Як виконати судове рішення: поради від Андрія Авторгова

Пане Андрію, чому виконання рішень залишається доволі низьким, адже в Україні вже не перший рік функціонує інститут приватних виконавців?

Беззаперечно, інститут приватних виконавців довів та постійно підтверджує свою ефективність. Разом з тим, нагадаю, що повноцінна так звана «змішана система» примусового виконання в нашій країні так і не запрацювала, позаяк приватні виконавці мають менше повноважень, аніж державні. Так, приватні виконавці не мають права виконувати
рішення відносно державних та комунальних підприємств.
Крім того, державою не створено дійсно ефективних механізмів виконання рішень, а існуючі не завжди працюють належним чином. Наприклад, те, що в нашій країні називають «автоматизованим арештом коштів боржників»,
насправді є лише електронним документообігом між банками та виконавцями.
Та й відповідальність за ухилення від виконання судового рішення є більше декларативною, аніж реальною.
Проте не варто опускати руки, адже домогтися виконання рішення суду хоча й складно, але
цілком можливо.

Що робити стягувачу, якщо через військову агресію росії він не встиг вчасно пред’явити виконавчий документ до
виконання?

У «Перехідних та прикінцевих положеннях» Закону України «Про виконавче провадження» вказано, що визначені Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Маємо вже судову практику щодо строку пред’явлення виконавчих документів до виконання, яка говорить: оскільки порядок та строки пред’явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом
України «Про виконавче провадження» як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред’явлення виконавчих документів до
примусового виконання.
Таким чином, якщо закінчення строку пред’явлення виконавчого документа припало на період воєнного стану, виконавець має приймати такий виконавчий документ до виконання без звернення стягувача до суду
за поновленням строку його пред’явлення.

Як діяти, якщо при виконанні рішення виявилось, що боржник «переписав майно на тещу»?

Нерідко, коли доходило до виконання судового рішення, виявлялось, що у колись заможного боржника вже нічого немає. Той розпродавав або дарував своє майно, що робило стягнення неможливим.
Разом з тим, за останні роки Верховний Суд напрацював доволі багату судову практику щодо фраудаторних правочинів, яка є дороговказом для судів першої та апеляційної інстанції. Fraus creditorum (з лат. «на шкоду кредиторам») — це вчинення боржником правочинів, спрямованих на зменшення власного майна з метою приховування його від звернення на нього стягнення на користь кредитора.
Конструкція фраудаторності дає можливість стягувачу оспорювати правочини вчинені боржником як в період судового
розгляду, так і в період існування фінансового зобов’язання.
Велика Палата Верховного Суду в одному з рішень зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна
ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та,
що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Тож важливими ознаками фраудаторності правочину є: — момент укладення договору (коли боржник усвідомлює, що
майно буде забрано за борги); — характеристика контрагента, з яким боржник укладає оскаржуваний договір наприклад, родич боржника, пов’язана чи афілійована юридична особа; — ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
З огляду на існуючу судову практику є цілком можливим визнати такий договір недійсним, повернути відчужене за фраудаторним правочином майно боржнику та звернути на нього стягнення для задоволення вимог стягувача.

Якщо у боржника відсутні кошти, але йому заборгували його контрагенти – можна щось зробити у цьому випадку?

Як правило, дієвою є ситуація, коли треті особи мають заборгованість перед боржником, і така заборгованість підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Нормами процесуальних кодексів встановлено, що суд може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.
Проте у цьому випадку потрібно зважати на те, аби «боржник вашого боржника» був більш платоспроможним, аніж сам боржник.
Якщо ж контрагенти боржника існування заборгованості не визнають, то в такому випадку мова може йти лише про продаж права вимоги за договором.

Чи звертають виконавці стягнення на криптоактиви?

Про такі випадки в Україні мені наразі невідомо, але в цьому аспекті також потрібно говорити про ефективність механізмів виконання в цілому. Міжнародний союз судових виконавців наприкінці 2021 року презентував Глобальний кодекс цифрового виконання. Це акт так званого «м’якого права», метою якого є визначення універсальних принципів, які держави мають запровадити у своє національне законодавство, аби врегулювати використання цифрових
технологій у виконанні судових рішень.
Згідно з вимогами Кодексу, держави повинні створити такі умови, за яких криптоактиви можуть бути арештовані судовими виконавцями та використовуватися для примусового погашення боргу. Документ також вимагає забезпечити судовим виконавцям доступ до комп’ютерних систем, де зберігається інформація
про криптоактиви. Таким чином, відповідно до принципів, закладених у Кодексі, продовження реформ у сфері виконання судових рішень має включати питання забезпечення можливості стягнення на віртуальні активи. Тому наразі чекаємо ухвалення відповідного національного законодавства.

Як діяти, якщо боржник перешкоджає виконанню судового рішення? Наприклад, не допускає виконавця до об’єкту нерухомості для проведення його опису та оцінки.

Законодавство зобов’язує боржника утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання
рішення, а також допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій.
Разом з тим, недобросовісні боржники, зловживаючи своїми правами та не виконуючи покладені на них обов’язки, відмовляються допускати як виконавців, так і суб’єктів оціночної діяльності до належної їм на праві власності
нерухомості, на яку виконавцем звертається стягнення.
У виконавця в цьому випадку є два шляхи: або ж звертатися до суду за наданням дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи задля проведення опису нерухомого майна, якщо мова йде про фізичну особу, або ж здійснити опис і арешт майна за технічною документацію, безпосередньо не проникаючи в житло або об’єкт нежитлової нерухомості.
Маю не одне судове рішення, яким визнано мої дії законними та судом констатовано, що чинним законодавством не передбачено обов’язку приватного виконавця фізично бути присутнім в приміщенні, опис якого проводиться, у випадку, якщо боржник не допускає виконавця до приміщення.
Суди стають на бік виконавця, якщо встановлять, що боржник фактично уникає виконання рішення суду, діє недобросовісно, не отримуючи надісланих на його адресу документів виконавчого провадження та тривалий час
ухиляється від виконання рішення суду.

Чи дійсно заборонено звертати стягнення на предмет іпотеки в період воєнного стану?

Заборона стосується виключно нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами. Разом з тим, не заборонено, наприклад, звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить фізичній особі та яка виступала майновим поручителем за кредитним договором, укладеним між банком та юридичною особою.

Наскільки складно виконати рішення зобов’язального характеру?

Виконання рішень зобов’язального характеру є доволі проблемним. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, а застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб’єктивне право.
На жаль, такий спосіб захисту порушеного права, як зобов’язання відповідача вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення, якщо його виконання безпосередньо пов’язане з особою боржника, або яке без участі боржника виконати неможливо, доволі часто виявляється неефективним, через відсутність дієвих механізмів його примусового виконання.
Якщо ж, наприклад, судовим рішенням передбачено зобов’язати боржника передати стягувачу автомобіль, виконавець, двічі зобов’язавши боржника виконати судове рішення та наклавши на боржника штраф та штраф у подвійному розмірі, зобов’язаний примусово вилучити цей автомобіль у боржника та передати його стягувачу, оскільки таке рішення не є нерозривно пов’язаним з особою боржника та може бути виконаним без його участі.Якщо судовим рішенням передбачено, наприклад, зобов’язати боржника знести паркан (будівлю, споруду), звільнити земельну ділянку, то після накладення штрафів, в такому ж порядку, виконавець може примусово виконати таке рішення шляхом знесення цього паркану (будівлі, споруди).

Проте у таких справах існує дуже багато нюансів, тому я би радив замислюватися над виконанням рішенням ще на етапі обрання способу захисту та формуванням позовних вимог. На жаль, накладення та стягнення штрафів, з огляду на їх незначний розмір, у переважній більшості випадків не призводить до виконання судового рішення.
Видається сумнівним, що кардинально змінить ситуацію на краще як збільшення їх розміру, так і запровадження нових видів штрафів за неподання звіту про виконання судового рішення судового рішення, як це пропонують законодавці.
Більш доцільним вбачається введення у вітчизняне законодавство поняття астренту (від франц. l’astreinte — примус) у немайнових спорах. Сутність астренту полягає в покладенні обов’язку грошового відшкодування шкоди, заподіяної невиконанням судового рішення, з метою подолання спротиву недобросовісного боржника.
Астрент є засобом тиску на боржника з метою спонукання останнього до виконання свого обов’язку, визначеного судом, та полягає в присудженні до сплати боржником грошової суми, яка встановлюється судом на одиницю часу прострочення виконання судового рішення (день, тиждень, місяць) до повного його виконання.
Запровадження повноцінного астренту у вітчизняному законодавстві є вкрай необхідним, насамперед, щодо рішень про виконання зобов’язання в натурі, виселення, вселення, рішень, які зобов’язують боржника вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення. Застосування астренту має призводити до ситуацій, коли невиконання рішення має стати
фінансово невигідним для боржника.

Які поради можете дати потенційним стягувачам?

Як і всі юристи, раджу перевіряти контрагента ще до того, як він стане проблемним боржником, адже на сьогодні засобів такої перевірки набагато більше, аніж десять-двадцять років тому. Разом з тим, на ринку знову з’явилися шахрайські схеми, жертвами яких стають як ФОПи, так і великі підприємства, переказуючи немалі кошти шахраям у вигляді передплати за неіснуючі мінеральні добрива або металопрокат.
Подаючи позов, обов’язково потрібно просити суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та майно відповідача. Проте, погоджусь з думкою, що у нас в країні інструмент забезпечення позову не працює належним чином.

Чи зможуть державні або приватні виконавці виконати рішення національного суду про стягнення з росії?

На жаль, ні, через низку причин. Але це вже тема для окремої публікації.

Андрій АВТОРГОВ,

приватний виконавець України

к.ю.н.