Правовий захист ЗЕД-контрактів у воєнний час: інтерв’ю з адвокатом-практиком

Повномасштабна війна суттєво змінила умови ведення зовнішньоекономічної діяльності для українського бізнесу. Санкції, розрив логістичних ланцюгів, припинення міжнародної правової допомоги та валютні обмеження створили для експортерів і імпортерів нові правові ризики. Про те, як у таких умовах бізнес може захистити свої інтереси, ми говоримо з адвокатом Вікторією Федоровою, яка спеціалізується на міжнародному праві та супроводі українського бізнесу у зовнішньоекономічній діяльності.

У чому полягає Ваша спеціалізація та з якими запитами бізнес звертається найчастіше сьогодні?

Моя практика зосереджена на правовому супроводі зовнішньоекономічної діяльності — експортних та імпортних операцій, валютного контролю, а також судових спорів з іноземними контрагентами. Після початку повномасштабної війни більшість запитів бізнесу пов’язані з невиконанням контрактних зобов’язань іноземними партнерами, ризиками порушення строків валютних розрахунків і застосуванням фінансових санкцій з боку контролюючих органів.

Як війна вплинула на виконання ЗЕД-контрактів на практиці?

Війна призвела до системних порушень договірних зобов’язань. Санкційні обмеження, припинення розрахунків з окремими юрисдикціями та логістичні збої спричинили ситуації, коли іноземні контрагенти або не здійснюють оплату за поставлені товари чи надані послуги, або не виконують зобов’язання щодо поставки вже оплачених товарів. При цьому валютне законодавство продовжує діяти, і формальна відповідальність за дотримання строків розрахунків покладається саме на українську сторону.

Які інструменти захисту українських компаній є найбільш ефективними в таких умовах?

У воєнний період ключовим для бізнесу стає здатність своєчасно зафіксувати обставини, які об’єктивно вплинули на виконання зовнішньоекономічних зобов’язань. У цьому контексті важливу роль відіграє звернення до Торгово-промислової палати з метою отримання офіційного підтвердження дії надзвичайних обставин, що мали безпосередній вплив на виконання контракту. Такий документ дозволяє окреслити часові межі впливу воєнних подій і є суттєвим елементом правової позиції компанії.

Водночас фіксація цих обставин має супроводжуватися активними діями щодо захисту майнових інтересів. Ініціювання судового розгляду про стягнення заборгованості з іноземного контрагента та отримання рішення на користь українського бізнесу демонструють належну правову поведінку компанії та підтверджують, що порушення валютних строків не було наслідком пасивності. Сукупність таких дій створює аргументовану основу для захисту бізнесу під час валютних перевірок.

Чи можливо виконати рішення суду в умовах воєнного стану?

Найпоширенішою проблемою стало те, що навіть позитивне рішення українського суду не призводило до реального виконання зобов’язань з боку іноземного контрагента. У багатьох випадках боржники не мають активів на території України або ж перебувають в юрисдикціях, з якими фактично припинена правова взаємодія. Це створило ситуацію, коли бізнес формально захищений, але економічний результат відсутній.

Чи означає це, що судовий захист в Україні втрачає сенс?

Ні, навпаки. Українське судове рішення у таких справах є базовим елементом подальшої стратегії. Воно фіксує наявність боргу, підтверджує порушення зобов’язань та слугує відправною точкою для аналізу подальших дій за межами національної юрисдикції. Без цього етапу будь-які спроби захисту прав за кордоном є значно ускладненими.

Чи виникають для українського бізнесу кримінально-правові ризики у зв’язку з порушенням зобов’язань за ЗЕД-контрактами під час війни?

Так, такі ризики існують і на практиці часто недооцінюються. У разі порушення валютного законодавства, значних сум заборгованості або підозр у умисному невиконанні зобов’язань ситуація може вийти за межі податкового чи господарського спору та перейти у площину кримінального провадження. Особливо це стосується випадків, коли контролюючі органи ставлять під сумнів добросовісність дій бізнесу або вбачають ознаки ухилення від повернення валютної виручки.

Водночас саме належна правова позиція компанії має вирішальне значення для мінімізації таких ризиків. Документальне підтвердження об’єктивних обставин, активні дії зі стягнення заборгованості, наявність судових проваджень і рішень, а також коректно сформульовані умови зовнішньоекономічних контрактів дозволяють чітко відмежувати господарський спір від потенційних кримінально-правових звинувачень. Практика показує, що за наявності такої доказової бази підстави для кримінального переслідування суттєво звужуються.

Які кроки Ви рекомендували бізнесу після того, як національні інструменти були фактично вичерпані?

Восени 2023 року ключовим став комплексний аналіз іноземного контрагента поза межами конкретного контракту. Йшлося про дослідження корпоративної структури, пов’язаних осіб, наявності активів у третіх країнах, участі у міжнародних групах компаній. Такий підхід дозволяє перейти від формального стягнення боргу до пошуку реальних точок впливу.

Чи часто бізнес був готовий до такого рівня правового аналізу?

Не завжди. Багато компаній розФедорова ПРАВО раховували, що достатньо укладеного контракту та судового рішення. Війна показала, що у зовнішньоекономічних відносинах цього більше недостатньо. Бізнесу довелося усвідомити, що ефективний захист майнових прав потребує розуміння не лише національного, а й міжнародного корпоративного та процесуального середовища.

Який головний висновок для українського бізнесу Ви зробили за результатами цієї практики?

Головний висновок полягає в тому, що у воєнних умовах зовнішньоекономічний контракт набуває визначального значення як інструмент захисту бізнесу. Чітко сформульовані та вигідні для української сторони умови договору, зокрема щодо відповідальності, застосовного права та арбітражного застереження, безпосередньо впливають на можливість ефективного захисту прав компанії у разі порушення зобов’язань контрагентом. Саме на етапі укладення контракту закладається потенціал для подальших правових дій.

Водночас практика переконливо показала, що питання фактичного повернення коштів виходить за межі стандартних підходів до судового захисту. Коли національні механізми вичерпані, подальші рішення лежать у площині міжнародного корпоративного та процесуального права. Саме там формується наступний рівень захисту — складніший, триваліший у часі, але необхідний для тих компаній, які прагнуть не лише уникнути санкцій, а й реально відновити свої економічні інтереси.