Система правосуддя стала на шлях оновлення і реформ

Розкажіть про Вашу професійну долю – як Ви обрали шлях правника та судді зокрема?

По закінченню навчання на юридичному факультеті Київського університету ім. Шевченка в 1998 році постало питання мого працевлаштування. Мені пощастило зайняти посаду відповідального секретаря колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов ВАС України. Робота у Вищому арбітражному суді України, а після реорганізації у Вищому господарському суді України, на посадах спеціаліста, а згодом і помічника судді, збагатила мене практичним досвідом і розумінням роботи судді, окреслила мою мету в професійному зростанні.

З великою вдячністю згадую своїх вчителів у професії: Притику Дмитра Микитовича, Осетинського Анатолія Йосиповича, Новікову Тетяну Опанасівну, Добролюбову Тетяну Василівну.

Можете згадати якусь із перших Ваших справ, особливо емоційну?

За 18 років суддівської роботи довелось розглянути чимало справ, які з різних причин залишились у моїй пам’яті. Але в емоційному плані особливо запам’яталась одна, яку я розглядала як суддя першої інстанції Господарського суду Київської області. У цій справі позивачем було Українське товариство сліпих (УТОС). Усі присутні на засіданні представники позивача, включаючи адвокатів, були із вадами зору. До сьогоднішнього дня пам’ятаю свій емоційний стан, коли відмовила їм у позові та намагалась роз’яснити після засідання обґрунтування прийнятого рішення.

Чим відрізняється робота суддею в різних судах, де Ви працювали?

Маю досвід роботи у всіх інстанціях господарської юрисдикції: 4 роки я працювала суддею Господарського суду Київської області, 3 роки суддею Київського апеляційного господарського суду, більше 7 років суддею Вищого господарського суду України, а зараз працюю на посаді судді Північного апеляційного господарського суду.

На моє переконання, судді першої інстанції знаходяться, так би мовити, на передовій, саме на них лягає найбільше навантаження, вони приймають перше рішення, яке в подальшому може бути відкориговане вищестоящими інстанціями.

Відмінністю роботи судді в апеляційній та касаційній інстанції є колегіальний розгляд справ, який має свою специфіку не лише в процедурі розгляду справ, але і в розрізі індивідуальної відповідальності за колегіальне прийняте судове рішення.

Чи виникало колись бажання залишити суддівський шлях та обрати іншу правничу професію?

Ні, ніколи. Бачу для себе лише суддівський шлях, навіть не розглядала можливість викладацької чи наукової діяльності.

Назвіть три головні риси характеру, які повинен мати кожен суддя.

Бути чесною, порядною та принциповою людиною.

З якими основним проблемами стикнулись судді в ситуації війни?

В умовах війни судді, як і всі громадяни України, зіткнулись з безпрецедентними викликами та проблемами. Але суди продовжують працювати, відправляти правосуддя, незважаючи на проблеми з енергопостачанням, перебоями в постачанні тепла і електроенергії, частим відключенням Інтернету і мобільного зв’язку. Ми усвідомлюємо, що всім зараз важко, а особливо тим, хто на фронті. А тому, незважаючи на фінансові та побутові складнощі, робимо все можливе для забезпечення нормального функціонування системи правосуддя в державі, щоб і під час війни громадяни мали доступ до правосуддя. Особливої поваги заслуговують судді, які в екстремальних умовах працюють в прифронтових регіонах.

Що Вас спонукало стати кандидатом на посаду члена ВРП?

Осмислення власного суддівського досвіду і життєва позиція були визначальними в прийнятті непростого для мене рішення взяти участь у відборі кандидатів на цю посаду. Хочу, щоб довіра суспільства і громадян до судової системи нашої держави була такою, як в розвинутих демократіях США, Великобританії, Франції тощо, де ніхто не ставить під сумнів верховенство права, щоб моральні якості і професіоналізм були визначальними в оцінці роботи суддів, їх кар’єрному зростанні. Я чітко усвідомлюю, що бути членом ВРП – це велика відповідальність перед суспільством і громадянами України, які очікують позитивних змін в роботі суддівського корпусу та всієї системи правосуддя в нашій державі.

Скільки часу та ресурсів необхідно, щоб закрити усі кадрові проблеми судової системи?

Сьогодні судова система знаходиться в процесі перезавантаження та реформування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя як органів суддівського врядування, від функціонування яких залежить нагальне вирішення проблем у сфері кадрової політики. Відновила свою роботу Конкурсна комісія з добору членів ВККС. Сподіваюсь, після формування нового повноважного складу ВРП та ВККС, завдяки їх злагодженій та ефективній роботі, ключові кадрові питання будуть вирішені.

Чи потрібно змінювати законодавство для забезпечення ефективної реформи правосуддя?

Якщо це необхідно – то треба. Система правосуддя стала на шлях очищення і реформ, щоб відповідати всім проєвропейським вимогам. Це шлях переосмислення власного досвіду й помилок, шлях вдосконалення діючих і створення нових принципів функціонування системи, її інституцій. Законодавчі ініціативи повинні бути спрямовані на забезпечення ефективної і прозорої діяльності всієї судової системи. Війна не повинна бути перешкодою для судової реформи, реалізація якої в значній мірі залежить не тільки від ефективної роботи судових органів, але й від діалогу та політичної волі всіх гілок влади й суспільства.

На Вашу думку, які виклики постануть перед судовою владою і ВРП після війни?

На моє переконання, найбільшим викликом перед судовою владою після війни буде потужний запит суспільства на очищення і відновлення довіри до неї. З війни повернуться люди, які гостро відчувають несправедливість, і не будуть миритись з нею. Суддівська влада повинна чітко усвідомлювати, що кожне рішення суду, яке викликає сумнів, може спровокувати негативний громадський резонанс в суспільстві і мати непередбачувані наслідки. Хто не зрозумів цього – має залишити посаду, або ж піти у відставку. Суспільний запит на справедливість і верховенство права будуть визначальним і основним каталізатором реформування і очищення судової системи в нашій державі.

Чи відповідає образ богині Феміди сучасному судді?

Богиня Феміда – всім відомий символ правосуддя. Зав’язані очі Феміди асоціюються з неупередженістю, це означає рівне ставлення до всіх, незалежно від статків, соціального статусу, віку й статі. Якби образ Феміди можна було б співставити з оцінкою довіри суспільства до середньостатистичного сучасного судді – не було б потреби в проведенні суддівської реформи в країні.

Як можна підвищити авторитет судової влади?

Авторитет системи правосуддя ґрунтується не лише на авторитеті судді. Повинна бути реальна незалежність суддівської влади, обов’язковість виконання її рішень, вплив на інші гілки влади, вага в житті суспільства і довіра. Проте, можна сказати, що довіра у великій мірі залежить від авторитету кожного окремого судді, його репутації, неупередженості й роботі на користь суспільства. Я буду довіряти судді, поліцейському, президенту, якщо він буде такий, як і я, якщо я буду розуміти його цінності, бо це мої цінності. Я буду поважати суддю, який мене поважає і живе у одному зі мною світі.

Підвищення авторитету судової влади – це відповідальність не лише кожного судді, а й питання державної політики та суспільства. Досягти цього можна тільки об’єднаними зусиллями та політичною волею усіх гілок влади та громадянського суспільства.