“Усе, що я маю, здобула власною працею. І я не дозволю нікому паплюжити мій імідж”, – Стелла Захарова

Пані Стелло, Вас називають «золотим символом української гімнастики». Що стало вирішальним фактором Вашого успіху?

На мою думку, головним чинником стала наполегливість. І ще — те, що з малого віку я йшла до своєї мети, була повністю віддана гімнастиці та щиро її любила. Саме ця любов та відданість, мабуть, і привели мене до найвищої сходинки п’єдесталу пошани — звання олімпійської чемпіонки.

Що найцінніше Ви винесли з великого спорту — і як це допомагає у житті та бізнесі зараз?

Найважливіше, що я винесла зі спорту, — порядність та дисципліна. Саме ці якості й допомагають мені зараз у житті. Їх дуже бракує сучасній молоді. Зараз багато хто прагне слави, хайпу, але не має підґрунтя.

Які риси характеру сформувала у Вас гімнастика? Чи допомагають вони у щоденній роботі?

Спорт — це важка праця. Якщо ти стаєш відомою гімнасткою, а тим паче, олімпійською чемпіонкою, то можеш побудувати подальшу кар’єру на своєму імені. Але на це потрібні сили. Багато спортсменів їх не мають, тому після завершення кар’єри просто зникають.
Зараз — складні часи. Бачу, як деякі «ведені» спортсмени, які не мають внутрішньої сили, не здатні зібрати волю в кулак, не можуть самостійно рухатись уперед і вчитись на власних помилках. Це лякає, адже в майбутньому ризикуємо залишитись без професіоналів, які здатні досягати нових вершин.

Як можете оцінити нинішній стан дитячого спорту в Україні?

Стан дитячого спорту викликає велику тривогу. Колись, у дитинстві, ми не мали гаджетів, комп’ютерів — ми весь день проводили на вулиці: гралися, бігали, будували халабуди, спілкувались. Це формувало нас як особистостей.
Сьогодні ж діти живуть на диванах, 90% із них — хворі. Вони не хочуть займатись спортом, а батьки, на жаль, не мають змоги або часу приділяти їм увагу. Це веде до деградації покоління.

Ви активно займаєтесь громадською діяльністю та організацією міжнародних змагань. Як вдається поєднувати спортивну репутацію й бізнес-активність?

Сьогодні дуже важко поєднувати громадську діяльність із спортом. Я 20 років організовувала міжнародний турнір, присвятила все життя спорту. Дуже боляче бачити, як деякі чиновники, не маючи ані знань, ані досвіду, ламають те, що було створено титанічною працею.
Я завжди казала: кожен повинен займатись тим, що знає і вміє. Я — фахівець у спорті, і саме тут хочу бути корисною. І якщо хтось, через заздрість чи злість, намагається знищити зроблене — він знищує не мене, а себе. Бюджетні кошти — це не їхні гроші, а гроші платників податків. І розподіляти їх треба розумно, щоби спорт не зник зовсім.

Наскільки складно бути жінкою-лідеркою в середовищі, де домінують чоловіки?

Гендерна політика — важлива річ. У світі їй приділяють багато уваги, а в Україні — мізерну. Але жінка, за своєю суттю, сильна. Особливо в Україні. Я звикла говорити прямо й відстоювати свої позиції.
Я багато років прожила у Швеції — ця країна навчила мене чесності й демократії. На жаль, у нас досі панує корупція. Багато хто просто намагається зруйнувати все добре, що було зроблено важкою працею. Але я не дозволю цим людям захоплювати простір — вони мають самі здобувати свої результати, а не красти чужі.

Чи доводилось Вам боротися за авторитет як жінці – у спорті або в управлінні?

Так, і не один рік. Я довго боролася за свій авторитет, і продовжую це робити. Мені ніхто не допомагав — опорою була тільки моя родина. Усе, що я маю, здобула власною працею. І я не дозволю нікому паплюжити мій імідж.
Я ще маю багато сил і планів, тому не розслабилась. Удар може прилетіти в будь-який момент — і я готова відповідати. Не люблю людей, які б’ють  нишком, адже так роблять боягузи. Я за чесну розмову — в обличчя, а не за спиною.

Ви проводите Міжнародний турнір на свою честь. Наскільки важко організовувати такі події в умовах війни?

Міжнародний турнір у нас в Україні не проводиться вже третій рік, бо війна внесла жорсткі корективи. Раніше приїжджали учасники з понад 35 країн. Це був престижний турнір, який знав увесь світ.
Я дуже сподіваюся, що коли війна закінчиться, ми зможемо його відновити — звісно, за умови, що у владі будуть розумні люди, які усвідомлюватимуть: спорт високих досягнень — це пріоритет держави.

Яку роль відіграє спорт для України під час війни? Чи може він стати елементом відновлення нації?

Сьогодні спорт — один із ключових елементів національного відновлення. Коли наші спортсмени виступають за кордоном, вони представляють країну в умовах війни, тренуються під обстрілами, у зруйнованих залах, укриттях. Майданчики для тренувань знищені, залишилась лише десята частина від того, що було до війни.
Але кожна медаль, кожне підняте на п’єдесталі українське знамено — це престиж країни.
І найстрашніше — багато спортсменів загинули на фронті. Це були чемпіони світу, заслужені майстри спорту. Вони могли б ще багато зробити для України, але вони стали справжніми героями.

Ви багато працюєте з дітьми. Яке Ваше головне послання молодому поколінню?

На жаль, мені довелось закрити свої дитячі клуби. Війна, відтік родин, економічна криза зробили клубну систему фактично неактуальною. Батьки не можуть оплачувати заняття, а інфраструктури для дитячого спорту майже не залишилось.
Перш ніж реформувати клубну систему, потрібно чітко визначити пріоритети у видах спорту, забезпечити матеріально-технічну базу. І головне — ухвалити закон про меценатство. Без підтримки з боку бізнесу відродити клуби — неможливо. Спонсорам і раніше не дуже цікаво було підтримувати спорт, а коли настала війна, тим паче.

Чи хотіли б Ви, щоб інша українська дівчина повторила Ваш шлях? Що б Ви їй порадили?

Кожен має йти своїм шляхом. І я ще не збираюся поступатися своїм місцем — у мене багато сил, творчих ідей, я хочу бути корисною і дитячому спорту, і великому. Як президент Федерації гімнастики України я опікуюсь найбільшою дисципліною.
Той, хто хоче розвиватись, починає з нуля, росте крок за кроком і досягає свого, але залишаючись собою.

Що Вас надихає сьогодні, дає сили йти далі?

Моя родина. Це моя найбільша підтримка в усьому. Життя — це не тільки перемоги. Бувають і підніжки, і труднощі. Але якщо ти сильна людина, то навіть коли падаєш — встаєш та йдеш далі.

Я присвятила все життя спорту і не збираюсь від цього відмовлятися. Це — моє покликання. І мої рідні завжди були поруч, що б не траплялося.

Яким є Ваш ідеальний день?

Ідеальний день — це неділя, коли я можу дозволити собі розслабитися. Я дуже люблю свій дім, маленьке затишне гніздечко, яке ми створили з чоловіком. Ми вклали душу в кожен куточок. Для мене важливо, щоб вдома була тепла атмосфера. Я не прагну великих компаній — справжніх друзів небагато. Особливо це стало зрозуміло під час війни. Коли збирається моя родина, кілька близьких друзів — мені цього достатньо. А ще — я обожнюю коней. Коли приїжджаю до свого коня Григорія — отримую справжнє моральне задоволення.

Як Ви відновлюєтесь після складних подій?

Як я вже сказала, моє місце сили — це кінна база. Коли я з Григорієм, він буквально забирає з мене весь негатив. Ми проводимо час разом, я його треную, мию, розмовляю з ним. Він мене дуже любить, і це взаємно. Після такого дня я повертаюся з новими силами. Це для мене найкращий релакс.

Яке головне повідомлення Ви хотіли б залишити читачам Femida.ua — юристам, бізнесу, молоді?

Знайдіть свій шлях у житті — і сміливо крокуйте лише вперед.