Ілона Камінська Адвокат

Що Вас спонукало залишити державну службу після 15 років роботи?

Державна служба ніколи не була моєю кінцевою метою — радше це був шлях до професії судді. Але перш ніж ця мрія стала реальністю, непомітно промайнуло п’ятнадцять років роботи.

Це був надзвичайно насичений період. Довелося працювати в умовах постійних реформ, змін законодавства, ліквідації одних судів та створення інших, реорганізації інституцій. Це вимагало не лише професійності, а й гнучкості, витримки, стійкості та здатності швидко реагувати на виклики. Буду відвертою: в якийсь момент я втомилась від такого темпу, захоплення від впровадження реформ змінилось на відчуття рутини в умовах турбулентності.

І ось у 2023 році оголошують довгоочікуваний конкурс на посаду судді. Я на той момент була «при надії», тому переді мною постав непростий вибір: стати суддею, залишитися на державній службі чи розпочати незалежну професійну діяльність. Перспектива їхати в іншу область працювати суддею або перебувати три роки у декреті й повертатися в апарат суду вже не приваблювала. Відчуття нових професійних викликів стало ключовим мотивом обрати адвокатуру. Це був усвідомлений крок, продиктований поєднанням професійних амбіцій та сімейних пріоритетів.

Час змін настав — і я зробила свій вибір.

Як Ви готувалися до переходу в адвокатуру?

Особливої підготовки не було – фактично, весь мій попередній професійний шлях був підготовкою до захисту прав та інтересів людини.

Не менш важливу роль відіграла безперервна освіта. Після здобуття вищої юридичної освіти не минуло жодного року, щоб я не навчалася: магістратура з державного управління, аспірантура, докторантура, спеціальна підготовка кандидатів на посаду судді, участь у професійних заходах, системне підвищення кваліфікації та викладацька діяльність.

З цим багажем знань, досвіду та навичок я прийшла в адвокатуру: здала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування, підготовчі курси для адвокатів-новачків, ознайомилася з нормативними актами, що регулюють адвокатську діяльність, і розпочала незалежну професійну практику.

Але, як виявилось, цього було замало – і розпочався процес саморозвитку. Кожен клієнт, кожна справа, кожне судове засідання — це новий виклик і досвід, до якого неможливо бути готовою на сто відсотків. Я одразу почала працювати зі складними справами, де цінним став досвід колег-адвокатів. Тепер я можу сказати, що побувала «за кулісами» правосуддя та адвокатури. І там, і там я зустріла людей, у яких є чому навчитися.

Тому освіта, професійний досвід, комунікація з колегами, життєвий досвід — ось що справді готує адвоката до роботи.

Чи було страшно переходити з державної служби в адвокатуру?

Так, на початку було страшно. Державна служба дає стабільність і передбачуваність, зокрема в оплаті праці, тоді як адвокатура — сфера більш динамічна й непередбачувана. Найбільші сумніви були: чи зможу я відразу знайти свою нішу, як шукати клієнтів і чи вдасться отримувати гонорари більші, ніж зарплата на державній службі або суддівська винагорода на посаді судді першої інстанції.

Я розуміла, що в момент прийняття рішення точну відповідь не знайду. Проте вирішила ризикнути, оцінюючи свій потенціал. Усвідомлювала, що у мене не так багато часу, бо прагматичність вже почала витісняти авантюризм. Тому ще кілька років — і державна служба в апараті суду могла б стати моїм максимумом.

Що допомогло мені впоратися зі страхом? Передусім, люди, які були поруч. Сім’я, яка мене підтримала; друзі-адвокати, які почали залучати мене у професійні проєкти; подруги, які запрошували до аналітичних проєктів, громадських організацій, дискусійних клубів та правничих асоціацій. Направду, були і «хейтери», які вважали, що вони краще розуміють, як мені варто будувати свій професійний шлях.

І тоді я зрозуміла: найбільший потенціал і набуток — це люди, з якими ти комунікуєш на шляху до власних цілей. Особливо жінки: коли вони об’єднуються, страх змінюється на «бачу ціль і не бачу перешкод». Не дарма кажуть: «Чого хоче жінка, того хоче Бог».

То як вдалося знайти перших клієнтів?

Усі мої клієнти прийшли за порадою друзів, знайомих або звернулися після того, як дізналися із соціальних мереж, що я отримала адвокатське свідоцтво.

Я не шукаю клієнтів, не організовую рекламу, не продаю адвокатські послуги і не знімаю тік-токи. Відверто кажучи, я не вірю в «юридичний бізнес», тому не маю на меті його будувати.

Моя ніша в адвокатурі — це не категорія справ, а люди та їхні проблеми.
Я не беру справи, в яких може розібратись адвокат-початківець. Власне, це стало однією з причин, чому посада судді першої інстанції втратила для мене привабливість: 90% справ у судах загальної юрисдикції — прості, шаблонні, часто взагалі не повинні доходити до суду. Тому доводиться відмовляти в багатьох запитах, щоб не займати час справами, які не потребують особливої уваги.

Беру в роботу складні, інтелектуально насичені проєкти, до яких залучаю весь свій потенціал, а також експертів, спеціалістів, науковців, колег-адвокатів. Це справи, у яких потрібно глибоко зануритись, продумати тактику, побудувати аргументацію, забезпечити комплексний юридичний супровід.

Також я веду справи «складних» особистостей — політиків, суддів, лікарів. У них нечасто виникають проблеми, але такі справи потребують особливої уваги, бо за ними стоїть репутація та кар’єра клієнта.

До кожної справи я ставлюся, як до власної. Клієнти це відчувають, цінують і радять іншим. Важливо знайти свого клієнта – тоді кожна наступна справа знаходить тебе сама.

З якими викликами Ви стикнулись «за кулісами» адвокатури?

Наприклад, з упередженим ставленням окремих колег-адвокатів через мій невеликий досвід. Звісно, я працюю адвокатом лише трохи більше року, але фактично маю професійний і науковий досвід понад 15 років.

На одному професійному заході, де я виступала, хтось запитав організаторів, чому вони запрошують спікерів, які рік як працюють адвокатами, а не адвокатів із 20-річним стажем. Організатори розцінили це як прояв ейджизму і стали на мій захист.

Також я вже стигла відчути тиск, ототожнення мене з клієнтами, «полоскання» в телеграм-каналах та інші прояви втручання в адвокатську діяльність.

Для мене стало відкриттям, що адвокатська спільнота не стає на захист колег. Підтвердження цьому – кількість дисциплінарних проваджень, відкритих відносно адвокатів.

Але, оскільки я працюю у складі адвокатського об’єднання, де нас лише двоє засновників, то «за кулісами» не має нічого такого, що виходить за рамки звичайної організації роботи юридичної особи.

Ви часто говорите, що жінці варто мати кілька напрямів діяльності. Як це виглядає на практиці у Вашому житті?

Я багато років поєдную професійну діяльність, наукову та викладацьку роботу. Після виходу з державної служби активно долучилася й до громадської діяльності. Такий рівень залученості для мене природний. Я бачу сенс у тому, щоб вкладати свій досвід у різні напрями та відчувати результат не лише в адвоктурі.

Сьогодні багато жінок так само поєднують бізнес, науку, культурні ініціативи й благодійність. Це розширює горизонти, допомагає балансувати емоційно. Якщо в одному напрямі виникають труднощі, то в іншому отримуєш розвиток, нові враження й живе спілкування з людьми. У такому ритмі сумувати точно не доводиться.

Попри широку залученість у різні сфери, мій головний пріоритет завжди залишається незмінним — сім’я. В умовах війни інтереси дітей я ставлю вище за будь-які кар’єрні амбіції.

Як Ви розподіляєте час і сили між адвокатурою, наукою, викладанням і сімʼєю?

Спочатку потрібно дати собі відповідь, для чого тобі ці сфери життя, бо від цього залежить мотивація і знаходиться час.

Я люблю все планувати, а далі справа техніки: спочатку вноситься розклад занять в університеті, далі графік судових засідань (судді зазвичай узгоджують час, що забезпечує комфорт), а потім графік зустрічей з клієнтами. Решту часу я присвячую написанню документів, наукових статей, участі у заходах.

Але потрібно уточнити один нюанс – адвоктура для мене є основним видом діяльності. Більшість часу присвячую роботі з клієнтами, підготовці до участі в розгляді справ, все решта – сумісництво у вільні години. Буду відвертою – часу на написання підручників і наукових публікацій не так багато, як у тих, хто займається виключно викладацькою та науковою роботою.

А якщо все ж зосередитися лише на одній сфері?

Однозначно – ні. Взагалі, не рекомендую обмежувати себе нічим і ніким. Адже за цим неминуче слідує вигорання, залежність, страх змін. Людина втрачає гнучкість, а далі — апатія, депресія чи навіть професійна деградація.

Адвокатура — це сфера, яка напряму залежить від потоку клієнтів, політичної та економічної ситуації в країні, а сьогодні ще й від воєнних подій. Правник, який обмежився чимось одним, ризикує втратити все. А той, хто розвивається в різних напрямах, може втратити щось одне, але точно не все одразу.

До того ж, коли відчуваєш емоційне чи фізичне виснаження, завжди є можливість переключитися: присвятити час написанню книги чи монографії, розвивати бізнес або інші проєкти. Така багатосферність — найкраща профілактика вигорання.

Розповім на прикладі. Моя подруга одного разу відчула вигорання, на пів року зачинилась від соцмереж та адвокатури – і написала книгу «Настільна книга кандидата на посаду судді». Як потім виявилось, вона не згаяла час, бо знання та правила проходження на посаду судді, систематизовані у цій книзі, вона тепер використовує як адвокат, захищаючи кандидатів, яким відмовили у призначенні на посаду. Але якби вона замкнулась лише на написанні книжок – вона точно б не стала успішною адвокаткою учасників конкурсних процедур.

Ви наголошуєте: головне — бажання, а не страх. Як сформувати це бажання?

Так, головне бажання. І воно народжується тоді, коли людина пізнає себе: своє призначення, можливості, місію. А страх завжди виникає там, де відчуваєш — це не твоє. Сильні люди не йдуть чужим шляхом і не спокушаються пропозиціями, які суперечать їхнім цінностям.

Я чітко знаю своє призначення і маю усталену систему орієнтирів. Для мене адвокатура чи суддівство ніколи не були самоціллю — лише способом реалізувати себе, свій потенціал. Суддю і адвоката об’єднує спільна мета — утвердження справедливості та верховенства права. Якщо твоє покликання бути справедливою, чути людей і захищати їхні права, то не має значення, у мантії ти чи з адвокатським посвідченням.

А якщо людина ще не знайшла себе – я раджу шукати. Читати книги, дивитися фільми, подорожувати, пізнавати нове, вивчати релігійні тексти, де є відповіді на всі питання.

Чим більше досвіду та знань, тим ближче ти до себе справжнього. І тоді бажання стає сильнішим за будь-який страх.

Що порадите жінкам, які сумніваються у власній затребуваності після зміни сфери діяльності?

Тут лише два варіанти: або не сумніватися, або не змінювати сферу. Колись мені сказали: «Ніхто тебе не чекає в адвокатурі». І як би цинічно це не звучало, але це правда. Якщо є страх чи сумнів, завжди можна обʼєднати зусилля з партнером, або ж долучитись до колективу, який вже в цій сфері має досвід та клієнтів. Не варто починати шлях самому, завжди легше йти разом з тим, хто вже йде цим шляхом. Я звикла працювати в команді, а тому я почала з пошуку партнерів.

Як підтримувати віру в себе у моменти змін?

Потрібно відчувати власну цінність та усвідомлювати, що саме ти можеш принести в ту чи іншу сферу. Усвідомлювати, що є вибір, а якщо щось не вийде так, як хочеться, то завжди є можливість піти іншим шляхом.

Але найбільшу віру в себе нам дають ті, хто нас любить. Варто, щоб у тебе повірила одна людина – і це вже достатня підтримка. Тому треба бути дуже обачним, роздаючи поради та коментуючи ідеї.

Який найскладніший момент у житті Ви подолали завдяки цій філософії?

В кінці 2021 року я втратила батька, а через пару місяців розпочалася війна. В один момент я відчула, як втратила опору в житті. Ці події стали шляхом до зміцнення та розкрили в мені потенціал, який до того я відчувала лише в теорії.

Хто в часи змін був Вашим прикладом або натхненням у житті?

Моя мама, мій чоловік, мої діти. Це ті люди, які давали натхнення рухатись, вірили в мене, підтримували. Я рідко захоплююсь історіями успіху інших людей, бо знаю, що за цим завжди стоїть шлях випробувань. Але отримую натхнення, спілкуючись з успішними людьми, адже у них завжди є особливі якості, манери, спосіб мислення.

Чи бачите Ви зміни у ставленні суспільства до жінок, що обирають незалежність?

Суспільство в цілому сприймає жінок-лідерок. Але в конкурентному середовищі гендер зникає – і до жінок нарівні з чоловіками застосовують агресивні методи протидії. Дивуюсь, коли жінка-адвокат веде агресивну тактику захисту прав у сімейних спорах. Як на мене, роль жінки в адвокатурі, науці, правосудді полягає в тому, щоб мудро, виважено, справедливо та ефективно врегульовувати конфлікти, чуйно і з повагою ставитися до людей, навіть коли вони опоненти твоїх клієнтів чи учасники судового процесу.

Чи є у Вас особисті практики чи ритуали, які допомагають налаштовуватися на позитив?

Повсякденно – це ранкова прогулянка в лісі та плавання. А коли відчуваю ознаки вигорання – подорож. Не важливо, куди, але важливо, з ким.

Що Ви сказали б самій собі 15 років тому, знаючи теперішній досвід?

Не хвилюватися про майбутнє – все станеться так, як має статися.

Зараз я не озираюся в минуле. Я почала писати новий розділ свого життя та намагаюся свідомо проживати кожен день. У кожному з нас є частинка Божого світла, тому ми вже маємо силу, потенціал і сенс.