Олександр Черних: «Адвокатура у нас лише розвивається, тому має підліткові хвороби»

– Олександре, як Ви можете охарактеризувати імідж адвоката в сучасному суспільстві, як в Україні, так і за кордоном?

– За тисячі років існування нашої професії склався імідж адвоката як людини, що «розмовляє із законом», або може крутити ним, як заманеться. Ступінь розвитку суспільства, його потреби – ось це впливає на імідж адвоката.

Різниця у ставленні до адвокатів у нас і за кордоном істотна. Адвокат сам по собі має бути живим втіленням закону. Саме безумовне дотримання та використання закону є підґрунтям поваги до професії в цивілізованому світі. Адвокати формують судову практику, вони доносять соціальний попит до представників влади. Адвокат не є посередником між державною машиною та громадянином, адвокат є незалежним слугою закону. Але це в ідеалі, до якого йдуть ЄС та США.

Щодо наших реалій, то адвокатура у нас лише розвивається, тому має підліткові хвороби. Надивившись серіалів, молодь працює над зовнішніми атрибутами іміджу, а ось досвідчені колеги вже починають створювати інституціональні явища, які будуть впливати на українську адвокатуру десятки наступних років. Я маю на увазі активне навчання молоді, участь в законотворчості, впровадження практики ЄСПЛ, допомога Pro Bono, інтеграція до світових професійних організацій, реальне застосування у житті адвокатської етики.

– Адвокату краще працювати в складі юрфірми чи практикувати самостійно?

– Все залежить від колективу та мети, яку кожен собі ставить. Дехто працює краще в команді, хтось бажає працювати в брендованому відомому об’єднанні, а комусь краще і в бюро зі своїм власним ім’ям.

Зараз вже складно працювати у багатьох галузях, все більше юридичних фірм обирають спеціалізацію. Великі компанії – для великих корпоративних клієнтів, тому що є стандарти корпоративного обслуговування та комунікацій, яких невеличким компаніям складно та накладно дотримуватися.

Також треба враховувати, що працювати в колективі адвокатів складно, бо доступ до професії відбиваюється на особистостях, тому і реалізовуватися у колективі адвокатів, як і керувати таким колективом, досить складно.

Втім, як на мене, то «гуртом і батька легше бити».

– Яка із нещодавніх законодавчих новацій (законів чи законопроектів) Вам набільше подобається, а яка найбільше обурює?

– Законопроект 9055. Це шок. Це відверте прагнення зробити закриту касту під керівництвом місцевих богів, що повністю підконтрольні правоохоронним органам та суду. Окремо – це обмеження прав адвокатів, що працюють на одного работодавця.

А з гарних досягнень цього парламенту – пакет законів «Про відновлення кредитування». Стагнація та криза затягнулися, без цих законів ми реально втрачали час і топталися на місці. Адвокати дарма недооцінюють можливості участі адвоката в процесах кредитування, не як «кредитного брокера», а саме як незалежного юридичного консультанта. Цей ринок найбільш вільний від конкуренції в юриспруденції.

– У вас є досвід участі у юридичних заходах як з боку організатора, так і у якості спікера. Що складніше, а що цікавіше?

– Цікавіше організовувати, бо ти маєш можливість скласти калейдоскоп талановитих лекторів, підібрати теми та спікерів, робити реально корисну справу.

Але виступати мені подобається більше, бо при підготовці ти відпрацьовуєш питання до такої глибини, якої раніше було важко досягнути через брак часу.

Фаховість заходів росте – і це головне. З «ярмарків марнославства» київські заходи для адвокатів стали реально дуже фаховими, де поєднуються правова наука, передова практика та досвід.

– Ви ведете досить ліричний блог в соцмережах, а нещодавно дебютували як автор власної художньої книги. Це втеча від суворих юридичних буднів?

– Так. На жаль, в професії мені вже не цікаво. Те, чим мені справді подобається займатися, – у занепаді, ледь відходить після кризи. Тому творчу енергію пускаю в літературу.  Тим паче, що накопичилося вже багато того, що можна сказати людям.

Перед виданням книги я довго вивчав, що читають українці. Виявилося, що книг для чоловіків, для душі, про життя та про емоції, що притаманні нашому часу, – майже немає. Усі живуть у телефонах. Отож, спочатку для друзів, а потім для читачів в соціальних мережах, – я почав писати.

За три роки зібралося дві збірки, перша з яких вже вийшла за допомогою братів Капранових та їх «Зеленого пса». А друга готується до виходу. Вона більша за обсягом і різноманітніша за сюжетами. Маю надію навесні порадувати читача новою книгою. Але не про адвокатуру, бо хоча й в нашій професії гострі сюжети, та адвокатська таємниця важливіша за літературні смаколики.