“Загальний стан судово-медичної експертизи – не з найкращих”, – Юрій Ситник

Пане Юрію, розкажіть, будь-ласка, чому Ви обрали саме професію судово-медичного експерта?

Взагалі-то не я її обирав. Для мене її обрав наш замдекана на лікувальному факультеті. В мене із ним були досить складні відносини. То-ж коли я прийшов на розподіл із запитом від головного лікаря Київської міської станції швидкої медичної допомоги про направлення мене до лав цієї славної установи, де я студентом працював на посаді фельдшера, він мені сказав: «Для тебе немає місць на швидкій. Твій вибір, або патанатомія, або судово-медична експертиза». Я погодився на судово-медичну експертизу, бо десь на рівні підсвідомості думав про цей фах, та навіть мріяти про нього не наважувався.

Я не був впевнений, що зможу таке “потягнути”. Справа у тому, що судово-медичний експерт має бути досвідченим майже в усіх галузях медицини, бо ми проводимо дослідження тіл померлих від травм будь де, у тому числі у стаціонарах, вагітних, новонароджених, людей із вадами та захворюваннями будь-якого типу, і тих осіб, що померли від тижнів до багатьох років тому.

Головне завдання судово-медичного експерта не пропустити насильницьку смерть. Та здебільшого, відсотків на 80 для цього доводиться проводити розтини людей, що померли наглою смертю, та встановлювати її причини, а для цього треба знати травматологію, кардіологію, неврологію, гінекологію, хірургію і далі по списку.

Це складно не лише фізично, а й психологічно… Як взагалі починалася Ваша кар’єра?

Першим моїм самостійним розтином тіла, був розтин чоловіка, що загинув під час обвалу будівлі Київського Головпоштампту. Тоді я був ще інтерном, але мій вчитель використав методику: «Кинь людину у воду і нехай пливе». Він мені сказав: «Сьогодні я буду записувати, а розтин робиш ти». То був шок! І я неймовірно пишався, що впорався із цим викликом. Загалом, стикатися кожен день зі смертю, горем, трагедіями…. Це безумовно важко. Важко розмовляти із родичами, пояснюючи їм, що сталося, та доводити, що вони не могли цьому завадити. Бо, якщо це навіть і не так… Людина вже померла та повернути її неможливо, а ставити людей у стан постійного звинувачення себе у тому, що вони винні у смерті рідної людини – то є недопустимим.

Коли у мене народився син, мені на роботі десь років два не давали розтинати дітей, щоб зберегти мою психіку. Проте деформації психіки все одно відбуваються. Коли мій маленький син гуляв на дитячому майданчику, я завжди намагався бути поряд, щоб підхопити, підтримати, бо бачив багато травм дітей.

Що наразі найскладніше в роботі?

Сьогодні найважче – проводити дослідження наших загиблих бійців, яких передає нам рашка. Не знаю, як хто, а я при цьому маю два відчуття. По-перше – дикий біль, коли бачиш цих людей, чиїхось чоловіків, синів, братів, коханих, друзів, що віддали своє життя за нас. По-друге – сором, що вони таке зробили, а я тут, у тилу….. Та ми розуміємо, що завдяки нашій роботі, їх тіла будуть ідентифіковані та рідні знайдуть своїх загиблих родичів, зможуть віддати їм шану і поховати достойно.

Деякі наші досвідчені експерти цілком справедливо вважають, що робота у відділі експертизи трупів, то не жіноча справа. Так, це буває дуже важко фізично. У подробиці вдаватись не буду.

Як журналіст, із власних джерел знаю, що робота судмедексперта оплачується дуже низько. Який загалом стан судової експертизи в Україні?

Скажемо так. Існує норма навантаження на експерта відділу експертизи трупів 200 розтинів на рік, яку на сьогодні ніхто не відміняв. На сьогоднішній день (15.03.2025) мною вже проведено 131 судово-медичне дослідження. Так, навантаження в нас зашкалює, що вимушує докладати надзусиль, але-ж війна! Щодо зарплатні… Знаєте, людина так створена, що їй, що не дай, завжди хочеться більше. Так зарплати далеко не суддівські, хоча, мені здається, що у суддів, навантаження у будь-яких планах із нашим порівнювати смішно. Але ми усі, знову-ж таки розуміємо, що війна.

Загальний стан судово-медичної експертизи – не з найкращих. Не знаю чому, але підготовка молодих експертів відірвана від практики. Я в інтернатурі зробив самостійно за рік понад 200 розтинів. Не вистачає персоналу від лікарів до санітарів. Не вистачає площ. Морг, у якому я працюю був побудований у 1976 році та розрахований на 500 розтинів на рік. Зараз у ньому розташоване патологоанатомічне відділення лікарні та судово-медичний морг. Не знаю скільки проходить на рік через патанатомію, але в нас кількість розтинів сягає 3000.

Що б побажали українцям у такий складний час?

Витримки. Ми маємо бути вільною європейською країною, або ми зикнемо з карти миру. В нас немає іншого вибору.

Юрій Ситник,

Судово-медичний експерт