також  обожнюю всі ритуали, пов’язані з водою – море, річку, банні процедури. Незрівнянне задоволення отримую від керування автомобілем, це для мене особлива атмосфера, адже не люблю таксі та скупчення людей.

Що таке справжнє професійне щастя – як Ви його вимірюєте?

Як в нотаріальній діяльності, так і в науковій, – це сам процес творення. Любов до своєї справи і є професійним щастям.  У викладацькій діяльності важливий відгук з боку студентів, семінар на одному диханні – це для викладача щастя.    

Чи є книга, яку варто прочитати кожному юристу?

Це, поза всякими сумнівами, має бути «Філософія права» Гегеля. Вона формує філософське, методологічно й світоглядно визначене/спрямоване мислення. Ще б рекомендувала «Державець» Макіавеллі.

Яка Ваша формула успіху у трьох словах?

Прийшов. Побачив. Переміг.

Хто Ваш найкращий порадник у житті?

Відповім у множині. Передусім, це мої батьки. Потім друзі, кохані люди. І завжди, в будь-який час – мудрі вислови та афоризми. 

Який найбільший міф про український нотаріат?

Те, що у приватних нотаріусів високі тарифи, а державні нотаріуси надають послуги безоплатно, або суттєво дешевше, тому що їх утримує держава.

Яку одну річ Ви хотіли б змінити у правничій освіті в Україні?

Рівень професіоналізму.