75 років Інституту держави і права. Як інститут проходить війну

Цього року один з найстаріших і найавторитетніших науково-дослідних центрів України — Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України відзначає свій 75-річний ювілей. Ця поважна дата символізує чотири покоління науковців, які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної юридичної науки та загалом державотворення.

Сьогодні, в умовах війни та євроінтеграційних прагнень України, робота Інституту набула нових завдань, а з ними й викликів. Як науковці працювали над Конституцією та сотнями законів? Чи є майбутнє у нового покоління науковців? Та як інститут виживає в умовах обмеженого фінансування?

Про це та багато іншого розповів директор Інституту держави і права, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України Олександр Скрипнюк.

“Москва всіляко перешкоджала створенню”

— Олександре Васильовичу, розкажіть, будь ласка, про свій професійний шлях. Як ви прийшли до юридичної науки і зрештою очолили Інститут держави і права?

— Мій шлях до юридичної галузі не був простим. Спочатку я закінчив історичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Але коли в країні почалися зміни — проголошення Декларації про державний суверенітет, здобуття незалежності, — я зрозумів, що знань з історії недостатньо. Потрібно було ще й розуміти право, тож я вирішив продовжити освіту в Одеському національному університеті ім. І. І. Мечникова.

Після захисту кандидатської дисертації я тривалий час працював у Вищій атестаційній комісії при Кабінеті міністрів України, а потім — у президії Національної академії правових наук України. У 2017 році мене запросили до Інституту, хоча співпрацюю з ним ще з 1997 року як сумісник. Два з половиною роки тому мене обрали директором Інституту держави і права.

— Інституту держави і права імені В. М. Корецького нещодавно виповнилося 75 років. Які ключові досягнення інституту за цей час ви б відзначили?

— Загалом інститут був створений кількома важливими постановами, тому у нас немає одного конкретного дня заснування, який би ми святкували.

Але за 75 років було багато цікавого. Зроблю невеличкий історичний екскурс: інститут був заснований постановою Ради міністрів СРСР, яку підписав Йосип Сталін. Уявіть, яке значення тоді надавали створенню науково-дослідного інституту, що займався проблемами держави і права.

Втім, шлях до його заснування був складний. Москва всіляко перешкоджала створенню подібного інституту в Україні, особливо після згортання українізації та організації Голодомору. Це все було частиною спроби знищення української ідентичності. Але життя тривало, економіка розвивалася, і юридичні кадри ставали все більш потрібними. Поштовхом для створення Інституту стала участь Української РСР як однієї із засновниць Організації Об’єднаних Націй.

Завдяки зусиллям Володимира Михайловича Корецького, видатного науковця і засновника нашого інституту, у 1949 році був створений сектор держави і права при Академії наук УРСР, який у 1969 році і трансформувався у повноцінний науково-дослідний інститут.

Загалом наш інститут має кілька основних напрямків діяльності, які визначалися ще при його заснуванні. Це проведення фундаментальних і прикладних досліджень, підготовка та атестація наукових кадрів, експертна робота, а також міжнародне співробітництво в галузі держави і права.

Якщо говорити про конкретні досягнення, інститут брав участь у всіх державотворчих процесах Незалежної України. Наші співробітники брали участь у розробці Декларації про державний суверенітет України у 1990 році, а також у підготовці проєкту Конституції 1996 року.

Вже за час незалежності України було підготовлено близько 20 проєктів кодексів та понад 200 законопроєктів, серед яких Цивільний, Сімейний, Господарський кодекси. Наші вчені написали близько 880 монографій і 11 тисяч статей.

— Ви згадали про опір Москви ще під час заснування інституту. На вашу думку, як все ж таки вдалося подолати всі ці виклики?

— Москва, безумовно, сприймала створення Інституту держави і права з великою підозрою. Тоді всі питання, пов’язані з українською державністю, навіть у межах радянської республіки, були під жорстким контролем. Москва вимагала, щоб інститут займався тільки господарським і колгоспним правом, уникаючи питань державності. Проте завдяки зусиллям першого директора, Володимира Михайловича Корецького, вдалося розширити напрямки досліджень.

Корецький був не лише вченим, але й людиною міжнародного рівня. Він мав величезний авторитет і коло зв’язків на міжнародній арені, зокрема працював над Декларацією прав людини, співпрацював з ООН та був суддею Міжнародного суду ООН. Завдяки його репутації керівництво радянської України змушене було рахуватися з його думкою. Навіть те, що він не був комуністом, не завадило йому отримати найвищі відзнаки та визнання за свою роботу.

“Науковці Інституту допомагали редагувати текст Конституції України”

— З приводу розробки Конституції дуже цікаво. Можете розповісти детальніше, як саме були долучені науковці вашого інституту?

— По-перше, співробітники нашого інституту були тісно пов’язані з конституційним процесом як у радянській Україні, так і в незалежній Україні. В радянські часи в нашому інституті був розроблений проєкт Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки, яку прийняли в 1978 році. Зараз її називають Конституцією “розвинутого соціалізму”, і, хоча з позицій нинішнього дня ми можемо оцінювати її критично, вона все ж таки стала важливим кроком у розвитку конституційного права в Україні.

Після проголошення незалежності виникла потреба у створенні нової Конституції України. Вже на цьому етапі в інституті почали активно займатися конституційно-правовими дослідженнями, що заклало основу для подальших наукових розробок. У 1996 році була прийнята Конституція Незалежної України, і саме у її розробці брали активну участь співробітники нашого інституту. Вони входили до складу конституційної комісії, редагували текст Конституції, а також надавали експертні консультації.

Цей процес не закінчився на етапі прийняття Конституції. Впродовж наступних років відбувалися кілька конституційних реформ, у яких наші науковці також брали безпосередню участь. Наприклад, після створення Національної Конституційної Ради та Конституційної Асамблеї співробітники нашого інституту працювали над вдосконаленням основного закону країни.

Наш третій директор, Юрій Сергійович Шемшученко, був заступником голови Конституційної Асамблеї, а її очолював перший президент України Леонід Макарович Кравчук. Я особисто також був у складі цієї Асамблеї та очолював комісію, що займалася питаннями введення в дію Конституції України.

“Війна змінила пріоритети”

— Як війна, розпочата Росією, вплинула на роботу інституту?

— Війна, безумовно, суттєво вплинула на нашу діяльність. З 2014 року, коли був анексований Крим і окуповані південно-східні регіони України, багато наших співробітників виїхали за кордон або переїхали на захід України. Ми докладали всіх зусиль, щоб зберегти колектив і забезпечити нормальну роботу. Однак зараз є дуже відчутним старіння кадрів.

Загалом з 24 лютого 2022 року ми працювали в дистанційному режимі, але керівництво щодня було на місці. Нам довелося суттєво перебудувати роботу і внести зміни до стратегії розвитку інституту. Ми сфокусувалися на дослідженнях, які відповідають запитам суспільства та держави в умовах війни. Наші науково-дослідні теми були узгоджені з Міністерством оборони України, і дотепер ми працюємо на захист країни та забезпечення її перемоги.

— Яка зараз повсякденна робота вашого інституту?

— Наразі це переважно стосується проблем, які постали у зв’язку з війною. Ми активно працюємо над правовим забезпеченням перемоги України у війні. Одним з наших важливих напрямків є дослідження у сфері євроатлантичної інтеграції.

Наші дослідження охоплюють питання національної безпеки, оборони, державного суверенітету та багато інших актуальних тем. Інший важливий напрямок нашої діяльності – підготовка і атестація наукових кадрів найвищої кваліфікації. Ми маємо потужні наукові школи, яких налічується понад 15. Наприклад, це школи теорії держави і права, конституційного права, муніципального права, міжнародного права, цивільного права та процесу, а також кримінального права.

У нас є наукові школи як з багатими традиціями, які існують десятиліттями, так і нові. Наприклад, ми маємо унікальну школу космічного права, яка здобула визнання у всьому світі. Це одна з наших гордостей. Також новоствореною є школа правової політології.

В інституті працює 9 наукових відділів і 1 допоміжний – відділ організації підготовки і атестації наукових кадрів. Завдяки нашим висококваліфікованим кадрам, сьогодні у нас працюють 36 докторів наук, 51 кандидат наук, а також 7 академіків і 7 членів-кореспондентів Національної академії наук та Національної академії правових наук України. У нас навчаються 253 аспіранти та 47 докторантів. Діють 4 докторські ради, які раніше спеціалізувалися на захисті кандидатських дисертацій з права та політичних наук. Зараз ми відкрили новий напрямок – публічне адміністрування.

Ще один цікавий напрямок нашої діяльності – підготовка аналітичних доповідей для органів державної влади та місцевого самоврядування. В інституті діє Рада наукових експертиз, яка за час свого існування підготувала понад 2500 наукових висновків для Комітетів Верховної Ради, Офісу президента, Кабінету міністрів та інших державних органів. Крім того, наші провідні науковці є членами науково-консультативних рад при Верховній Раді, Конституційному Суді та Верховному Суді.

Ми тісно співпрацюємо з Національною академією наук, Національною академією правових наук, провідними університетами та науковими центрами як в Україні, так і за кордоном. Зокрема, це співпраця з Радою Європи, ОБСЄ та іншими міжнародними організаціями. Наші фахівці беруть активну участь у роботі європейських структур, пов’язаних з науковими дослідженнями.

— Можливо, можете назвати найважливіші та останні закони над якими працювали?

— Останні законопроєкти, до яких ми були долучені, зокрема стосуються періоду війни. Це насамперед закон про Раду національної безпеки і оборони, закон про Службу безпеки України, закон про декомунізацію та інші нормативні акти. Вони спрямовані на забезпечення демократії, захист територіальної цілісності України та підтримку нашої перемоги у війні. Мова йде не лише про розробку цих законів, а й про проведення експертизи, що гарантує їхню ефективність у досягненні цілей національної безпеки.

— Ви згадали про роботу над процесом євроінтеграції. Які виклики стоять перед Україною у цьому напрямку?

— Одним із ключових викликів є уніфікація національного законодавства з правовими нормами Європейського союзу. Це дуже об’ємна робота, яка передбачає переклад великого корпусу європейських актів на українську мову та внесення змін до нашого законодавства. Необхідно гармонізувати національні закони з європейськими стандартами, що є важливим етапом на шляху до інтеграції України в ЄС. Насправді, чим далі триває цей процес, тим більше завдань виникає.

“Мінімальні ресурси, але повне навантаження”

— Ви також говорили про проблеми з фінансуванням інституту. Як це впливає на вашу роботу та як ви плануєте долати ці труднощі?

— Так, ми дуже відчуваємо проблеми з недофінансуванням. Це стосується не лише нашого інституту, а всієї академічної науки в Україні. Ми розуміємо, що війна та інші фактори впливають на можливості держави інвестувати в науку. Ми працюємо за мінімальних фінансових ресурсів, але це ускладнює виконання запланованих досліджень. Всі наші співробітники переведені на пів ставки, хоча навантаження залишилося повним.

Однак ми намагаємося знайти виходи з цієї ситуації. Наш інститут комерціалізує свою діяльність, що не шкодить науковим завданням. За минулий рік ми заробили 5,5 мільйонів гривень, а цього року — вже 6 мільйонів. Ми пропонуємо навчання аспірантів на платній основі, а також проводимо правові експертизи для юридичних та фізичних осіб.

Крім того, ми активно працюємо над залученням міжнародних грантових проєктів, що допоможе нам отримати додаткові фінансові ресурси. Ми також дивимося на європейську модель, де 50% фінансування науки забезпечує держава, а інші 50% — наукові установи заробляють самі. В умовах війни ми також повинні адаптуватися до нових реалій і знаходити шляхи фінансової підтримки для нашої діяльності.

— З приводу старіння наукових кадрів. Яким є вік, коли співробітників вважають молодими науковцями, і як ви працюєте над омолодженням?

— Молодими науковцями ми вважаємо тих, хто вже здобув ступінь доктора філософії. Це зазвичай люди віком від 25 до 35 років. Після 35 років вони вже починають працювати над докторськими дисертаціями. Для нас дуже важливо оновлювати кадровий склад, особливо вищу наукову еліту — докторів наук. Ми вже значно омолодили керівників наукових відділів, і більш ніж половина з них зараз віком до 55 років.

Молоді науковці часто володіють іноземними мовами, що забезпечує тісну співпрацю з міжнародними науковими центрами та університетами. Вони активно залучені до міжнародних проєктів, і навіть під час війни сім наших науковців проходять стажування за кордоном. Це важливо для збереження та розвитку інституту в сучасних умовах.

— Де саме стажуються наукові співробітники? Ви співпрацюєте з якимись іноземними інститутами?

— Безумовно, співпраця з закордонними університетами є важливим напрямком нашої діяльності. Ми співпрацюємо з університетами Польщі, Чехії, Франції, Італії та Швейцарії. Наприклад, один з наших провідних науковців, доктор наук Олексій Кресін, протягом останніх двох років стажувався у Швейцарії та Італії. Він повертається до України вже за місяць. Олексій є визнаним лідером у сфері порівняльного правознавства.

“Перевиробництво юристів, але брак фахівців”

— Цікаво, як ви оцінюєте загальний стан юридичної науки в Україні? Які тенденції можете виокремити?

— Якщо говорити про тенденції, то варто розділити академічну науку та науку, що розвивається у вищих навчальних закладах. Академічна наука в Україні займається розв’язанням ключових проблем розвитку держави та суспільства, як внутрішніх, так і зовнішніх. Зовнішні питання включають інтеграцію України в євроатлантичні структури та її місце в міжнародному правопорядку. Що стосується “вузівської” науки, то вона націлена більше на викладання та підготовку науково-методичних матеріалів, що забезпечують навчальний процес. Через велике навантаження у викладачів часто не вистачає часу на фундаментальні дослідження.

Втім, деякі науковці, попри це, продовжують займатися науковими дослідженнями. Ми активно залучаємо таких фахівців до співпраці з нашим інститутом. Нещодавно ми оголошували конкурс на посади старших наукових співробітників та завідувачів відділів. Ми зацікавлені у висококваліфікованих кадрах.

— Чи є майбутнє юридичної професії в Україні? Які компетенції будуть найбільш затребуваними?

— Насправді в Україні спостерігається перевиробництво юристів, проте, нам бракує фахівців високої кваліфікації. А підготовка таких фахівців є необхідною для розвитку правової держави.

На момент відновлення незалежності в Україні було лише п’ять основних університетів, що готували юристів. Зараз їх понад 200, але кваліфікованих викладачів та науковців не вистачає.

Сьогодні актуальними напрямками підготовки фахівців є інтелектуальне право, міжнародне гуманітарне право, право Європейського союзу та теорія міжнародного права. Війна загострила потребу в підготовці фахівців у цих сферах. Ми також потребуємо спеціалістів у галузі правосуддя та правозастосування в Україні.

— Які плани має Інститут на найближче майбутнє? Чи плануєте ви відкриття нових напрямків?

— Так, ми вже відкрили новий напрямок – публічне адміністрування. Нещодавно ми провели реорганізацію і створили відділ міжгалузевих і порівняльних досліджень. Також акцентуємо на соціології права, філософії права, юридичній психології. Це важливі напрямки, які будуть розвиватися в майбутньому.

Ми також думаємо про відкриття магістратури в інституті. Зокрема, плануємо напрями міжнародного права, публічного адміністрування та національної безпеки. Є великий попит на фахівців у цих галузях, і ми маємо необхідних спеціалістів, щоб забезпечити підготовку таких кадрів.