Марина Мацегора: Український юрист повинен бути оптимістом

Марина Мацегора – адвокат, аспірант кафедри кримінального права та кримінологіі Київського національного університету імені Тараса Шевченко.
Загальний досвід юридичної практики – 14 років, у тому числі 8 років адвокатом.
Сфера практики: кримінальне право.
Життєве кредо: Never give up!

– Марино, давайте згадаємо минуле, ті часи, коли Ви стали студенткою юридичного факультету. Чи відповідає ваш нинішній статус мріям, які Ви тоді мали? Щоб ви могли сказати тій дівчинці, яка щиро закохалась в юриспруденцію?

– Тій дівчинці я б сказала, що вона зробила правильний вибір, і кохання буде взаємним. Я мріяла бути саме адвокатом – і адвокатом я стала.

Однак, ще б сказала, що потрібно відвідувати науковий гурток з кримінального права, а не історії держави та права, і вивчати англійську мову. Мого рівня володіння вже не вистачає, працюю над цим. Про те, що буде складно (а тим більше, що я єдиний юрист у родині), попереджати сенсу немає, оскільки знаю, що це мене все одно не зупинило би.

– Як часто Ви змінювали практики в процесі професійної діяльності? Яка з них найулюбленіша?

– Практики я змінювала один раз, але кардинально: я займалася цивільним, спадковим правом, нерухомістю. А вже після отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю досить неочікувано для мене з’явилась необхідність відвідати кримінальний процес. У першій же справі я добилася виправдувального вироку і зрозуміла, що ніякий я не цивіліст.

До речі, вважаю правильною спеціалізацію адвоката на одній-двох практиках, оскільки право настільки різноманітне, що для досягнення успіху потрібно дуже ґрунтовно та ретельно занурюватись у щось одне.

– На Вашу думку, судова реформа в Україні – це перемога чи зрада?

– Судова реформа була, в тому числі, обумовлена запитом, який сформувався в суспільстві та був спрямований на підвищення якості судочинства, наближення його до європейських стандартів, підвищення рівня довіри до судової гілки влади.

Безумовно, реформа є непростим процесом, який впливає на долю не тільки всієї суддівської спільноти, а й на долю суспільства в цілому. Адже її результати не обмежуються виключно процедурою оцінювання суддів. Так, складовими судової реформи є прийняття нової редакції процесуальних кодексів, яка покликана, оптимізувати процедури судочинства, підвищити як його якість, так і оперативність, а відтак – сприяти більш ефективному доступу громадян до правосуддя.

Як і будь-яка інша реформа, судова реформа викликає різні оцінки як в суспільстві, так і в професіональних колах. І це є нормальним явищем – адже розбіжності в оцінках обумовлені не тільки інколи різним світоглядом, ментальністю, досвідом, правосвідомістю людей, як їх надають, а й об’єктивними чинниками, які пов’язують із реформою судочинства. Це, насамперед, дефіцит кадрів в судовій системі, який зараз об’єктивно існує і визнається всіма причетними до проведення реформи, що безумовно негативно позначається на оперативності правосуддя.

Сподіваюсь, вказана проблема буде вирішена найближчим часом – адже розпочата процедура добору нових суддів, заплановано конкурси до судів апеляційної інстанції. І також сподіваюсь, що після закінчення однієї судової реформи не почнеться наступна.

– Проблеми з невиконанням судових рішень колись вирішаться, чи це карма українського правосуддя?

– На сьогодні – так, це карма. Проблеми є і у виконанні рішень Європейського суду з прав людини. Перспектив, що це буде вирішено у найближчому часі, я не бачу, лишається лише сподіватися. Шлях вирішення даної проблеми – реальне покарання за невиконання, також є перспективи у розвитку інституту приватних виконавців.

– А що скажете про анонсовану реформу пенітенціарної системи?

– Скажу, що є речі, які простіше не реформувати, а знести і побудувати заново. Як деякі будівлі слідчих ізоляторів. Тому вітаю будь-які спроби щось змінити у цій сфері. Особливо сподіваюсь на те, що буде приділена увага реабілітації засуджених після звільнення, оскільки відсутність житла і засобів для існування – це шлях до повернення; а також поліпшенню умов тримання засуджених і, що особливо важливо, підозрюваних. Навіть винна людина повинна понести покарання у вигляді обмеження волі, а не втрати здоров’я.

– Адвокат може собі дозволити жаліти клієнта?

– Складне питання. Адвокат з кримінальних справ часто стикається з тим, що його клієнтам справді дуже важко. Від адвоката очікується, що він вислухає, поспівчуває, допоможе не тільки як юрист. Адвокат також людина і має серце, врешті-решт.

Однак, при цьому адвокат має на все дивитися з професійної точки зору. Не піддаватися на провокації та маніпуляції. І не занурювати голову занадто глибоко у піч, так би мовити. Тому дуже важливо зберігати баланс, і не вдаватися в крайнощі.

– Чи може сьогодні український юрист бути оптимістом?

– Не може, а повинен. Це умова виживання, я б сказала. Якщо юрист не вірить у те, що треба боротися і є шанс вибороти перемогу, – йому немає що робити у професії.