Актуальні тенденції боротьби з корупцією в Україні: ризики та перспективи
/ 3 Вересня 15:40
5 хв читати
Корупція, безумовно, є негативним та шкідливим суспільним явищем для будь-якої держави.
Немає значення, наскільки багатою на природні ресурси є країна, або наскільки високий її потенціал до економічного розвитку.
Корупція «помножить на нуль» всі ці переваги та неминуче приведе країну до занепаду, бо, як ракова пухлина в організмі людини, вона зростає, поступово проникає в усі сфери життя країни і соціальні відносини, отруюючи й руйнуючи їх із середини.
З огляду на це, для суспільства, яке прагне розвивати правову державу, верховенство права та закону, моральні й етичні засади соціальних відносин, а також стрімке економічне зростання і підтримання його високого рівня, боротьба з корупцією є першочерговим пріоритетним завданням.
Для України проблема корупції та боротьби з нею не нова. Від початку відновлення незалежності корупція, нажаль, є невід’ємною частиною нашого життя. У свою чергу, боротьба з корупцією в Україні також має свою власну історію розвитку. Її, на жаль, не можна назвати надто успішною. Проте розвиток цього напрямку та досягнутий прогрес не можливо заперечити.
Ситуація загострилась 2014 року з початком агресивних військових дій з боку російської федерації відносно України, а після повномасштабного вторгнення окупаційних військ на територію України проблема боротьби з корупцією та її актуальність вийшла на новий рівень.
Крім того, актуальність більш дієвої боротьби з корупцією також підвищилась активізацією європейських і євроатлантичних прагнень України та появою реальних перспектив вступу до Євросоюзу та НАТО.
Тож на боротьбу з корупцією були кинуті всі засоби, методи та сили. На повну силу запрацювали нещодавно створені антикорупційні органи (НАБУ, САП, ВАКС). Проведена законодавча робота щодо внесення змін до законів з метою розблокування та удосконалення їхньої роботи.
Для прикладу, Закон України від 24.04.2024 р. N 3655-IX, згідно з яким дозволено здійснювати судовий розгляд кримінальних проваджень у Вищому антикорупційному суді як суді першої інстанції суддею одноособово, крім випадків подання клопотання про колегіальний розгляд із визначених процесуальним законом підстав.
Така зміна спрямована на розвантаження суддів цього спеціалізованого суду. Крім того, це спроба пришвидшити розгляд кримінальних проваджень, надходження яких до суду постійно зростає, оскільки відтепер троє суддів ВАКС можуть одночасно розглядати три справи, замість однієї.
Для того, щоб оцінити наскільки позитивними та корисними є ці процеси і тенденції, необхідно відповісти на одне просте та одночасно складне філософське питання: чи справді мета виправдовує засоби?
Усі перелічені процеси спрямовані на підвищення темпів боротьби з корупцією та пришвидшення отримання її результатів, і це, очевидно, позитивна тенденція. Проте, окрім швидкості, не менш важливою є якість такої боротьби, а з нею, на жаль, все ще й досі не дуже добре.
Зокрема, чому в Україні деякі справи розглядаються в судах роками? Або чому в деяких справах були ухвалені виправдувальні вироки чи рішення про їх закриття?
Причина у вкрай низькому професійному рівні здійсненого досудового розслідування та процесуального керівництва за його здійсненням (прокурорського нагляду) та повній відсутності реальної відповідальності за це.
Майже у кожній справі можна знайти значну кількість процесуальних порушень та недотримання процесуальних вимог законодавства.
Не є винятком і антикорупційна ланка досудового розслідування. Тому, що для новостворених антикорупційних органів не виховали та не підготували нове покоління детективів і прокурорів, а взяли з тих, що були та прийшли з органів, які мали боротися з корупцією раніше, але цього не робили чи так само – робили неякісно. Це спеціалісти, для яких керівництво завжди ставило в пріоритет кількість справ, направлених до суду, а не результати їх подальшого судового розгляду.
А що ж суди?
Якийсь час суди тримали нейтралітет. Де було можливо, виховували слідчих і прокурорів, але й виправдовувати всіх та кожного не поспішали.
У справах, у яких супротив захисту був млявий та неінтенсивний, взагалі багато на що заплющували очі.
В інших справах, де захист демонстрував проактивну позицію, розгляд затягувався на роки.
І в тих, і в інших, у переважній більшості випадків результатом судового розгляду ставало компромісне рішення за принципом «і вашим, і нашим», де особу все ж таки визнавали винною, але звільняли від відбування покарання з випробувальним терміном або у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до відповідальності.
Проте через деякий час у судових рішеннях почали з’являтися по- справжньому цікаві й важливі правові позиції та висновки. Зокрема, судова практика збагатилася вкрай важливими правовими висновками у сфері інституту допустимості доказів, а також – недотримання строків досудового розслідування, яка швидко розповсюдилась у справах різної категорії злочинів.
Цей процес мав значний потенціал і позитивні перспективи, оскільки мав би еволюційно призвести до покращення ситуації у майбутньому та підвищення якості діяльності органів досудового розслідування і прокуратури, якби йому дали достатньо часу.
Однак, на жаль, це збіглося зі створенням і початком роботи ВАКСу та його Апеляційної палати, суспільні вимоги та очікування до яких були з самого початку безальтернативно високі.
Об’єктивні реалії та громадськість вимагали негайних результатів і гучних затримань у сфері боротьби з корупцією.
Очевидно, під тиском вказаних обставин підходи змінилися.
Верховний Суд пішов шляхом зміни власної судової практики та системного виправдання очевидних порушень і недотримання вимог процесуального законодавства органами слідства та прокуратури.
Так ми отримали суперечливі правові позиції, які мають наслідком таке:
- – ігнорування положень статті 58 Конституції України щодо зворотної дії закону у часі, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи і неможливість застосування вимог п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у кримінальних провадженнях, що були розпочаті до 15.03.2018 року;
- – визнання будь-якого документа належним процесуальним рішенням про визначення групи слідчих або прокурорів у кримінальному провадженні незалежно від його змісту та назви (постанова, рапорт, наказ). Скоро група, створена в одному з месенджерів (Viber, WhatsApp та інші), також буде визнана належною;
- – необов’язковість проведення експертизи для встановлення ідентичності голосу та зображення на відеозаписі, зробленому в ході проведення НСРД;
- – необхідність доведення стороною захисту істотності порушення прав і законних інтересів обвинуваченого за наслідком недотримання слідчим або прокурором вимог процесуального закону, порядку проведення процесуальних дій та фіксування їх результатів;
- – законність проведення НСРД, у кримінальному провадженні щодо злочину, який в подальшому виявився не тяжким.
Це лише незначний перелік прикладів сучасного «прогресивного» тлумачення норм КПК України від Верховного суду. Всіх їх об’єднує загальна тенденція про те, що не всі норми процесуального закону є обов’язковими і не кожне їх порушення є істотним.
Зрозуміло, що це робиться заради досягнення мети – злодій має сидіти за ґратами і якомога швидше.
Чи допоможе це у боротьбі з корупцією? У короткостроковій перспективі це дійсно може принести деякі результати, але побороти корупцію як явище не вийде.
Чи можливо побороти протизаконні явища (злочини), ігноруючи вимоги закону?
На мою думку, неможливо, бо особа, що бореться, стає таким самим правопорушником і ще й має владні повноваження та інструменти впливу і примусу. Така безкарність розбещує, а благі наміри швидко замінюються особистими інтересами. І тоді той, хто переміг «дракона», сам стає «драконом».
Крім того, такі тенденції в довгостроковій перспективі є дуже небезпечними, оскільки ведуть до авторитаризму. У країні, де легалізується вибірковість дотримання законодавства, дуже швидко формується каста привілейованих осіб, які пов’язані неформальними зобов’язаннями.
Рано чи пізно винних починають не встановлювати, а призначати, їх вину не доводити, а стверджувати, що немає нічого спільного із верховенством права та закону і побудовою громадянського суспільства.
Саме в таких умовах корупція розвивається найкраще.
Отже, не варто нехтувати засобами заради високої мети, бо може вийти, що «з чим боролись, на те й напоролись».
Андрій ІВАНЕЦЬ – адвокат, радник ЮК «АРМАДА» для ААУ.
Без автора