Без подолання корупції жодна ефективна реформа в жодній сфері неможлива, – Ігор Шевченко
/ 18 Жовтня 11:01
3 хв читати
Пане Ігорю, Ви займаєте посаду директора Інституту державної ефективності. Чим займається ця установа, яка основна мета діяльності?
Інститут державної ефективності — це недержавний аналітичний центр, який, по-перше, вивчає успішний досвід інших країн з усього світу, по-друге, готує програму змін для майбутньої української влади, враховуючи міжнародний досвід, і по-третє, формулює вимоги до кандидатів на владні посади та веде пошук потенційних кандидатів на ці посади.
На жаль, наразі чинна влада України, приймаючи закони, переважно керується не інтересами країни та народу, а робить це заради якоїсь ефемерної євроінтеграції. Тобто, закони приймаються не для того, аби країна стала успішною, а українці жиликраще, а лише заради вступу до Європейського Союзу. Відбувається сліпе копіювання законодавства ЄС без аналізу і оцінки його впливу на економіку країни та життя українців. Така собі євроінтеграція заради євроінтеграції.
Але ж багато чого в законодавстві ЄС нам на даному етапі розвитку просто не підходить, ба більше, шкодить і часто обмежує нас в потрібних нам законах. Чомусь вважається, що вступ до ЄС швидко вирішить всі наші проблеми, корупція сама собою кудись зникне, зарплати і пенсії різко підвищаться, влада автоматично стане чесною та компетентною і ми назавжди відірвемося від росії.
Ні, на жаль, цього автоматично не станеться. Подивіться на деякі країни ЄС. Після майже 20 років членства в ЄС Болгарія залишається тотально корумпованою, криміналізованою та бідною, в Румунії також багато проблем з корупцією, та й рівень життя далекий від Німеччини чи Франції, а Угорщина та Словаччина – відверто проросійські країни, які створюють багато проблем всьому ЄС.
Тому пора вже зрозуміти, що членство в ЄС нічого не гарантує, а навпаки, може стати чинником консервування корупції та бідності в Україні, тому що для швидкого подолання цих проблем потрібно діяти більш рішуче та
радикальніше, ніж це дозволяє законодавство ЄС.
Наприклад, боротьба з корупцією. Творець сінгапурського економічного дива Лі Куан Ю казав: «Корупція здатна роз’їсти будь-яку систему, незалежно від філософії чи ідеології, адекватності уряду або географічного розташування». Отже, без подолання корупції жодна ефективна реформа в жодній сфері неможлива. Тому потрібні дієві методи боротьби з корупцією, такі, наприклад, як презумпція вини в корупційних злочинах та провокування хабаря. А от законодавство ЄС забороняє такі методи через надмірно високу планку захисту прав людини: мовляв, корупціонери також люди, тому не можна їх провокувати хабарями і не можна вимагати від них доводити законність
джерел походження їхнього майна, тому що це порушує їхні права людини. Хоча, Сінгапур саме такими методами швидко подолав корупцію і заклав основу для свого економічного зростання.
Який підхід до розвитку України ви підтримуєте?
Ми вважаємо, що не варто обмежуватися лише прикладом чи законодавством ЄС, яке часто нам не підходить. Потрібно шукати по всьому світу найефективніші методи й механізми вирішення соціально-економічних проблем
та застосовувати їх в Україні з врахуванням наших особливостей.
Саме таку стратегію застосував Сінгапур і став найефективнішим, тобто найконкурентоздатнішим суспільством світу з одним з найвищих рівнів життя населення в світі. В Рейтингу конкурентоздатності (IMD) за 2024 рік, Сінгапур
займає 1 місце в світі.
Го Кенг Сві, найближчий соратник Лі Куан Ю, казав: «З якою би проблемою ми не зіштовхнулися, хтось, десь у світі вже знайшов рішення. Давайте знайдемо це рішення і розумно адаптуємо його для Сінгапуру». Саме так Сінгапур досяг успіху, тому ми у своїй роботі користуємося цим принципом, а Сінгапур для нас є базовим джерелом досвіду, тому що за майже 60 років він став квінтесенцією втілення найкращого досвіду з усього світу. І не варто скептично ставитися до прикладу Сінгапуру через його малий розмір, тому що успіхи величезного за розмірами і населенням Китаю також є результатом застосування саме досвіду Сінгапуру.
Що можете сказати про ваші принципи кадрової політики?
Щодо кадрової політики, то, на жаль, чинна влада при відборі кандидатів на високі державні посади в переважній більшості випадків продовжує практику попередників, а саме кумівство, непотизм, особиста дружба чи лояльність та політична корупція (продаж посад). Натомість, ми палкі прихильники принципу меритократії, згідно з яким відбір кандидатів відбувається виключно за їхніми особистими досягненнями та доброчесністю, незалежно від партійної належності, статі, національності чи майнового стану. Головне – порядність та компетенції людини, які потрібні на тій чи інші посаді, які підтверджені конкретними успішними кейсами кандидата з його попередньої діяльності. Тобто, успішна біографія кандидата (освіта, досвід, досягнення), а не зв’язки чи гроші, є основним чинником при відборі.
Важливе питання, який механізм меритократичного відбору є найефективнішім. Останнім часом під тиском міжнародних партнерів влада застосовує конкурсний відбір. Але, на жаль, конкурси, особливо на топ-посади,
показали свою низьку ефективність. По-перше, попри представницькі комісії, складні процедури та багаторівневість проведення конкурсів, владі вдається маніпулювати процесом і приводити до перемоги в них «своїх» людей,
які далекі від ідеалу, як з точки зору доброчесності, так і з точки зору компетентності. По-друге, на такі конкурси
просто не подать свої кандидатури найкращі фахівці.
Чому? З одного боку, найкращі вже десь працюють або займаються своїм бізнесом, також державна служба для чесної людини – це юридичні ризики та зменшення доходів, а з іншого, кращі вважають, що доводити на конкурсах, що ти «не верблюд», тобто хороший фахівець,
це нижче їхньої гідності. Вони вже давно всім все довели своїми успішними справами і досягненнями, тому немає сенсу «принижуватися», намагаючись довести щось конкурсній комісії, яка часто складається з людей, які не мають
і частини тих досягнень, які є такого кандидата. Конкурсний відбір може нормально працювати, скажімо, для початківців та фахівців середньої ланки, але не для топів. Якісних топів, які є рідким і штучним «товаром», потрібно шукати, відслідковувати, мотивувати, хедхантити, умовляти. Тобто, якщо дійсно є політична воля керівництва країни
формувати владу за меритократичним принципом, то кандидатів на топ-посади потрібно відбирати шляхом активного фахового пошуку, а не конкурсу з посеред тих, хто сам подався на конкурс. Такий
активний пошук переважно повинні здійснювати досвідчені фахівці з пошуку кадрів для топ-посад. Це можуть бути, як приватні хедхантингові/екзекютив-сьорч агенції, так і створення для цієї цілі державна кадрова агенція.
А от умовляти хорошого кандидата обійняти державну посаду повинно топ-керівництва країни.
Приблизно так, наприклад, шукали та умовляли кандидата на посаду нового керівника «Укрнафти», коли її повернули під контроль держави з грабіжницьких «лап» Коломойського. Результат не забарився – «Укрнафта» стала
суперприбутковою, динамічною і успішною компанією, попри те, що власником є держава.
Висновок: і держава, і державні компанії будуть успішними, якщо на чолі будуть кращі фахівці, відібрані за меритократичним принципом. Проте не потрібно забувати про державний і громадський контроль, аби навіть найкращі фахівці на мали спокуси зайнятися схематозом та корупцією.
Ви є відомим спеціалістом із державного управління. Зважаючи на досвід, як вважаєте, від яких чинників залежить ефективність державної влади?
Процитую ще одного сінгапурця, топ-дипломата, засновника і багаторічного декана сінгапурської Школи державного управління ім. Лі Куан Ю, Кішора Махбубані: «Секретом та основою успіху Сінгапуру є меритократія,
прагматизм та чесність». Вважаю, що ефективність державної влади залежить саме від цих трьох базових речей.
Меритократія – це фаховість і компетентність, тобто на ключових посадах в державному управлінні повинні бути найкращі фахівці. Прагматизм (національний прагматизм) означає, що інтереси держави понад усе, тобто, кожен
посадовець повинен приймати рішення і діяти виключно в інтересах своєї держави та свого народу, а не, наприклад, в інтересах ЄС, МВФ чи своєї партії. Чесність – це відсутність корупції, тобто в державі повинна діяти така
антикорупційна система (дієве антикорупційне законодавство, фахові правоохоронці, справедливі судді та громадський контроль), яка б знизила до мінімуму корупційні прояви.
Сінгапур побудував найефективнішу систему державного управління в світі, яку потрібно ретельно вивчати та застосовувати, особливо нам в Україні. Тому що, якщо порівняти умови, в яких починав реформи Сінгапур, і сьогоднішню Україну, то ми знайдемо набагато більше подібного, ніж з ЄС чи навіть з Польщею.
Наша держава має вигідне географічне розташування, природні ресурси, інфраструктуру, освічених та працьовитих людей…
Чому, на Вашу думку, ВВП та рівень життя в Україні такий низький?
Так, наша країна має все необхідне і навіть більше, аби Україна була успішною, процвітаючою країною, а її громадяни жили заможно. Проте, нас позбавляють шансу стати успішною країною тотальна корумпованість і суцільна некомпетентність влади, а у чинної влади ще й інфантильність, тобто нерозуміння наслідків своїх дій та рішень, які впливають на долі мільйонів людей та цілої країни. Чому саме із Сінгапуру можна впевнено брати приклад в плані ефективності державної політики? Сінгапур, попри відсутність будь-яких природних ресурсів,
тобто за рахунок лише ефективного управління людськими ресурсами, всього за кілька десятиліть досягнув видатних результатів, перетворившись з відсталої країни третього світу в найуспішнішу країну першого світу, і наразі є найконкурентноздатнішою країною світу (згідно із останнім рейтингом IMD World Competitiveness Ranking 2024).
Як юрист-міжнародник, як вважаєте, чи можна на законодавчому рівні вирішити проблему неефективної держполітики?
У нас багато хороших законів, у нас найкраща в світі Конституція, але вони не виконуються, тому що немає для цього політичної волі вищого керівництва країни.
На жаль, роль особистості в історії дуже важлива, попри всі розмови про верховенство інституцій. Особливо важлива роль особистості в таких країнах, як Україна, де інституції є слабкими і несталими. Навіть в США, де система демократичних інституцій є досить розгалуженою, збалансованою та сталою, з довгою історією і традиціями, роль особистості на чолі держави є критично важливою, як показує приклад Трампа. Отже, на жаль, неможливо вирішити всі проблеми неефективної державної політики на рівні законодавства, тому що його виконання чи саботування, як це відбувається в Україні, цілком залежить від конкретних особистостей у владі.
Проте, звичайно, Конституція та законодавство мають велике значення, особливо в стратегічному плані.
Які мають бути вимоги до кандидатів на високі державні посади? Як має відбуватися оцінка політиків та високопосадовців на відповідність цим вимогам?
Основних вимог дві: чесність та компетентність. Чесність перевіряється відповідністю статків/активів та стилю життя особи її законним доходам. За наявності політичної волі у наш вік тотальної цифровізації це легко перевіряється. Також важлива прозорість та контроль за статками політиків та чиновників, що здійснюється відповідними держорганами (НАЗК) та громадськістю: журналісти-розслідувачі, антикорупційні громадські організації та активісти, а також свідомі громадяни.
Компетентність також можна оцінити досить легко. Для більш високих посад в політиці та держуправлінні про компетентність свідчить біографія, в якій повинні бути якісна освіта та реальні досягнення серйозного рівня, в залежності від рівня посади. Такий відбір та оцінку повинні здійснювати неупереджені фахівці з пошуку та оцінки топ-спеціалістів. На жаль, конкурси на високі посади дають не дуже якісний результат. За фахівцями з відбору кадрів також повинен бути прискіпливий антикорупційний контроль, як з боку держорганів, так і з боку громадськості. Для
молоді, тобто на молодші посади, потрібно оцінювати рівень освіти (навчальний заклад, форма навчання, оцінки) та тести на фахові знання, логіку, IQ тощо.
А як має відбуватися навчання ефективному державному управлінню зацікавлених
осіб?
Передусім, державне управління – це не просто діяльність, якою займаються люди, що якимось чином потрапляють на державні посади, це дійсно сфера знань, яку потрібно вивчати кожному, хто планує займати владні посади. На жаль, в нашому суспільстві все ще панує радянська думка, що «кожна кухарка може керувати державою», тобто будь-хто, без відповідних знань та досвіду: чи то двічі судимий завгар, чи спортсмен, чи актор, чи співак, аби відома особа чи «нове обличчя».
Тож більшість проблем України спричинені саме відсутністю достатніх знань з державного управління у наших президентів та депутатів, яких обрає народ, у міністрів, яких призначають такі некомпетентні депутати, і так далі.
Державному управлінню повинні навчати спеціалізовані навчальні заклади – такі як Школа держуправління ім. Джона Кеннеді при Гарвардському університеті, Школа держуправління ім. Лі Куан Ю при Національному університеті Сінгапуру, Національна школа держуправління при Президенті Франції. Ці школи навчають комплексу знань з права, історії, економіки, дипломатії, психології, навчають важливим навичкам управління людьми
та проектами, лідерським якостям, комунікаційним прийомам та вмінням, і, що дуже важливо, вивчають досвід інших успішних країн.
В Україні подібні заклади також вже є. Наприклад, Києво-Могилянська школа врядування ім. Андрія Мелешевича, Київська школа державного управління ім. Сергія Нижного, Навчально-науковий інститут публічного управління та державної служби КНУ ім. Тараса Шевченка. Це порівняно нові освітні інституції, тому їм поки що бракує досвіду, системності та викладацького складу з потрібним практичним досвідом, але вони над цим працюють. Я би
порадив цим закладам більше уваги приділити успішному досвіду інших країн, особливо Сінгапуру, та залучати до викладання більше українських та іноземних фахівців з практичним досвідом роботи у владі та держуправлінні.
Теоретичні знання – це база, але без практичних знань, як в дійсності працює державна бюрократія, бути ефективним держуправлінцем неможливо.
З численних інтерв’ю відомо, що Ви прихильник смертної кари за корупцію та держзраду. Чому вважаєте, що такі
кардинальні методи зможуть запобігти цим злочинам? Що з цього приводу показує міжнародна практика?
Так, я вважаю, що для приведення до тями суспільства на певний період нам потрібно відновити смертну кару як вищу міру покарання. За 30 років правового безладу та тотальної корупції наше суспільство настільки звикло до безкарності, що потрібна «шокова терапія». Наразі у соціумі є великий запит на справедливість, тому смертна кара за тяжкі злочини, такі я топ-корупція, держзрада та жорстокі вбивства, якраз є в свідомості людей реалізацією справедливості. Влада повинна показати, що справедливість в Україні таки є, і за неї варто боротися, зокрема і з російськими окупантами.
В світі існує багато країн, в яких застосовується смертна кара, і це не лише авторитарні чи монархічні країни, а цілком цивілізовані демократичні країни, такі як США, Японія, Південна Корея, Сінгапур. Зазвичай смертна кара
застосовується за найнебезпечніші злочини для конкретної країни в конкретний період її історії. Наприклад, в Сінгапурі до смертної кари засуджують за ввезення та торгівлю наркотиків, тому що для маленької острівної держави з величезним портом та аеропортом наркотрафік є величезною загрозою для національної безпеки.
В Україні наразі найбільша небезпека — це системна корупція у великих розмірах, саме тому я вважаю, що за топ-корупцію потрібно запровадити смертну кару, аби корупція не знищила Україну як державу. Зауважу, що
функція смертної кари, як покарання, полягає не стільки в покаранні конкретної особи, скільки в
запобіганні подібних злочинів в майбутньому. Цим запобіжником є страх.
Звичайно, запровадженню смертної кари повинне передувати повне кадрове перезавантаження правоохоронних та
судових органів, аби смертні вироки виносили обґрунтовано і справедливо.
Ви палкий противник вступу України до ЄС. Чим обгрунтована така позиція?
Якщо коротко, то, по-перше, для швидкого наведення порядку в країні та стрімкого розвитку економіки Україні потрібні радикальні, а інколи навіть досить жорсткі закони, які будуть суперечити законодавству ЄС, як-то
презумпція вини в корупційних злочинах, провокація хабаря чи смертна кара. Законодавство ЄС добре працює для підтримання порядку, а для наведення порядку потрібні більш жорсткі та рішучі закони.
По-друге, попри всі політичні заяви про підтримку України, жодна країна ЄС (особливо сусіди, такі як Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія) не зацікавлена в економічному успіху України, їм не потрібні конкуренти.
Останні події з блокуванням національних кордонів, попри рішення ЄС, це яскраво доводять.
ЄС і окремим його членам від України потрібні лише дешева робоча сила, дешева сировина, ринок збуту для їхньої продукції та фізичний безпековий буфер від божевільної росії. Якщо у нас буде розвинута промисловість
з високооплачуваними робочими місцями, то наші люди не поїдуть працювати до ЄС та будуть купувати наші якісні товари, а не імпортовані з ЄС.
І, по-третє, незважаючи на всі гучні євроінтеграційні процеси, я маю великі сумніви, що Україну взагалі колись приймуть до ЄС. Приєднання України створює ЄС занадто великі ризики для його безпекової, економічної та політичної стабільності. Отже, ми будемо роками чи десятиліттями євроінтегруватися в очікуванні дармових великих європейських грошей, але, скоріш за все, нас так і не приймуть в ЄС і ми не отримаємо тих грошей, проте будемо втрачати набагато більше через всі обмеження, які створює нам європейське законодавство, яке ми вимушені бездумно копіювати, не оцінюючи його вплив на Україну та не враховуючи національні інтереси.
Саме тому я за те, щоб Україна в найближче десятиліття сконцентрувалася на вирішенні проблем корупції, підвищення ефективності держуправління та розвитку власної промисловості, використовуючи найефективніші методи з усього світу, а не обмежувалася лише консервативним досвідом ЄС. А потім, коли ми станемо сильнішими та багатшими, ми можемо повернутися до питання вступу до ЄС.
Серед іншого, Ви — ініціатор та координатор громадянського руху за незалежність «Успішна Україна». Що це за проект, скільки він існує та яка його мета і цілі?
Цей проект знаходиться на самому початку своєї діяльності, я би навіть сказав, в процесі формування. Його мета полягає в тому, аби роз’яснювати людям переваги збереження Україною повної незалежності, тобто невступу до Європейського Союзу, пояснення недоліків та негативних наслідків вступу України до ЄС, популяризація ідей та планів побудови успішної самодостатньої України, які напрацьовуються Інститутом державної ефективності, та об’єднання прихильників наших ідей.
Ігор Шевченко,
Директор
Інституту державної ефективності