“Вивчити закони не є головним для юриста, який обирає професію адвоката”, – Ігор Фомін

post-img

3 хв читати

Пане Ігорю, чому Ви обрали своїм професійним шляхом саме юриспруденцію?

Думаю, вплив батька був ключовим. Він, добре знаючи мій характер, побудував непомітний шлях до мого розуму та серця. Досвідчений адвокат і мудра людина, він кликав мене, ще школяра, вечорами поспілкуватись, обговорити свої справи та навіть подискутувати. Непомітно для себе я втягувався в професію, у мене підіймалась самооцінка, я відчував себе розумним і здатним на вирішення складних завдань. Як наслідок – відмовився від історичного факультету, на якому збирався вчитися, і пішов на юридичний. Через багато років, коли вже батька не стало, я досліджував
сімейний архів та дізнався, що мої діти – юристи вже в п’ятому поколінні. Ціла династія!

Як все починалося?

На юрфак в радянські часи вступити було дуже складно, 25-30 претендентів на місце… Тому після школи я пішов працювати до суду, аби мати більше шансів на вступ, орієнтувався на вечірню форму навчання. Отже, почав свій
шлях з 17 років. Секретар суду, секретар судових виконавців, секретар кримінальної канцелярії, архіваріус. Писав протоколи, друкував вироки, стягував гроші з п’яниць за витверезник, читав кримінальні справи та навчався. Після армії, на третьому курсі юрфаку, став юрисконсультом підприємства. З того часу почалась самостійна практика.

Як далі рухалися кар’єрними сходинками?

У 1987 році в Києві були створені два нові райони. Колегія адвокатів вирішила заснувати дві нові юридичні консультації і для набору нових адвокатів провести конкурс серед тих юристів, хто роками стояв у резерві. Я пройшов
конкурс, здав екзамени та був прийнятий до Київської міської колегії адвокатів. Так і працюю до сьогодні, за винятком того періоду, коли став помічником Генерального прокурора, був обраний членом Вищої ради
правосуддя.

Чому надаєте перевагу саме кримінальній практиці?

Так об’єктивно склалось. В дев’яності роки мало хто з юристів бажав цим займатися. Шукали, де простіше і грошей побільше. В кримінальній юстиції складно, треба багато вміти і постійно вдосконалюватись. Тут, порівнюючи з
іншими напрямками, висока відповідальність, тяжкість наслідків і глибина можливого падіння підзахисного. Тут людина втрачає не майно чи роботу, а крадуться роки її життя, змінюється світ, до якого вона звикла.
Справедливість судового рішення в кримінальних справах має особливе значення. Репресивний апарат держави могутній і безжальний. Це виклик, на який адвокат має відповісти.
Ви – юрист з величезним професійним та життєвим досвідом та блискучою практикою. На Вашому шляху зустрічалося безліч різних правників, захисників, адвокатів.

Як Ви оцінюєте сучасну молодь у професії? Чи не відчуваєте бажання поділитися своїм багаторічним досвідом із ними,
передати ті безцінні знання, що накопичилися за роки практики? Ваш досвід міг би стати справжнім скарбом для нового покоління.

Вдячний за таку оцінку мого шляху. Є багато здібних юристів. Але, як на мене, кримінальна юстиція – передусім, правосуддя, а не комерція. Високі гонорари адвокатів – ціна старанності й таланту, а не плата за результат.
Коли це зрозуміють судді, які постійно упереджені на користь обвинувачення, прокурори, які мають представляти народ України, а не свою установу чи будувати особисту кар’єру, – тоді народиться справжня конкуренція, від якої виграють всі. В такому конкурентному процесі затребуваний мій досвід, бо він є ключем, який відкриває можливості і
переможних процесів, і великих гонорарів.

Які, на Вашу думку, основні недоліки сучасної юридичної освіти?

Вивчити закони не є головним для юриста, який обирає професію адвоката. Потрібен жорсткий конкурс людей вже з певним обсягом знань, аналітичним мисленням і творчим підходом. Думаю, в адвокатурі необхідно змінити
стажування на додаткову спеціальну освіту за аналогією Law School США. Лише ті, хто успішно закінчить цей адвокатський заклад, отримають право здати спеціальний екзамен (аналогія Bar Exam HEY) і отримати право
адвокатської практики.
Доступ до нашої професії має бути обмежений і етичними нормами. Зараз наша спільнота в значній частині – це запасний аеродром для звільнених оперативників, слідчих, суддів і прокурорів. Раніше, приймаючи в адвокатуру таких кандидатів, прискіпливо дивились на їх попередній шлях, як вони працювали, чи справедливо здійснювали правосуддя, як відносились на державній службі до своєї роботи і до нашої. Адвокати, які йдуть на державну службу, мають не призупиняти, а повертати адвокатські посвідчення, бо сьогодні в більшості вони не відчувають себе частиною нашої спільноти, дивляться зверхньо, не відчувають адвоката частиною правосуддя, ігнорують факти, закони і справедливість – як у поведінці, так і у рішеннях. Цю хворобу треба жорстко лікувати.

Чи доводилося зустрічатися у судах з молодими, але амбітними та перспективними опонентами?

Безумовно. Є розумні, гарно освічені та прискіпливі до вивчення справ адвокати. Амбіцій також багато, але не завжди вони ґрунтуються на блискучих здібностях. Для справжнього майстра все ж таки потрібен шлях, помилки і перемоги, постійно вчитися та практикувати.

Про недосконалість нашої судової системи вже сказано дуже багато. На Вашу думку, чи робиться щось в Україні для поліпшення ситуації?

Мені складно відповісти, бо не тільки я особисто, але й, на мій погляд, адвокатура як інституція сьогодні в процесі змін не задіяна взагалі. Щоб щось змінювати, для початку треба аналізувати недоліки та переваги існуючої
системи. Думаю, ця тема дуже об’ємна, для окремої розмови.

Розкажіть про останні цікаві кейси Вашої компанії?

Маємо досить цікаві справи. Але вони не закінчені, тому розповідати про них доцільно пізніше. Хочу звернути увагу лише на одну справу, яка знакова як для мене, так і є оцінкою тих змін, які відбулись в системі правосуддя нашої держави. В цій справі прокурор просить 5,5 років позбавлення волі жінці, дитячому лікарю, дружині солдата-ветерана, матері двох неповнолітніх дітей – за те, що їй була обласною перерахована матеріальну допомогу в сумі 100 тис. грн. Прокурор вимагає також 6,5 років позбавлення волі її брату – депутату місцевої ради, який сприяв отриманню нею цих грошей, що прокурор САП називає заволодінням коштами місцевого бюджету. Ми взяли цю справу безоплатно, бо не бачимо в ній ні справедливості, ні людяності, ні закону.
А ще ми знімаємо фільм, який анонсували на форумі кримінальної юстиції імені легенди нашої адвокатури Йосифа Бронза. Запрошую вас на процес в апеляційній палаті антикорупційного суду, щоб ви мали можливість скласти
особисте враження і передати його своїм читачам.

Як адвокат Ігор Фомін любить проводити відпустку, дозвілля?

Багато творчості, багато друзів. Музика друзів і мої вірші народили багато гарних пісень. Люблю спорт, подорожувати. Нові цікаві знайомства, гарні місця дарують бажання творити, наснагу жити і працювати.

Робота адвоката досить складна та енергоємна. Як вдається знаходити баланс між роботою та родиною?

З дружиною ми вже 42 роки разом. Мабуть, знаємо одне одного так, що не треба і щось казати. Живу за містом, природа дає можливість відновлюватись. Діти – дорослі, самі вже практикуючі адвокати. Також маю
онука. Відносини в родині щирі та доброзичливі, дай Боже кожному. Така гармонія, мабуть, і дає необхідний баланс.

З висоти професійного досвіду, що б порекомендували молодим юристам, які знаходяться на початку свого шляху?

Працюйте, працюйте, працюйте. Працюйте над фактами, бо лише вони дають можливість реконструювати минулі події та дати їм правову оцінку. Працюйте над процесом, бо отримані факти мають значення лише за дотриманням процедури, передбаченої законом. Працюйте над мовою, бо мова – це інструмент, яким ви доносите свою думку, погляди і переконання. Працюйте не тільки логікою, а й серцем. Ніколи не погоджуйтесь з
несправедливістю, ігноруванням ваших прав, прав потерпілих та обвинувачених, для яких ви можете бути єдиною надією і захистом. Також можу навести пораду Уїнстона Черчилля: «Ніколи не здавайтеся, ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні у малому. Ніколи не здавайтеся, якщо це не суперечить честі та здоровому глузду. Ніколи не піддавайтеся
силі, ніколи не піддавайтеся явно переважаючій могутності вашого супротивника».

Ігор Фомін, адвокат