Як у «газовій справі» збитки рахували

Кримінальну справу про розкрадання двома львівськими ТЕЦ 2,1 млрд. грн. з Нафтогазу називають однією з найскладніших у сфері економіки. Правоохоронці звітують, що за вісім років назбирали доказів на більш як 350 томів. Розслідуванням займаються кращі із кращих – Національне антикорупційне бюро України, адже організацію схеми
закидають народному депутату Ярославу Дубневичу. Тож економічна «газова» справа набула політичного присмаку. Інформація про перебіг кримінального провадження періодично зʼявляється у медіа та соцмережах. Переважно це успішні етапи обвинувачення, про які повідомляють самі правоохоронці, і які далі тиражують медіа: предʼявлено підозру, оголошено у розшук, міжнародний розшук, заочний арешт.

Днями НАБУ на своїй Фейсбук-сторінці повідомило про завершення розслідування. Проте прогнозувати коли саме буде поставлено крапку складно – свою оцінку ще має дати Вищий антикорупційний суд України. У чому полягають складнощі розслідування, що назбирали антикорупціонери та які перспективи у суді – про це ми поговорили з одним із
захисників нардепа адвокатом Іваном Тесленком.

Іване Сергійовичу, чи зможете без складних юридичних конструкцій пояснити, з чим НАБУ іде в суд, у чому суть обвинувачення?

У Львівській області є Новояворівська та Новороздольська ТЕЦ, що дуже давно належали Ярославу Дубневичу, коли той ще був бізнесменом, та не думав навіть балотуватись до Верховної Ради. Ці підприємства, як і всі інші теплоелектроцентралі в Україні, переробляють природний газ у двох напрямах: перший – у теплову енергію для опалення та постачання гарячої води населенню, та другий – в електроенергію.

На думку сторони обвинувачення, ТЕЦ протягом 2013 – 2017 років отримували газ за пільговим тарифом за першим напрямом, але начебто використовували за іншим, де мав застосовуватися тариф промисловий. Таким чином, говорять у НАБУ, держава в особі Нафтогазу (а саме він є постачальником газу) отримала збитки. Таку нехитру схему кваліфікують за статтею 191 Кримінального кодексу – заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Треба підняти договори, бухгалтерську і звітну документацію підприємств. Потім з
урахуванням установлених тарифів показати цифру збитків. Звідки взялася така кількість
томів справи і чому так довго?

В Україні складними часто стають гучні справи, де важко не зібрати докази, а довести сам факт вчинення злочину. Як кажуть юристи, – установити склад злочину. Адже без нього справа має бути закрита. Для заволодіння майном обовʼязково мають існувати суспільно небезпечні наслідки у вигляді збитків. Але у звітності Нафтогазу про результати роботи ніяких збитків від виконання угод із Новояворівською та Новороздольською ТЕЦ не значиться. У цьому кожен може сам переконатися, переглянувши дані на сайті Нафтогазу, про це також говорили під час засідань ВАКС, які є у вільному доступі на YouTube. Більше того, у період розслідуваних подій начебто постраждала компанія отримувала прибутки, а її керівники – багатомільйонні винагороди за це, про що неодноразово писали ЗМІ.

І Ви цілком слушно згадали про документацію. Адже за законодавством підприємства зобов’язані складати фінансову звітність на підставі даних бухгалтерського обліку. І в нашій справі шкода через отримання ТЕЦ газу на інші цілі (не для виробництва теплової енергії для потреб населення) повинна була б відображатись в бухгалтерському та податковому обліку НАК «Нафтогаз України» у відповідному періоді на бухгалтерських рахунках аналітичного та
синтетичного обліку. Як докази тут підходять акти перевірок контролюючих органів, інвойси, договір з контрагентами, протоколи розбіжностей, бухгалтерські довідки, якісь інші внутрішні документи. У будь якому випадку, в них була б інформація про суми шкоди, період її виникнення, підстави та дати обліку.

Я звертався до Нафтогазу з адвокатськими запитами для отримання таких документів і отримав відповідь про відсутність інформації про суму збитків, завданих теплоелектроцентралями внаслідок використання протягом 2013 – 2017 років природного газу не у відповідності зазначеному у договорах напрямі. Тому можу припустити, що всі зусилля у газовій справі були спрямовані на усунення парадоксу відсутності збитків. Очевидно звідси і така кількість томів. Бо треба багато аргументів, аби переконати всіх, що біле є чорним. І зробити це треба за правилами Кримінального процесуального кодексу. Можливо саме тому газова справа і виявилася для НАБУ такою складною.

Тим не менше, збитки якось обраховувалися? Не може бути, щоб цифра була взята «зі стелі»…

В основу розрахунків шкоди було покладено виключно кількість газу, що був використаний ТЕЦ на виробництво тепла для населення. Для цього сторона обвинувачення, замість атестованих судових експертів, залучила з двох державних установ технічних спеціалістів, які за законом не несуть жодної відповідальності за достовірність своїх висновків. Вони взяли деякі показники зі звітів ТЕЦ, що подавались до регулятора – Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та дали свої розрахунки.

Теж варіант.

Не зовсім. По-перше, як я звернув увагу, використовувалися лише деякі показники. Щось – просто ігнорувалося. По-друге, десь ураховувалися фактичні цифри, десь – нормативні. І це
неприпустимо.

Наведу лише один приклад маніпулювання цифрами. Кожен знає, що на тепломережах завжди існують утрати тепла. Це прориви теплотрас, виток теплоносія, стан ізоляції, прориви систем опалення споживачів. Під час розрахунку збитків спеціалісти із залучених установ їх начебто ураховували. Але вони взяли не фактичні показники, що відображалися у поданих звітах, а нормативні. Тобто замість рахувати, як було насправді, був використаний показник,
закріплений у нормативних документах – 13%. Чому так – не пояснювалося. Але такий підхід неправомірний для ТЕЦ приватної форми власності. Коли ж після арешту активів на ТЕЦ зайшов управитель, виявилося, що ці втрати на одному підприємстві становлять 26,3%, на іншому – сягають аж 47,4%. Тобто похибка у розрахунках шкоди, коли йдеться про кримінальну відповідальність, надто велика.

Це щодо сутнісної сторони. А є ще процесуальний бік. Залучені спеціалісти виконали такий обсяг завдань, який відповідає рівню експертного дослідження. В даному випадку – це теплотехнічна експертиза, яка є різновидом інженерно-технічної судової експертизи. Проте в розрахунках спеціалістів відомостей про їхню освіту, спеціальності, займані посади та професійний досвід у теплоенергетичній сфері чомусь взагалі не наводиться. Надати оцінку
знанням, фаховим спроможностям та професійним навичкам неможливо! Тож отримані цифри потім мали хоча б перевірити судові експерти відповідної спеціалізації та кваліфікації. Як мінімум – оцінити нормативно та документальну обґрунтованість висновків. Але цього не зробили. І такий підхід позбавлений об’єктивності і на мою думку виглядає як штучне створення стороною обвинувачення доказів. За будь-яких умов вони
недопустимі.

То невже за вісім років розслідування гучного економічного злочину у справі не проводилося судових експертиз у частині підтвердження збитків? Так не буває.

Дійсно, не буває. Ключовими у газовій справі вважаються дві комісійні судово-економічні експертизи за матеріалами перевірки Державної аудиторської служби України, що охоплюють періоди 2013 – 2015 та 2016 – 2017 років.
Але тут постає питання їхньої якості. Чи можна вважати повним експертне дослідження у справі про якісь газові схеми, яке не враховує кількості того самого газу, спожитого ТЕЦ, або обсягах постачання теплової енергії населенню? Чи буде воно повним, якщо висновки не ґрунтуються на інформації з первинних та облікових бухгалтерських документів? Думаю, відповіді на ці запитання дасть будь-яка доросла людина, навіть без юридичної чи
економічної освіти.

Експерти провели дослідження виключно з точки зору перевірки правильності арифметичних розрахунків, виконаних спеціалістами Держаудитслужби, не вдаючись у суть порушеної проблеми та правильність її постановки. Тобто, замість поглибленого дослідження на основі спеціальних знань економічних та технологічних процесів, вони попрацювали виключно калькуляторами. При цьому змістовні питання залишилися без
відповідей.

Також дивним видається залучення судовими експертами думки спеціалістів в галузі енергетики. Експерти вирішили, що буде більш правильним послатися на висновки цих спеціалістів, замість того, щоб залучити фахівців-енергетиків до складу комісії у статусі експертів. Бо насправді для вирішення поставлених на дослідження питань необхідно було
застосувати спеціальні знання різних галузей науки (економіки та енергетики). Відповідно, експертиза мала проводитись як комплексна. Це, хоча і формальна сторона, але вона також може говорити про маніпуляції на догоду обвинуваченню. Відповідно, і ці висновки експертів за результатами проведення комісійних судово-економічних експертиз також не можна сприймати як докази.

Ми все говоримо про документи. А свідки є?

Якщо Ви подивитися на YouTube-каналі ВАКС судове засідання про обрання Ярославу Васильовичу «заочного» запобіжного заходу, то переконаєтеся, що у детективів немає доказів, в тому числі і свідків, які б підтверджували його причетність до інкримінованих злочинів. Але у НАБУ інша думка. Щоб ви розуміли, серед іншого як аргумент на
підтвердження організації та участі у злочині наводиться факт, що мій клієнт до того як став народним депутатом займався бізнесом! Очевидно 350 томів подібних документів аргументів вони вважають достатньою кількістю доказів.
Між іншим, нещодавно на засіданні ВАКС у іншій кримінальній справі з’ясувалося, що під час затримання керівника одного з найбільших виробничих підприємств України, який був ключовим свідком проти нашого клієнта, працівники НАБУ зламали йому руку. Це не тільки характеризує якість роботи цих правоохоронців, але й показує ставлення до прав людини.

Якщо така ситуація на час завершення розслідування, то як тоді взагалі вручали підозру, оголошували у розшук?

За законом підозра не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачиться на її користь. Втім це на жаль залишається на папері, бо на практиці вимоги Кримінального процесуального кодексу дотримуються не завжди. Особа набуває статусу підозрюваного у трьох випадках: коли про це повідомлено особисто, якщо затримано на місці вчинення злочину або коли складено повідомлення про підозру, однак його не було вручено через невстановлення місцезнаходження.
В останньому випадку (за яким статус давали Ярославу Дубневичу), має бути вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК. Цього зроблено не було. Повідомлення у месенджерах, через охоронця будинку належними способами не є. Так само, як і спрямування до Апарату Верховної Ради, адже Апарат – не є робочим місцем народного
депутата. Тож по суті мій клієнт, якщо брати вимоги Кодексу, статусу підозрюваного досі не
набув.

Так само інформація про міжнародний розшук. Подібні меседжі гарно розходяться через ЗМІ і соцмережі. Складається враження про потужну роботу правоохоронних органів. Але вона не має за собою реальної основи і б’є по репутації людини. Детектив, хоча і виніс постанову про оголошення у розшук, але вона не свідчить, що Інтерпол – міжнародна організації кримінальної поліції – щось почав робити.

Міжнародний розшук особи починається виключно після публікації у відповідних базах Інтерполу «червоного повідомлення», але така карточка відносно Ярослава Васильовича не виставлялася. Вона і не могла з’явитися, бо згідно зі статутом Інтерполу, організації суворо заборонено здійснювати будь-яке втручання або діяльність політичного, військового, релігійного або расового характеру. Не треба видавати бажане за дійсне.

Тоді як би в цілому охарактеризували завершену розслідуванням газову справу?

Особисто я вважаю, що звинувачення Ярослава Дубневича ґрунтується виключно на домислах сторони обвинувачення, які не підкріплені жодним належним та допустимим доказом. А передача кримінального провадження до суду у такому вигляді – це лише намагання хоч якось завершити досудове розслідування та перекласти всю подальшу
відповідальність на судову владу.