«Суддя — це, насамперед, людина»

Що Вас мотивувало стати кандидатом у члени ВРП?

Я знаю, що «пересічний суддя» – це, насамперед, людина. Людина, яка попри хронічне недофінансування, мінливість законодавства та нерідко шаблонно-невиправдане ставлення чесно, гідно та віддано виконує важливу суспільну місію – відправлення правосуддя. Людина, яка заслуговує на безпеку, справедливість, належні умови праці та суспільну повагу.

Ключова функція ВРП з точки зору судді (а я нині – суддя суду першої інстанції) – це справедливе та ефективне розмежування. Відокремлення від переважної більшості достойних і компетентних представників суддівського корпусу одиниць тих, з якими мусимо «розлучитися». Це є вимогою збереження здатності суддівської системи виконувати дуже важливе соціальне завдання – відновлювати і захищати права та підтримувати віру у справедливість.

Функції очищення судової системи від недостойних та захисту і створення належних  умов професійної діяльності для компетентних і порядних доповнюють одна одну і мають бути збалансовані. На мій погляд, зараз цей баланс дещо порушений – у бік наголосу на каральній  стороні повноважень ВРП. Мені би хотілось відновити цей баланс, тому у мотиваційному листі кандидата у члени ВРП я наголошувала на ефективному захисті від втручання та забезпеченні  належних умов суддівської діяльності.

Я, суддя суду першої інстанції, бачу проблеми зсередини та можу про них говорити. Я можу відрізнити, коли сторона вставляє палиці у колеса, а коли сам суддя порушує процесуальне законодавство.

З першої інстанції проблеми з апаратом суду виглядають не просто статистичними цифрами. Це конкретика – навантаження, умови праці, розвиток. Мало хто з молодих спеціалістів хоче йти довгим шляхом, особливо коли є альтернативні та швидкі способи заробітку. На співбесідах часті запитання від молоді – чи добре фінансується суд.

Судова система потребує належного і компетентного адміністрування, створення умов для ефективного функціонування судових установ.

Врешті, я хочу сприяти створенню доброчесної, незалежної від будь-якого тиску судової системи, в якій сама збираюсь працювати після завершення моєї каденції у ВРП у випадку обрання.

Ви готові витримувати суспільний та політичний тиск, надмірну публічність у зв’язку з  роботою на такій посаді?

Коротка відповідь (для кожного кандидата, особу якого вже розглядатиме з’їзд суддів) – так, звичайно!  Але чому це «так» має бути переконливим? Як відомо, ВРП формується не тільки з суддів. Але судді це ті, хто через відправлення правосуддя та проходження процедури  атестації фактично підтверджує здатність працювати, незважаючи на ймовірність тиску та підвищену увагу до своєї особи.

Черговим іспитом на чутливість до надмірної публічності можна назвати і процедуру висування своєї кандидатури до ВРП.

Але у мене є секрет мінімізації ризиків політичного тиску: ти просто не повинен на цій посаді «грати в політику», перетворюючи виконання своїх професійних обов’язків на  політично забарвлені кон’юнктурні перфоманси.  Посадова діяльність члена ВРП, як і посадова діяльність судді, має бути виключно компетентною і аполітичною.

Працювати суддею – небезпечно?

Звернення суддів до ВРП з приводу втручання у їх діяльність та гучні скандали, пов’язані з протиправним фізичним впливом на особу судді чи його близьких, доводять, що ця професія пов’язана із певними й інколи значними ризиками.  Це я усвідомлюю. Разом із тим, існує багато інших професій, а особливо у воєнний час, представники яких наражаються  на значно більшу небезпеку, але продовжують гідно виконувати свій обов’язок.

Створення  безпечних умов для професійної суддівської діяльності є  завданням ВРП, і у цьому напряму можна багато чого зробити. Трагічні події військової агресії показали, що об’єктами ракетних ударів стають стратегічні установи, організації. Ми маємо гіркий досвід у Миколаєві, Харкові, Херсоні, коли такими об’єктами стали суди. Судді першочергово підпадають під тиск окупантів, позбавлення волі. Відомі факти особливої «уваги» окупантів до суддів.

Пишаємося суддею з Маріуполя Юлією Матвєєвою, яка звільнена з полону. Я пишаюся своїми колегами, які у 2014 році та зараз заради професії та вірності присязі покинули свої домівки, залишили все на окупованих територіях, не втратили силу духу, продовжують працювати   та здійснювати правосуддя.

Ми, наприклад,  в умовах воєнного стану у своєму суді в Харкові  забезпечили повне сканування матеріалів справи, доступ до них через електронний суд, проведення судових засідань в режимі відеоконференцій. У своєму особистому ставленні до цієї проблеми я керуюсь здоровим глуздом, життєвим досвідом та численними прикладами мужності і відданого служіння.

Які головні життєві принципи Ви здобули під час роботи у судовій системі?

Головні життєві принципи я здобула ще до роботи в суді. Справедливість, гуманність та наполегливість – це моє життєве кредо з дитинства. Під час роботи в судовій системі я постійно їх дотримувалась, навчилась їх аргументовано захищати та поширювати не тільки на своє життя.

Новим здобутком є величезна відповідальність – усвідомлення наслідків моїх рішень для інших людей, які прийшли до суду в пошуках справедливості.

Що для Вас значать правила суддівської етики?

Для стороннього спостерігача ці правила сприймаються як інструмент обмеження судді.  Переконана, що для суддів це не тягар або ціна, яку має посада у вимірі повсякденного життя, а усвідомлена необхідна умова ефективного здійснення правосуддя. А дотримання правил – запорука суспільної довіри до носіїв судової влади, їх щоденний іспит на гідність.

Кожен сумлінний член суспільства слідує соціальним нормам не через страх покарання, а через те, що їх дотримання породжує соціальний порядок як необхідну умову свого комфортного існування.

Висування до представників влади вимог та дотримання ними підвищених стандартів відповідності поведінки є основою легітимності здійснюваної влади.

Впевнена, що коли особа приходить до суду за захистом своїх порушених прав, вона розраховує на те, що її справу буде розглядати людина, яка викликає повагу.

Яке найважче рішення Ви приймали – як судове, так і життєве?

Мені здається, що легких судових рішень не буває, адже кожне судове рішення важливе для людини, долі якої це стосується. Попри те, що господарська юрисдикція розглядає справи щодо бізнесу, за кожним магазином, фірмою чи заводом стоять людські долі. Особливо важливі, емоційно складні справи стосуються корпоративних конфліктів та справ про банкрутство, де люди роками не отримували заробітну плату.

Була, на перший погляд, звичайна справа за позовом банку до підприємця про стягнення кредитних коштів  за кредитним договором. Заборгованість була безспірна. Сторони в судове засідання не з’являлись, лише тільки в останнє прийшли обидві. Це був 2015 рік, після початку війни та окупації частини Донецької області. Коли я прийшла на роботу, біля кабінету сиділа жіночка і плакала. Я не одразу зрозуміла, що вона є стороною по цій справі. У суді жінка пояснила, що брала кредит для розвитку бізнесу, маленького магазину в м. Слов’янськ. Але магазин у 2014 зруйновано бойовими діями, заробітку немає, кредитні кошти повертати ні з чого. Сама має двох неповнолітніх діточок, чоловік поїхав до Росії, треба відновлювати будинок, який був пошкоджений окупантами…

Рішення я цього дня прийняти просто не змогла і про це чесно  сказала сторонам. Не змогла не тому, що не знала, яке рішення ухвалити. Я відклала розгляд справи, погодивши зі сторонами дату наступного засідання. В наступне судове засідання обидві сторони прийшли з мировою угодою, яку я затвердила. Усі були щасливі. Я теж.

Так і в житті – кожне рішення є важливим, найважчим, бо кожне  рішення це крок в майбутнє.

Війна змінила Вашу професійну долю?

Війна багато чого змінила. Але для мене ця війна почалась в 2014 році. Проблеми, з якими зіткнулася судова система, зараз ми з колегами долаємо ще з того часу. Робота нашого суду зупинилась через окупацію Донецька 8 років тому і ми організовували роботу на підконтрольній території (Господарський суд Донецької області переміщений до Харкова).

Нам швидко стали зрозумілими акценти в організації роботи у вигнанні та шляхи з адаптації ідеальних «мирних» правил роботи до реалій та викликів часу.

Мені добре відомо, як важливо зберегти кадри, мінімізувати ризики роботи суддів та апарату під час війни, як налагодити та організувати кооперацію з колегами та взаємну допомогу в організації судових засідань, як забезпечити сприяння сторонам у вирішенні проблеми збору доказів та явки у судові засідання.

Які першочергові зміни потрібно негайно зробити в межах судової реформи?

На моє переконання, потрібні такі зміни:

– вирішення кадрової̈ проблеми в судах та проблеми з оплатою праці працівників апарату судів;
– сприяння максимально швидкому відновлення роботи ВККСУ;
– визначення черговості проведення  і скорочення тривалості кадрових процедур;
– розробка і затвердження  прозорої системи бюджетування на щоденні потреби судової̈ влади і на розвиток;
– найшвидше запровадження цілісної̈ системи електронного суду, ревізія та спрощення системи паперового документообігу.