Адвокатура сьогодні — остання інституція, яка говорить державі «ні»

Володимир Клочков

Адвокат, керуючий партнер Адвокатського об’єднання «Клочков та партнери»,
Голова громадської організації «Захист прав адвокатів України»

Що стало для Вас внутрішнім поштовхом до активної громадської діяльності паралельно з адвокатською практикою?

Я в адвокатурі з 2007 року. А з 2014-го — у системній роботі з органами адвокатського самоврядування. Це був не кар’єрний крок і не прагнення статусу. Це був внутрішній імпульс — поштовх совісті та цікавість.

У 2014 році я побачив адвокатів, які безоплатно їздили на обшуки, складали протоколи, захищали колег, часто — ціною власного часу, грошей і навіть безпеки. Це були люди, які щиро вірили, що адвокатура — це не лише професія, а спільнота.

Саме тоді я зрозумів: або ми захищаємо одне одного, або нас зламають поодинці. Мені хотілось бути поруч з цими людьми, вчитися у них. Я досі вважаю, що вони – це адвокатура України.

Яку місію ви закладали, створюючи громадську організацію «Захист прав адвокатів України»?

Головна місія – проста й водночас складна: адвокат не має залишатися сам на сам із викликами або проблемами.

За роки роботи я бачив сотні обшуків у адвокатів. І зрозумів одну гірку річ: формальна присутність представника органів адвокатського самоврядування дуже часто зводиться до ролі статиста. Обшук «легалізували» — і на цьому все.

А що далі?

Адвокат із підозрою, із тиском, із зламаною репутацією залишається один. Наступне включення ОАС в його долю буде, коли прийде вирок і треба бути позбавляти його свідоцтва. Я завжди намагався почути колег і допомогти.

Тому ми створили ГО як професійний профспілковий механізм:

• де адвокат може отримати реальний захист, а не формальну участь;
• де йому допоможуть безкоштовно, якщо тиск пов’язаний з адвокатською діяльністю;
• або нададуть суттєвий фінансовий дисконт, якщо йдеться про особисті справи.

Ми не беремо в членство ГО всіх підряд (як це буває в комітетах захисту, де 200 членів, а активних 5-10). Нам важлива якість, а не кількість. Краще 30 людей, які готові діяти, ніж 300 для списку. Тому ми не конкуруємо з ОАС і в жодному випадку не перебираємо на себе їх повноваження згідно Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Ми зʼявляємося тоді, коли ми потрібні адвокату і готові бути з ним поруч до фіналу, яким би він не був. Коли адвокат звертається до нас, він отримує плече не одного члена, який веде його справу, – він отримує підтримку всіх членів ГО.

З якими запитами сьогодні найчастіше звертаються адвокати?

Переважно це кримінальні справи проти самих адвокатів. Найбільше — мобілізаційні кейси. Адвокат, який просто виконує закон і захищає клієнта, раптом стає «перешкодою державі». Це небезпечна тенденція.

Ми прямо говоримо колегам: якщо ви працюєте в цій сфері— будьте готові до тиску і провокацій! До речі, про це також попереджають представники правоохоронних структур, в приватному спілкуванні. Надання правової допомоги мобілізованим = підозра за статтею 114-1 ККУ. Тому більшість звернень – це, все ж таки, кримінальне переслідування, але є непоодинокі звернення, повʼязані з розлученнями, спадковими справами, а також справи, де адвокат є потерпілим від злочинів.

Чи потребує адвокатура не лише правового, а й громадського захисту?

Сьогодні адвокатура потребує будь-якого захисту. В інформаційному просторі адвоката часто подають як злочинця апріорі. Але коли ми проаналізували гучні кримінальні справи, про які «трубили» ЗМІ, виявилося, що понад 90% «адвокатів-злочинців» — це колишні правоохоронці, які щойно отримали свідоцтво. Але мінімальна участь в таких подіях справжніх, практикуючих  адвокатів, які надають правову допомогу без так званого «додаткового заробітку».

Наскільки ефективним є громадський контроль за правоохоронними органами?

Чесно? Він слабкий. Єдиний спосіб бути почутим — це сильні люди, сильні лідери й публічна позиція. Таких поважають навіть опоненти. Латентні, мовчазні організації просто не виживають.

Якщо чесно, ніякого контролю або процесуального реагування на порушення з боку правоохоронних структур наразі не існує, тому що внаслідок так званих реформ була повністю знищена вертикаль влади. Тому навіть керівництво ПС практично не має впливу на своїх підлеглих. Наразі все тримається на залишках «скелету», який був створений ще до революції гідності.

Ваша участь у громадських радах і комітетах — це вплив чи боротьба?

Це боротьба. І часто — з негативними наслідками для себе. Членство в комітетах не дає бонусів. Воно дає відповідальність і тиск. Також воно накладає на тебе весь той негатив , який відчуває адвокатська спільнота до тієї чи іншої асоціації чи комітету. Але інколи це єдина можливість сказати голосно те, що поодинці ніхто не почує.

Чи готова держава чути адвокатуру?

Ні. Вона не чує і не поважає адвокатуру. На жаль, ми самі винні в цьому! Адвокатура наразі — останній подразник і пророк для держави. Адвокати залишилися єдиними, хто ще вказує на порушення Конституції і прав людини. Адвокатура залишилася єдиним «пророком», що попереджає про наслідки від таких дій.

Про ставлення держави до адвокатів дуже добре вказує один приклад: судді, прокурори, слідчі мають бронювання від мобілізації, адвокати — ні. Хоча без адвоката процес неможливий. Це дуже показовий приклад ставлення. Нам постійно показують, що ми «пусте місце».

Як війна вплинула на громадські організації?

Формально — ніяк. Нас як не чули, так і не чують. Тому виживають лише ті організації, де є реальні люди й реальні дії.

Чи є сьогодні солідарність в адвокатській спільноті?

На жаль, адвокатура розділена. Війна за керівництво, за внески, за вплив — усе це роз’їдає спільноту зсередини. Монополія привела в адвокатуру людей, які не поділяють цінностей професії. Адвокатура отруєна лицемірством, де на людях всі тиснуть руки і посміхаються, а за спиною готують ями.

І звісно, цим користуються наші опоненти. Неодноразово на обшуках, де я захищав адвокатів, мені казали: «Спочатку розберіться в себе, з вашими подвійними радами, а потім будете нас повчати». Опоненти бачать наші слабкі місця та використовують їх!

 Які ініціативи Вашої ГО вважаєте принциповими?

Ми не відмовляємо в захисті. Нас ніхто не фінансує. За нами не стоять спонсори чи донори.

Я спостерігав такі події під час свого досвіду в ОАС, коли когось треба було захищати, а когось ні, бо він з іншого «табору».

Відсутність впливу від спонсорів та керманичів адвокатури дає свободу допомагати будь-якому адвокату — без «погоджень в кабінетах».

Де межа між адвокатською етикою та публічною позицією?

Її немає. Етика супроводжує адвоката все життя. Не можна бути етичним у суді й хамом у публічному просторі. Якщо хочеш бути королем/королевою антикорупційного фронту без етики — поклади свідоцтво і царюй.

Що для Вас є маркером успішної громадської діяльності?

Коли про нас говорять: «Мені допомогли – і тобі допоможуть». Це єдина справжня оцінка. Для мене цей маркер і в адвокатській діяльності: за 18 років практики ми себе ніде не рекламували, не займалися агресивним маркетингом. Таке, до речі, є порушенням Правил адвокатської етики, але в адвокатурі наразі стільки складнощів, що не до таких мілких проблем… Тому реклама нашої ГО – це тільки поради від адвокатів адвокатам, що потрапили в біду.

Які зміни Ви хотіли б бачити найближчими роками?

Дві ключові речі:

1. Чесніші вибори в адвокатському самоврядуванні — не арифметика, а професійність (в ОАС повинні бути лідери, які користуються повагою спільноти, які за свій професійний шлях зробили хоч щось для всієї  спільноти, а не ті, кого призначали в кабінеті за закритими дверима). Але я добре розумію, що це фантастика, тому налаштований песимістично щодо наступних конференцій та зʼїзду… Особисто я не планую брати участь в цьому. Хоча ходять чутки, що нібито я хочу зайняти місце чи то голови Ради адвокатів міста Києва, чи то голови НААУ. Коли чую це – посміхаюся.
2. Якісне підвищення кваліфікації, яке дає знання, а не формальні бали. Цього можна досягнути, якщо створити конкуренцію та розвіяти монополію ВША. Нехай буде декілька таких навчальних закладів, щоб адвокати мали право вибору, куди нести свої гроші й отримувати е-бали. Хочу ще раз підкреслити – хоч це і фантастика.

Якщо в ОАС прийдуть самодостатні лідери, які не залежать від держави, які вийдуть з нас, а не прийдуть до нас від держави чи ПС, які ні від кого не будуть залежати  — все інше підтягнеться та встане на свої місця. Адвокатуру почнуть поважати, з нею будуть рахуватися! А не все те, що ми бачимо зараз.

Що порадите адвокатам, які думають про громадську діяльність?

Не чекайте подяк. Не чекайте нагород. Але якщо ви готові бути частиною спільноти, де вас не залишать самих, — приходьте. Ми не обіцяємо комфорт. Ми не обіцяємо медалі та грамоти до Дня адвокатури. Ми обіцяємо плече поруч. Ми обіцяємо досвід. Ми обіцяємо впевненість.