«Бути суддею Верховного Суду – велика честь, але ще більша відповідальність»

Чому Ваш професійний шлях пов’язаний саме із адміністративним судочинством?

Насправді, мій шлях до адміністративного судочинства був досить тривалим та різноманітним. Після здобуття мною вищої юридичної освіти в 1997 році я вступив на роботу в органи прокуратури, де працював слідчим, потім помічником прокурора. Свідомо пройшовши всі напрямки колишнього прокурорського нагляду, згодом обійняв посаду заступника прокурора району.

Кар’єру судді я розпочав в 2002 році в Іллічівському районному суді міста Маріуполь, де розглядав як кримінальні справи, так і цивільні справи та справи про адміністративне правопорушення.  Серед великого спектру цивільних спорів до мого провадження періодично потрапляли справи щодо спорів із органами державної влади, розгляд яких врегульовувався на той час главою 31-А Цивільно-процесуального кодексу України. На той час таких справ було небагато, але розгляд цих спорів мав певну специфіку, що викликало у мене особливий професійний інтерес. Було дещо дивним усвідомлювати, що держава або її посадові особи можуть незаконно поводитись по відношенню до своїх громадян в управлінській діяльності, а можливість надати судовий захист людині у спорах з органами влади приносила мені особливе задоволення.

Пізніше, з набранням в 2005 році чинності Кодексом адміністративного судочинства України, я як суддя суду першої інстанції в районному суді став, крім іншого, спеціалізуватися на розгляді адміністративних справ. Крім того, ще як слідчий, а згодом і як суддя, я мав у своєму провадженні кримінальні справи по ухиленню від сплати податків, і мені було дуже цікаво розбиратися в податкових правовідносинах з професійної точки зору, в той час як інші колеги не любили ці справи. Це вдавалося мені краще, ніж іншим колегам.

Тому, коли почалося формування адміністративної юстиції, яка об’єднала всі спори фізичних та юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень, ці процеси опинилися у фокусі моєї уваги, а згодом у мене з’явився шанс долучитись до колективу Донецького апеляційного адміністративного суду, суддею якого я був призначений у листопаді 2010 року.

Крім того, що мені була цікава специфіка публічно-правових спорів, мені подобається опановувати нові знання та долати нові професійні виклики. Оскільки адміністративне судочинство було відносно новим напрямком, це стало для мене  додатковим стимулом.

Які навички та риси характеру, здобуті під час роботи в органах прокурати, допомагають Вам здійснювати судочинство?

В органах прокуратури я отримав перший професійний досвід та вважаю, що дійсно сформувався як особистість та юрист. Під час своєї роботи я ще застав мудрих та досвідчених керівників та старших колег, які хотіли та могли передати свій багатий професійний та життєвий досвід, який я із задоволенням сприймав.

Було важко, не завжди зрозуміло, але це була справжня школа життя. Не ідеалізуючи органи прокуратури того часу,  згадую, що переважна більшість її працівників були фаховими та відданими своїй роботі, а «законність» та «справедливість» не були для них пустими словами.

Саме там мене навчили розуміти та тлумачити норми права, пояснили, як проводиться допит та що таке оцінка доказів, роз’яснили, що таке етика державного службовця, і що складений тобою документ – це твоє обличчя, а необхідне сприйняття твоїх думок та висновків можливо досягнути відповідним підбором потрібних слів та правильним їх складенням у речення.  В цей період я усвідомив, що таке дисципліна, ретельне планування часу та роботи, відповідальність за свої дії та рішення.

Отримавши великий досвід розслідування кримінальних справ, але бажаючи продовжувати професійний розвиток, я ініціював своє переведення на посаду помічника прокурора, на якій здійснював нагляд за додержанням законодавства органами досудового слідства та міліції, здійснював підтримання державного обвинувачення в суді, а також представництво інтересів держави та громадян в судах через подання позовів та їх супроводження у цивільному та господарському судочинстві, здійснював нагляд за додержанням законів місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Одним словом, цікавого та корисного було багато, і весь цей досвід та знання після приходу на посаду судді мені був в нагоді.

Але головне, чому я навчився, – це бути відповідальним і справедливим, а також уникати ситуацій, які б заважали залишатися незалежним.

Які категорії справ, що потрапляють до КАС ВС, найпопулярніші?

Свою процесуальну діяльність Верховний Суд, до складу якого входить Касаційний адміністративний суд, розпочав 15 грудня 2017 року. В суді за принципом спеціалізації було створено три судові палати. На цей момент у Вищому адміністративному суді України та Палаті з розгляду адміністративних справ ВСУ в залишку перебувало загалом біля 46 тисяч нерозглянутих адміністративних справ, які майже одночасно були передані на розгляд суддів КАС ВС. Так само почали надходити на розгляд поточні справи, розгляд яких продовжували здійснювати суди адміністративної юрисдикції. Тому з самих перших днів ми почали працювати із шаленим навантаженням.

Важко відокремити серед великого різноманіття адміністративних справ, що надходять на розгляд КАС ВС, певні категорії, оскільки вони постійно змінюються в залежності від загострення проблем в тих чи інших сферах публічних правовідносин в певний період часу (до прикладу реформування у системі судоустрою, реформування органів прокуратури, митних органів, актуалізація питань соціального захисту та забезпечення військовослужбовців, реформування у сфері земельних правовідносин, проходження виборчих процедур тощо), але незмінним лідером за кількістю розглядуваних справ залишаються податкові спори.

Не можна не згадати, що КАС ВС розглядає адміністративні справи не тільки як суд касаційної інстанції, а також і як суд першої інстанції у справах, де оскаржуються акти, дії або бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльність Кабінету Міністрів України. Наразі в провадженні суддів КАС ВС серед справ цієї категорії переважну більшість складають справи, які стосуються правомірності застосування персональних санкцій на підставі Закону України «Про санкції».

Які рішення стали найбільш резонансними, зокрема прийняті за Вашої активної участі?

При прийнятті судового рішення я не думаю про те, чи стане воно «резонансним». Головне щоб воно було законним та справедливим. Це вже згодом щодо певних прийнятих рішень починаються жваві дискусії та обговорення у суспільстві чи політикумі. І іноді це буває непередбачуваним, хоча часто ти заздалегідь бачиш, що певні справи викликають суспільний інтерес.

За 20 років роботи суддею мені довелося розглядати чимало адміністративних справ, до яких була прикута увага. Але я навчився абстрагуватися від цих факторів, бо інакше не можна.

На думку приходять справи, розглянуті у складі судової палати з розгляду податкових спорів в КАС ВС стосовно зміни правових позицій щодо застосування строків звернення до суду у податкових спорах та щодо надання платнику податків можливості оскаржувати податкове повідомлення-рішення з підстав порушення порядку призначення перевірки навіть після допуску до її проведення.

Крім того, моральне задоволення я отримав від рішення у справі судді Самсіна І.Л., яку КАС ВС розглядав як суд першої інстанції, оскільки в подальшому мотиви рішення нашої колегії практично повністю були покладені в основу рішення ЕСПЛ у справі «Самсін проти України».

Хочу також згадати свою справу, розглянуту Донецьким апеляційним адміністративним судом в 2014 році, в якій мною разом із колегами було скасовано рішення Донецької обласної ради щодо проведення місцевого референдуму в травні 2014 року на території Донецької області з питання підтримки волевиявлення населення, за допомогою якого зрадники України намагались легітимізувати створення так званою «ДНР».

Для справедливості маю сказати, що існують і судові рішення, у прийнятті яких я брав участь, та якими я не пишаюсь. Але я здатен усвідомлювати помилки та працювати над їх виправленням.

Чи має суддя при розгляді справ враховувати суспільну думку? Утвердження незалежності судової влади – один із важливих напрямків роботи ВРП?

Суддя не має зважати на те, чи сподобається його рішення можновладцям або громадським діячам, якщо це рішення є законним та справедливим. Судове рішення не має комусь подобатись, воно має відповідати певним вимогам та принципам. Бо інакше суддя в нарадчій кімнаті буде читати не закони, а політичні новини, та намагатися підлаштуватися під кон’юктуру чи бажання найбільш впливової в його розумінні сторони. А що буде, якщо не вгадає із бажаним результатом чи кон’юктура зміниться? Мудрі люди завжди казали, що головний захист для судді – це законність його рішення.

Але тут є одна умова. Головне, щоб суддівський дисциплінарний орган, яким є Вища рада правосуддя, ні за яких умов і нікому не дозволив використовувати себе як інструмент впливу через необґрунтоване притягнення судді до відповідальності або у інший спосіб за законне та справедливе рішення. І вкрай важливим є, щоб своїми рішеннями та діями ВРП з перших днів відновлення своєї роботи посилала однозначний меседж суддям, що вони можуть розраховувати саме на такий підхід. В цій ситуації важливим є те,  щоб судді в цьому були переконані. Тоді в нарадчій кімнаті при ухваленні рішення або вироку суддя буде думати тільки про верховенство права, а не про те, які він пояснення буде надавати до ВРП у разі направлення на нього скарги невдоволеними особами.

Саме бажання докласти власних зусиль до боротьби за досягнення дійсної незалежності судової влади та впевненість у своїх силах на цьому шляху і рухали мною при прийнятті рішення кандидувати на посаду члена Вищої ради правосуддя.

Чому в Україні досі існує проблема гідної оплати праці працівників судів та як її вирішити?

Проблема недофінансування в судовій системі в тій чи іншій мірі існувала весь період незалежності України. Але в останні роки вона досягнула катастрофічного рівня. Головна причина в тому, що держава не може забезпечити фінансування потреб системи судоустрою у необхідному обсязі, оскільки дохідної частини Державного бюджету України не вистачає на покриття всіх потреб. Щороку бюджет приймається із істотним дефіцитом, тобто держава не може заробити стільки, скільки необхідно витратити. Це пов’язано із багатьма чинниками, починаючи від рівня успішності економічної політики держави до рівня корупції в системі управління державою. Як громадянин я маю певні думки з цього приводу, але як суддя в межах цього інтерв’ю розвивати їх вважаю недоречним.

Зрозумілим є, що фінансова проблема має вирішуватися шляхом збільшення фінансування. Але як бути, якщо таким чином вирішити її не вдається? Я вважаю, що слід шукати шляхи можливої економії та оптимізації існуючих процесів, робити меншою їх собівартість за рахунок спрощення.

Очевидно, що істотно зменшити витрати на комунальні послуги, на оплату поштових послуг та придбання канцелярії дозволять зміни в процесуальне законодавство, які спрямовані на розвиток інструментів дистанційного судочинства, використання для направлення кореспонденції, судових повісток та судових рішень цифрових та телекомунікаційних способів зв’язку, підвищення рівня автоматизації технічних процесів в судових установах. Вдалим прикладом такого підходу є апробація можливості направлення цифрової копії судового рішення за допомогою додатку «Дія».

Також бачу важливим саме на законодавчому рівні, а не на рівні актів КМУ, закріпити розмір та принципи оплати праці працівників апаратів судів та домогтися, щоб якнайбільша частина фінансування на оплату праці здійснювалась саме за рахунок загального фонду Державного бюджету України, а не його спеціального фонду. Наразі у Верховній Раді України розглядається законопроект № 6311 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо врегулювання питання оплати праці працівників судів», який може частково врегулювати ці питання, але його розгляд фактично не відбувається більше року.

В умовах хронічного недофінансування мені також здається не виправданими положення статті 7 Закону України «Про судовий збір» у питанні повернення судового збору у випадку поверненні позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги, їх залишення без розгляду, відмови у відкритті провадження або закриття провадження. В такій ситуації необґрунтовані звернення до суду супроводжуються витрачанням часу та матеріального ресурсу працівників судових установ, тому заявнику мала б повертатися лише певна частина сплаченого судового збору, а не повний його розмір. Таке правове регулювання слугувало б і певним фільтром для необґрунтованих заяв та скарг.

На мій погляд, резерви часткового вирішення фінансових проблем також можуть бути знайдені в результаті аудиту діяльності Державної судової адміністрації України та Служби судової охорони, результатом якого має стати об’єктивна оцінка органами суддівського самоврядування ефективності використання та справедливість розподілу матеріального ресурсу, а також виправданість структури, за результатами якої розглянути шляхи оптимізації вказаних органів.

Враховуючи неминучість майбутнього укрупнення судів з урахуванням адміністративно-територіального устрою, слід було б вивчити можливість передання частини функцій матеріально-технічного забезпечення та закупівель від ДСА України безпосередньо до новостворених судів. Це могло б позитивно вплинути на ефективність витрачання коштів.

Так само, на мою думку, слід розглянути на законодавчому рівні питання зміни підходів до підготовки кандидатів на посаду судді у Національній школі суддів, з точки зору як строків, так і умов навчання. Це питання актуальне і в контексті вирішення кадрових проблем в судовій системі, і з точки зору скорочення невиправданих витрат на відповідні процедури.

Крім того, є ще один напрямок роботи, який би дозволив одночасно досягнути економії коштів та позитивно вплинути на зниження навантаження на суддів. Особливо це актуально для публічно-правових спорів, оскільки серед них є категорії, які є типовими та носять масовий характер. Алгоритм правомірної поведінки державного органу у певних правовідносинах визначений у судових рішеннях судів всіх інстанцій, практика вирішення цих спорів є сталою, але, незважаючи на це, державні органи продовжують порушувати права фізичних та юридичних осіб, що призводить до тиражування типових справ в судах і подальшого завідомо безпідставного оскарження судових рішень.

Яскравими прикладами є певні категорії спорів щодо соціального захисту (перерахунок пенсій певних категорій громадян) або податкових спорів (реєстрація податкових накладних, нарахування ЄСВ платникам в зоні АТО). Неврахування державними органами сталої судової практики і небажання привести власні підходи в роботі у відповідність із нею призводить до розгляду в судах тисяч типових справ, в яких фактично суд у своїх рішеннях відтворює існуючу сталу правову позицію, витрачає великий ресурс на таку здебільшого технічну роботу та стає додатковою ланкою для досягнення особою законного результату.

Якби ми змогли змусити відповідні установи дійсно враховувати у своїй роботі результати розгляду зразкових справ або сталі правові позиції, викладені у рішеннях Верховного Суду, це безумовно позитивно вплинуло б і на навантаження суддів, і на економію бюджетних коштів.

Бути суддею Верховного Суду – це …?

Це велика честь, але і ще більша відповідальність. Є розуміння, що це судова інстанція, яка ухвалює остаточне судове рішення, тому ти не маєш права на помилку. Один досвідчений колега сказав, що у Верховному Суді виправляють помилки інших, але увіковічують свої. На жаль, буває і так.

Що для Вас є вершиною кар’єри юриста?

Це питання у мене асоціюється із визначенням посади, досягнувши якої, юрист може заспокоїтись та спочивати на лаврах. Я вважаю, що у професії юриста немає вершини кар’єри, оскільки на будь-якому напрямку правничої діяльності справжній фахівець мусить постійно розвиватись, працювати над собою та навчатись.