Використання матеріалів кримінального провадження як доказів у господарському процесі

Непоодинокими є випадки, коли стороною обвинувачення в ході досудового розслідування збираються докази, які в подальшому використовуються для доведення учасниками справи своєї позиції та обставин в межах справ, що розглядаються за правилами інших судочинств.

Часом з матеріалів кримінального провадження до доказової бази в господарському процесі переходить лише один чи кілька доказів, наприклад, висновок експерта. Проте, є ситуації, коли всі докази, які додаються до позову, наприклад, прокуратури в інтересах певного державного органу, є виключно матеріалами кримінального провадження. Відповідно, суд в межах господарського судочинства має здійснити розгляд справи лише на підставі таких доказів та надати їм оцінку, зокрема, крізь призму кримінального процесуального закону в контексті дотримання процедури їх одержання в кримінальному провадженні та прийняти рішення, яке може межувати з встановленням факту кримінально-караного діяння.

В цій статті наведемо судову практику, яка склалася щодо використання матеріалів досудового розслідування в господарських справах, а також проаналізуємо, у який спосіб суди в господарському судочинстві мають надавати оцінку допустимості доказів, здобутих в межах кримінального провадження.

Щодо можливості використання матеріалів кримінального провадження в господарському процесі

На даний час судова практика щодо можливості використання доказів, здобутих в межах інших проваджень, є сталою та дозволяє використання матеріалів кримінального провадження в цивільних та господарських справах. Здебільшого, мова йде саме про висновки експертів, складені за результатами експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження.

Так, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи.

Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (постанова Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 907/651/17).

Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу, тощо (постанова Верховного Суду від 11.03.2021 у справі № 923/188/20).

Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його (постанова Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 201/11458/20).

При вирішенні господарських спорів може бути досліджений і висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної. Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (постанова Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 924/497/19).

У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 461/3675/17 колегія суддів врахувала допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Наведені висновки Верховного Суду неодноразово повторено в багатьох інших постановах.

Щодо передумов використання матеріалів кримінального провадження як доказів у справах в інших видах судочинств

Судова практика з цього питання є неоднозначною, адже в деяких справах суди вказують на необхідність отримання та надання до суду дозволу на використання відомостей досудового розслідування і встановлюють недопустимість таких доказів через відсутність відповідного дозволу, а в інших – зазначають про те, що такий дозвіл не потрібний.

Так, у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/1979/18 з посиланням на статті 221 та 222 КПК України зроблено висновок про те, що суд апеляційної інстанції помилково врахував як доказ надані відповідачем копії матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні за відсутності дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні (зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до господарського суду) або інших відомостей, що свідчили б про однозначне надання такої згоди та обсяг відомостей, що можуть бути розголошені.

Аналогічну позицію щодо врахування наявності чи відсутності дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування Верховний Суд виклав у постановах, зокрема, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 20.10.2021 у справі № 910/10222/19, від 30.09.2021 у справі № 927/741/19.

Водночас у постанові Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 910/5079/23 відхилено доводи про недопустимість висновку експерта за результатами експертизи проведеної у кримінальному провадженні, у звʼязку з ненаданням суду разом з поданим позовом дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування. При цьому, Верховний Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, в якій нібито сформульовано правову позицію про те, що для використання як доказу отриманого відповідно до закону в межах кримінального провадження висновку експерта подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним.

Однак, у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду йшла мова про те, що «висновок судово-почеркознавчої експертизи не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі».

Тобто, у справі № 381/622/17 позивачем було долучено до позову копії, яка походила із засвідченої слідчим копії висновку експерта, що було розцінено судом касаційної інстанції, як одержання такого висновку експерта позивачем відповідно до закону та, як наслідок, підтверджено можливість його використання як доказу в іншому провадженні незалежно від наявності чи відсутності вироку у кримінальному провадженні.

Таким чином, вважаємо, що передумовою використання матеріалів кримінального провадження як доказів в межах справ, які розглядаються за правилами інших судочинств, є отримання таких матеріалів відповідно до закону, що може трактуватися по-різному, залежно від стадії кримінального провадження та існування на той момент «таємниці досудового розслідування».

Щодо оцінки господарським судом матеріалів кримінального провадження як доказів у справі

Правила оцінки доказів в господарському процесі регламентовані у статті 86 ГПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що докази у кримінальному провадженні повинні збиратися з суворим дотриманням вимог кримінального процесуального закону, то в контексті їх використання в господарському процесі важливо, щоб господарський суд у повній мірі міг надати оцінку їх допустимості якраз в контексті дотримання належної правової процедури.

Стаття 77 ГПК України визначає такий критерій як «допустимість доказів»: згідно із частинами 1, 2 цієї статті, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. І щодо доказів, здобутих в рамках кримінального провадження, таким законом є саме Кримінальний процесуальний кодекс України. Тому господарський суд, надаючи оцінку таким доказам, має звертати ретельну увагу на те, чи одержані такі докази з дотриманням такого закону, чи ні.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що допустимість доказів має загальний та спеціальний характер.

Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування, із додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов’язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 904/3242/18 (п.23), від 07.06.2022 у справі № 922/605/15, від 05.07.2022 у справі № 904/3866/21 та інші).

Недопустимі докази – це докази, які отримані внаслідок порушення закону, або ж докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (постанова Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 904/3242/18).

Водночас, у деяких постановах Верховного Суду викладено дещо обмежене, на нашу думку, трактування: допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови від 05.03.2025 у справі № 916/103/23, від 08.04.2025 у справі № 910/14228/21 та інші). Проте фактично воно торкається лише однієї складової допустимості доказів, яка викладена у ч. 1 ст. 77 ГПК України, а також залишає поза увагою належну правову процедуру, тобто дотримання норм процесуального права під час збору доказів, що є надзвичайно важливим, якраз в контексті матеріалів кримінального провадження, які використовують у господарському процесі.

Вважаємо, що більш повне трактування викладене у постанові Верховного Суду від 06.05.2025 у справі № 927/224/24, відповідно до якої допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання. Ці елементи якраз і включаються у процесуальну складову, яка є основою для доказів, здобутих у кримінальному провадженні, та їх перевірка є надзвичайно важливою в господарському процесі, незважаючи на те, що кримінально-процесуальні норми не є типовими для господарських судів.

У разі, якщо серед усієї сукупності доказів лише один або кілька були отримані саме під час досудового розслідування кримінального провадження, то висновки господарського суду, очевидно, не ґрунтуються виключно на них. Проте, як бути в ситуаціях, коли прокуратура ініціює позов про, наприклад, стягнення шкоди з абсолютно тотожними обставинами і доказовою базою, як і в кримінальному провадженні, в котрому факт вчинення кримінального правопорушення та, відповідно, заподіяння такої шкоди у визначеному законом порядку ще не встановлено відповідним судовим рішенням? Чи не є такі позови підміною кримінальних проваджень? Адже в такому разі складається ситуація, коли господарський суд виключно на підставі матеріалів, отриманих під час досудового розслідування, має встановити фактично ті ж обставини, що і суд, який розглядає кримінальне провадження.

На наше переконання, у разі, якщо позов прокуратури заявляється окремо від кримінального провадження, яке не завершене, але обґрунтовується виключно його матеріалами, то господарський суд має зʼясувати долю такого кримінального провадження та вирішити питання про зупинення провадження в господарській справі до вирішення кримінальної справи, щоб не вирішувати не властиві для господарського суду питання допустимості доказів крізь призму кримінального процесуального закону та не встановлювати фактично ті ж обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.