Необхідні законодавчі зміни, щоб підвищити ефективність системи правосуддя

Максиме, віднедавна Ви виконуєте місію представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України. Як вважаєте, КСУ потребує реформ?

Ми всі знаємо про відповідні висновки Венеційської комісії з цього приводу, про позицію наших міжнародних партнерів. Коротко суть їхніх закликів і рекомендацій зводиться до такого: Конституційний Суд потребує серйозної реформи, в першу чергу, зміни процедури призначення суддів, деполітизації від інших суб’єктів влади. Для цього наразі і відбувається оновлення порядку формування КСУ.

Реформа КСУ є складовою комплексного процесу реформування судової системи. Але скажу відверто – представники цієї гілки влади, та й пересічні користувачі судової системи, вже трохи втомилися від слова «реформа». Складається враження, що судова реформа – це щось вічне і нескінченне.

Мені більше до вподоби термін «удосконалення». Вже багато зроблено на цьому шляху, є позитивні зрушення, реальні практичні кроки і суттєві результати.

Але необхідно говорити і про законодавчі проблеми, які були створені в Україні.

Для вирішення законодавчих проблем необхідно змінювати законодавство. Поговоримо про резонансний законопроект 8296, навколо якого не вщухають дискусії. Чи можете чітко назвати його переваги та недоліки?

Законопроект 8296 покликаний забезпечувати реалізацію гарантій незалежності суддів, мінімізувати ризики незаконного впливу на суддів особами, які займають адміністративні посади в судах, відновити довіру суспільства до судової влади та підвищити якість системи правосуддя.

Переваги законопроекту:

– удосконалено порядок обрання голів судів – завдяки можливості призначення їх головою Верховного Суду у разі, якщо збори суддів самостійно не можуть обрати кандидатів на адміністративні посади упродовж двох місяців з моменту виникнення вакантної посади;
– представлено інший підхід до кількості голосів суддів відповідного суду під час таємного голосування (запропоновано голосування проводити, зважаючи на фактичну кількість суддів відповідного суду). Ми всі знаємо, що часто складаються ситуації, коли на голосування деякі судді не з’являються, а це у свою чергу призводить до неприйняття рішень і затягування процесу обрання керівництва суду та інших негативних процесів;
– запропоновано альтернативний механізм дострокового звільнення суддів з адміністративних посад: судді, які перебувають на адміністративних посадах, можуть бути достроково звільнені з посади головою Верховного Суду за ініціативою не менш як однієї третини від фактичної кількості суддів відповідного суду у разі відсутності певної кількості голосів під час голосування;
– розширено підстави припинення повноважень судді на адміністративній посаді (доповнено перелік тимчасовим відстороненням судді від здійснення правосуддя);
– встановлено обмеження щодо перебування судді на адміністративний посаді (суддя, обраний на адміністративну посаду, не може обіймати одну адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки поспіль, незалежно від того, коли і відповідно до якого закону його було обрано (призначено) на цю посаду, якщо інше не передбачено законом). Удосконалення цієї норми потрібне для недопущення можливості бути переобраним на адміністративну посаду навіть після закінчення граничного терміну в два строки поспіль, тому що чинне законодавство не містить механізму унеможливлення маніпулювання даною нормою;
– передбачено можливість продовження строку повноважень діючого судді на адміністративній посаді на строк дії воєнного стану та 90 днів після його припинення чи скасування у період дії воєнного стану в територіальній громаді, на території якої велися або ведуться бойові дії, і на виборах на адміністративні посади в судах, де жоден із суддів відповідного суду не виявив бажання займати таку посаду.

Стосовно доопрацювань, які необхідні законопроекту: потрібно передбачити чіткі критерії, за якими голова Верховного Суду буде обирати делегованих на призначення суддів-кандидатів на відповідну адміністративну посаду.

04.01.2023 у Верховній Раді зареєстровано альтернативний законопроект 8296-1, яким пропонується не вирішення нагальних проблем, які зараз існують у судовій владі, а лише розтягування у часі даних проблем. Пропонується наступне: «У разі якщо збори суддів самостійно не можуть обрати голову місцевого суду, його заступника, голову апеляційного суду, його заступника, голову вищого спеціалізованого суду, його заступника на адміністративну посаду упродовж одного місяця з моменту виникнення вакантної посади, повноваження голови суду, заступника голови такого суду виконує найстарший за віком суддя цього суду до обрання на відповідну адміністративну посаду на зборах суддів цього суду відповідного судді, але не більше ніж 180 календарних днів з дня початку виконання повноважень.

У разі якщо збори суддів після закінчення 180-денного строку виконання найстаршим за віком суддею цього суду повноважень голови суду, заступника голови самостійно не можуть обрати на вакантну адміністративну посаду суддю, повноваження голови суду, заступника голови такого суду виконує наступний за віком суддя цього суду до обрання на відповідну адміністративну посаду на зборах суддів цього суду відповідного судді, але не більше ніж 180 календарних днів з дня початку виконання повноважень».

Дані зміни можуть стати нескінченним механізмом, який не вирішить основної проблеми, що існує на даний час.

Невже втілення законопроекту ніяк не вплине на показники бюджету?

Дійсно, реалізація проекту не потребуватиме додаткових витрат з державного та місцевих бюджетів, тому що запропоновані такі механізми, які не потребують додаткових видатків із бюджету.

Яку проблему вирішує можливість призначення суддів на адміністративні посади головою Верховного Суду? Вважаєте, за старим Законом вірогідна відсутність єдності під час обрання на посади шляхом суддівських зборів?

Уже досить давно існує проблема тривалого необрання зборами суддів голови суду чи його заступника (заступників), а також неможливість дострокового звільнення таких осіб у зв’язку із внутрішніми конфронтаціями в певних судах, а це, у свою чергу, впливає на якість роботи суду в цілому та справляння якісного правосуддя безпосередньо.

З метою врегулювання даної проблеми у 2021 році Президентом України було підписано Указ «Про Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки», в якому особливу увагу звернено на напрями та заходи щодо покращення доступу до правосуддя, зокрема і щодо органів суддівського врядування та самоврядування, а саме запровадження порядку призначення суддів на адміністративні посади в судах із переліку кандидатур, які розглядалися на зборах суддів, у випадку тривалого необрання зборами суддів голови суду чи його заступника (заступників).

Процес обрання суддів на адміністративні посади залишиться тим самим, але до нього буде застосовано додатковий фільтр. Суддів на адміністративні посади будуть обирати судді відповідного суду, але з подальшим з подальшим призначенням головою Верховного Суду. Цей механізм і буде додатковим фільтром перевірки кандидатів на адміністративні посади. А у разі, якщо збори суддів самостійно не можуть обрати кандидатів на адміністративні посади упродовж двох місяців з моменту виникнення вакантної посади, їх уже призначає голова Верховного Суду із переліку кандидатур, які розглядалися на зборах суддів відповідного суду. Це дозволить мінімізувати ризики, коли суддя хоче обратися головою суду чи заступником, він має «сподобатися» більшості колективу, а коли обрався керівником суду – продовжувати зберігати «добру поведінку» перед колегами, щоб потім обратися на другий термін або щоб не зняли достроково.

На мій погляд, такий підхід дозволить підвищити ефективність роботи суду та системи правосуддя в цілому.

Відомо, що важливою гарантією забезпечення внутрішньої незалежності суддів є запровадження з 2014 року принципу виборності всіх адміністративних посад у судах всіх рівнів, що зумовило передання повноважень щодо обрання голів судів та їхніх заступників суддям відповідного суду, що у свою чергу унеможливило будь-який зовнішній вплив на цей процес. На Вашу думку, можливість впливу на ці рішення з боку голови ВС сприятимуть довірі до судової влади, яку новий закон покликаний відновити?

Знову ж таки, хочу наголосити на тому, що процедура обрання суддів на адміністративні посади не замінюється на процедуру призначення. Призначення – це, можна сказати, додаткова процедура перевірки уже обраних кандидатур.

А якщо протягом тривалого часу збори суддів не можуть обрати осіб на адміністративні посади, тоді буде спрацьовувати запасний механізм врегулювання цієї проблеми – призначення головою Верховного Суду такої особи, наголошу – із переліку кандидатур, які розглядалися на зборах суддів відповідного суду.

Хочу звернути увагу на те, що голова Верховного Суду ніяк не впливатиме на вибір зборами суддів кандидатів на адміністративні посади, він призначатиме особу з переліку кандидатів, обраних зборами суддів. А якщо ми зможемо забезпечити ефективний механізм обрання (призначення) суддів на адміністративні посади, то ми зможемо підвищити і довіру до судової влади, тому що якісне законодавче регулювання питання зайняття суддями адміністративних посад прямо впливає на якість організації роботи суду, створення належних умов для здійснення судочинства та утверджує авторитет судової влади в суспільстві.

У пояснювальній записці до законопроекту  вказано, що законодавчі зміни мають на меті перезапуск та оновлення принципів діяльності судової системи. Можете уточнити, як це відбуватиметься на практиці?

З метою перезапуску, оновлення принципів діяльності судової системи, Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та внесені зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». А метою законопроекту 8296 є забезпечення реалізації гарантій незалежності суддів, мінімізації ризиків незаконного впливу на судів особами, які займають адміністративні посади в судах, підвищення довіри суспільства до судової влади та якості системи правосуддя в цілому.

Ви вважаєте, що можливо забезпечити відправлення правосуддя в умовах воєнного стану, з огляду на обмежене фінансування?

Вважаю, що відправлення судочинства в умовах воєнного стану є необхідним, щоб забезпечити гарантоване Конституцією України право особи на захист своїх прав і свобод людини і громадянина в судовому порядку. А це, як ми вже знаємо, є основою правової держави.

Законодавча техніка та процес зараз на задовільному рівні?

Протягом нинішнього скликання мені довелося брати участь у розробленні певних проектів законів, значна частина з яких на сьогодні є складовою українського законодавства, деякі законопроекти досі чекають на розгляд у парламенті.

Але працюючи із масивом законодавчих актів, особливо базових законів, починаєш розуміти не лише складність розроблення та погодження законопроектів, а й складність та суперечливість їх застосування.

Питання законодавчої техніки є актуальним протягом усіх дев’яти скликань парламенту. І нинішнє скликання не є винятком. Так, бувають і помилки. Скажу відверто, ті умови, у яких працює парламент  та «творяться» закони, іноді не дозоляє врахувати усі вимоги до правильного написання юридичних норм. Але ми над цим працюємо.

Необхідність врегулювання правил законодавчої техніки назріла давно, ще з 1992 року. Наразі ми на фінішній прямій – у Верховній Раді нарешті, за весь час незалежності вперше, я сподіваюся, буде ухвалено так би мовити «закон про закони» – Закон про правотворчу діяльність. Це стане потужним фундаментом для якісного законодавчого процесу.

Юристи часто стверджують, що у Верховній Раді повинно бути якомога більше професійних правників. Ви погоджуєтеся з цим?

Переконаний, що у Верховній Раді України 9-го скликання є достатньо багато професійних юристів.

Ось наприклад, Комітет з питань правової політики, який складається із народних депутатів-фахівців з багаторічним досвідом у сфері права,  докторів та кандидатів юридичних наук. У нас в Комітеті потужний склад правників, які мають професійний рівень та авторитет. Безумовно, це допомагає у законопроектній роботі. Але в цьому є й інша сторона – фаховість правників приводить іноді до занадто тривалих дискусій та обговорень між членами Комітету. Особливо, коли розглядаються надважливі законопроекти. До прикладу, засідання Комітету, на якому розглядали законопроекти стосовно конкурсного відбору суддів Конституційного Суду України, тривало близько 5-ти годин. Це довго, але фахово.

Так, у Верховній Раді України мають бути юристи, які професійно розуміються на правових питаннях, володіють практичним досвідом. Але з досвіду парламентської роботи можу сказати, що мають бути й інші фахівці, які також можуть допомогти юристам розібратися в інших питаннях, де вони не є спеціалістами.

Як допомагає професійний досвід особисто Вам працювати народним депутатом?

Я за освітою юрист, маю практичний досвід адвокатської та наукової діяльності. Мій професійний досвід практикуючого адвоката сформував у мене одну з таких важливих рис, як увага до деталей. Це допомагає у роботі над законопроектами, особливо над складними питанням під час підготовки поправок до другого читання.

Практичний юридичний досвід дозволяє розуміти проблематику зсередини, пропонувати шляхи їх вирішення та мінімізувати юридичні ризики. У будь-якому випадку, професійний досвід дозволяє на рівні Комітету та парламенту брати участь у підготовці законопроектів. Але остаточне рішення за парламентом, де депутатами є не тільки юристи.

Коли Україна стане правовою державою?

З проголошенням Незалежності України, а пізніше й з ухваленням Конституції, наша держава була визначена як суверенна, демократична, правова і соціальна держава.

Правова держава – це суверенна політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціально-справедливого права, і в якій на його основі реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей та громадянського суспільства в цілому, де держава і людина несуть взаємну відповідальність. Іншими словами, правова держава – це держава в якій забезпечується максимальний захист прав і свобод людини.

Сьогодні в Україні триває війна, але, незважаючи на нинішні складні умови, вона продовжує модернізацію своєї системи національної безпеки. Це дає змогу гарантувати захищеність інтересів держави, суспільства й особи від внутрішньої та зовнішньої загрози. А це найвищий прояв правової держави.