Апеляційний суд вправі запросити висновок органу опіки про дозвіл на припинення частки дитини у праві власності – ВС

Апеляційний суд не позбавлений можливості запросити в органу опіки та піклування письмовий висновок щодо дозволу на припинення частки малолітньої особи у праві власності. Зазначене не є отриманням нового доказу на стадії апеляційного провадження, що унеможливлюється з огляду на ст. 367 ЦПК України, а є виконанням завдань цивільного судочинства.

Якщо матеріали справи не містять такого висновку, неможливе формальне скасування рішення суду першої інстанції з цієї підстави.

Такий правовий висновок зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (постанова від 21 лютого 2024 року у справі № 754/14960/20), розглянувши справу за позовом співвласників квартири щодо припинення права малолітньої дитини на частку в квартирі.

Суд першої інстанції задовольнив позов, припинив право власності дитини на 1/40 частки квартири, виплатив компенсацію вартості цієї частки, внесену на депозитний рахунок суду. Рішення мотивовано тим, що дитина спірною квартирою не користується, проживає з батьками, 1/40 частки (1,805 кв. м) є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною і таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам дитини.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із двох підстав: а) у малолітньої дитини немає іншого житла на праві власності; б) відсутній висновок Служби у справах дітей та сім’ї про надання дозволу на позбавлення малолітньої дитини частки квартири.

КЦС ВС визнав висновки апеляційного суду передчасними, скасував його постанову та направив справу на новий апеляційний розгляд.

Верховний Суд зазначив, що тлумачення ст. 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1–3 ч. 1 цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім’ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи й технічних характеристик об’єкта, який є спільним майном.

Апеляційний суд взагалі не досліджував і не аналізував доводів позову та наданих позивачами доказів щодо наявності обставин, передбачених пунктами 1–3 ч. 1 ст. 365 ЦК України. Апеляційний суд не надав правової оцінки доказам і доводам позивачів про те, що в результаті припинення 1/40 частки права власності дитині не буде завдано істотної шкоди малолітній особі, оскільки частка у праві спільної сумісної власності є незначною і не може бути виділена в натурі, вона становить 1,805 кв. м, а квартира є річчю неподільною, виділити в користування будь-яку житлову кімнату, яка є співмірною частці в квартирі, неможливо, спільне володіння і користування майном є неможливим, оскільки між сторонами існує конфлікт.

Крім того, КЦС ВС вказав, що, оцінивши відзив органу опіки та піклування на позов з урахуванням вимог статей 2, 367, 368 ЦПК України, апеляційний суд не був позбавлений можливості запросити у відповідного органу письмовий висновок щодо дозволу на припинення частки малолітньої особи у праві власності. Зазначене не є отриманням нового доказу на стадії апеляційного провадження, що унеможливлюється з огляду на ст. 367 ЦПК України, а є виконанням завдань цивільного судочинства. Отримання такого дозволу вимагає ст. 71 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства».

Подібні (аналогічні) процедурні дії вчиняє апеляційний суд на стадії апеляційного провадження в разі відсутності у справі висновку органу профспілки при звільненні працівника з роботи, відсутності висновку органу опіки та піклування щодо розв’язання спору за участю дитини тощо. Вказане унеможливлює формальне скасування судового рішення, що порушує імідж судової влади.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів зауважила, що суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин справи та на порушення вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України не сприяв усебічному та повному з’ясуванню обставин справи.