100 тисяч за законом, 20 — на практиці: чому поранені військові недоотримують виплати від держави?

post-img

11 хв читати

Військовослужбовці, які лікуються після поранень, отриманих під час виконання бойового завдання, масово стикаються з невиплатами грошового забезпечення. Замість того, щоб отримувати основне грошове забезпечення плюс додаткову винагороду в розмірі 100 тисяч гривень щомісяця, як передбачено законом, пораненому військовослужбовцю виплачують лише 20 тисяч. Причина? Його вивели «поза штат».

Така схема стала поширеною практикою, про яку розповідає Катерина Щекоткова, юристка ГО «Правозахисна Група “Січ”», на базі якої працює приймальня УГСПЛ у Дніпрі.

За останній місяць вони отримали близько 10 звернень від військовослужбовців, яким не виплачують грошове забезпечення під час лікування. Катерина Щекоткова наголошує: справжня кількість постраждалих значно більша.

Чотири місяці — і все?

Найчастіше до правозахисників звертаються військовослужбовці, які потрапили на тривале лікування після поранення. Строки — від кількох місяців до року, а то й більше. Але військові частини припиняють виплати вже після чотирьох місяців. Посилаються при цьому на норму з Порядку виплати грошового забезпечення (наказ Міноборони №260 від 7 червня 2018 року), де в розділі «Загальні положення» зазначено: після чотирьох місяців перебування на лікуванні грошове забезпечення виплачується лише на підставі висновку ВЛК.

— Що тут неправильно? — пояснює Катерина Щекоткова. — У цій нормі йдеться про випадки перебування на лікуванні у зв’язку із хворобою або пораненням. Тобто все — не уточнюється причинний зв’язок цього поранення.

А от у розділі 34 цього ж Порядку вже конкретно йдеться про поранення, пов’язані з захистом батьківщини, і там немає жодних обмежень по часу чи вимог щодо надання висновку ВЛК для продовження виплат.

Неузгодженість чи умисел?

Єдина вимога для виплати додаткової винагороди — це наявність довідки про обставини травми і факт перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні саме у зв’язку із цією травмою чи пораненням. Ба більше, лікування навіть не має бути безперервним: якщо боєць лікувався, виписався, був у відпустці, потім знову лікувався у зв’язку з тією ж травмою — за весь час лікування має виплачуватися додаткова винагорода.

— Тут така неузгодженість положень між собою, яка і зумовлює таке неправильне застосування закону, — каже юристка. — Щодо того, умисне це чи випадкове, я не буду нічого стверджувати.

Але добитися від військової частини конкретної письмової відповіді, яку можна було б одразу оскаржувати до суду, — непросте завдання. Рапорти та скарги на невиплату часто просто натикаються на мовчання з боку частини.

Суди виграють, а гроші не виплачують

Судова практика з цих питань в основному одностайна — справи виграють. Військові частини оскаржують рішення, але частіше неуспішно. Інше питання — чи виконуються ці рішення.

Катерина Щекоткова, юристка ГО «Правозахисна Група “Січ”»

— Конкретно в моїй практиці військові частини часто ігнорують судові рішення, — розповідає Катерина Щекоткова. — Є випадок, коли військова частина виплатила частину грошового забезпечення, а далі затихла.

У двох справах юристка зверталася до суду із проханням встановити судовий контроль над виконанням рішення. Суди зобов’язали військові частини подати звіт про виконання судового рішення, про виплату. Але у цих звітах частини посилаються на те, що вони все, що від них залежить, зробили, а не виплачують, тому що Міноборони не виділяє їм асигнування саме за цим напрямком виплат — за судовими рішеннями.

— Наразі я розглядаю варіанти звернення зі скаргою до ЄСПЛ за статтею 6 Конвенції, — каже юристка. — Це порушення права на справедливий суд, оскільки рішення є і воно має виконуватись.

«На що жити?»

Військовослужбовці приходять до правозахисників у різних станах: розгубленість, розпач, гнів. Вони часто перебувають ще на лікуванні, у них і без того достатньо турбот. А тут ще починається тяганина із документами, із судами.

— Вони жертвують своїм здоров’ям і мають абсолютне право отримувати від держави максимальний соціальний захист і компенсацію за цю важку працю, — наголошує Катерина Щекоткова.

Багато клієнтів намагалися вирішити проблему самостійно, але це були переважно усні звернення, і вони отримували усні відмови. Юристка радить обов’язково фіксувати все письмово.

Як впливає відсутність виплат на поранених та їх родини? Окрім моральної складової, постає питання: на які кошти лікуватися, як забезпечувати своє життя, життя своєї сім’ї, буквально на що жити?

— Це демотивує, деморалізує, впливає на довіру до держави, — каже Катерина Щекоткова.

Страх скаржитися

Звертаються і ті, хто боїться скаржитися під час лікування і після нього. Були клієнти, які до останнього сподівалися обійтися без суду, оскільки боялися зміни ставлення від командування — що їх потім відправлять у якісь гарячі точки.

Один із випадків особливо вразив юристку. Клієнту відмовили у виплаті грошового забезпечення на час лікування, посилаючись на те, що він проходив реабілітацію, а не лікування, і тому не має права на виплати.

— Це неприпустимий прояв надмірного формалізму, — зауважує Катерина Щекоткова. — Так, в законодавстві міститься окремий термін реабілітації, однак суть не змінюється. Військовослужбовець отримав поранення, він отримує медичні послуги в умовах стаціонару, щоб вилікуватись після цього поранення, яке він отримав під час захисту батьківщини, і він має право на отримання відповідного грошового забезпечення.

Часто клієнти стикаються з ігноруванням з боку військових частин, з проявами надмірного формалізму — коли частина посилається на суто формальні моменти як підставу для відмови у виплаті, зі тлумаченням закону не на користь військових.

Відірваність норм одна від одної створює простір для маніпуляцій

Проблема у тому, що положення у Порядку грошового забезпечення відірвані одне від одного, і через це може виникати плутанина: у яких випадках, за якого причинного зв’язку, за який період, на підставі яких документів і в яких розмірах виплачується грошове забезпечення.

Правомірні підстави припинення щомісячних виплат та випадки, за яких ці підстави не застосовуються, в документі розташовані не по порядку і без чіткого взаємозв’язку. Це створює простір для маніпуляцій і «помилок» не на користь військовослужбовців. Попри позитивні судові рішення, військові частини, з якими виникають проблеми, цю практику не застосовують, хоча мали б.

Що радить юристка військовослужбовцям, які стикаються із невиплатами:

По-перше, усі рапорти — не тільки ті, що стосуються виплат, — мають бути у письмовій формі. Обов’язково треба просити, щоб поставили відмітку про реєстрацію на екземплярі або отримати копію зареєстрованого рапорту. Це залізобетонний доказ того, що військовослужбовець вживав заходів для отримання виплат.

— Хоча вони не мали б вживати ніяких додаткових заходів, оскільки всі необхідні документи наявні у частини, і вони зобов’язані самі нараховувати виплати без якихось поштовхів від військовослужбовців. Але маємо, що маємо, — додає Катерина Щекоткова.

По-друге, за можливості наполягати на отриманні саме письмової відповіді на рапорт. Усну відмову оскаржити не так просто. Письмова відповідь із обґрунтуванням, чому не виплатили — з цим вже можна йти до суду без вжиття якихось додаткових заходів.

По-третє, зберігати усі документи під час перебування на лікуванні, усі довідки. Докази необхідно збирати і зберігати.

Поки законодавство не буде приведено до ладу, а держава не забезпечить неухильне виконання судових рішень, поранені захисники України змушені боротися не лише з наслідками травм, а й із власними військовими частинами за елементарне право на обіцяну їм підтримку. І ця боротьба інколи виявляється не менш виснажливою, ніж сама війна.

Без автора