Благородний злочин: Як САП створила паралельний бюджет на 2,9 млрд грн

Вчора Спеціалізована антикорупційна прокуратура з гордістю звітувала: 44 мільйони гривень від угод про визнання винуватості перераховано до благодійного фонду Сергія Стерненка на закупівлю FPV-дронів для ЗСУ. За три роки таким чином “розподілено” вже 2,9 мільярда гривень.

Читаєш і думаєш: чудова справа, гроші йдуть на фронт, корупціонери фінансують оборону замість того, щоб сидіти в тюрмі. Сучасні Робін Гуди з прокуратури. Тільки от одна проблема: це злочин.

Давайте розберемо по кісточках, чому навіть найблагородніша мета не робить незаконні дії законними, і чому цей прецедент небезпечніший, ніж здається на перший погляд.

Стаття 19 Конституції: Неприємна деталь

Є така нудна стаття в Конституції, про яку всі знають, але мало хто згадує:

“Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”

Це називається принцип законності. Не “діяти як забажається, якщо мета благородна”, а лише на підставі закону. Причому принцип працює дуже просто: якщо закон не дозволяє – значить забороняє. Це не для громадян (їм можна все, що не заборонено), це для влади.

От тепер запитаємо: де в законі написано, що прокурор може включати до угоди про визнання винуватості умову про перерахування коштів до благодійного фонду Стерненка, Притули чи будь-кого іншого?

Відповідь коротка: ніде.

Що каже Кримінальний процесуальний кодекс

Відкриваємо статтю 472 КПК України “Зміст угоди про визнання винуватості”. В угоді можуть зазначатися:

• Беззастережне визнання винуватості ✓
• Обов’язки щодо співпраці у викритті інших осіб ✓
• “Умови часткового звільнення від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування ДЕРЖАВІ збитків” ✓
• Узгоджене покарання ✓
• Умови застосування спеціальної конфіскації ✓

Бачите слово “ДЕРЖАВІ”? А слів “благодійний фонд” не бачите? Я теж.

Стаття 469 КПК (у редакції від жовтня 2024 року) для корупційних справ вимагає “повного або часткового відшкодування завданого збитку або заподіяної шкоди“. Знову – кому? Державі або потерпілому. Не третім особам.

А стаття 96-1 Кримінального кодексу взагалі не залишає варіантів:

“Спеціальна конфіскація – це примусове безоплатне вилучення за рішенням суду у власність ДЕРЖАВИ грошей, цінностей та іншого майна”

У власність держави. Не фонду. Не волонтерів. Держави.

Куди мають йти ці гроші насправді

Бюджетний кодекс України, стаття 13: доходи від спеціальної конфіскації = доходи спеціального фонду державного бюджету з цільовим спрямуванням.

До речі, є практика. Коли конфіскували активи росіян і колаборантів, куди пішли гроші? Правильно – до спецфонду держбюджету. За даними Держказначейства, від націоналізованих російських банків надійшло 25,8 млрд грн саме туди. Чому раптом кошти від угод САП мають йти окремим шляхом?

А тепер найцікавіше: хто вирішує, на що витрачати кошти державного бюджету? Правильно, Верховна Рада. А хто вирішує, в який благодійний фонд перерахувати гроші від угод? Прокурор САП. Бачите проблему?

Як це працює в цивілізованому світі

Сполучені Штати: Restitution

В Америці plea bargaining – звична практика. Але там є чіткі правила. Title 18 U.S.C. § 3663, § 3663A – федеральні закони про restitution (відшкодування).

Куди йдуть гроші:

• Безпосередньо жертвам злочину (direct victims)
• Страховим компаніям, що компенсували жертвам
• Державним програмам компенсації жертв
• У виняткових випадках – урядовим агенціям за витрати на розслідування

Congressional Research Service у своєму звіті (RL34138) чітко зазначає: “Federal courts may not order a defendant to pay restitution unless empowered to do so by statute” – федеральні суди НЕ можуть призначити відшкодування, якщо це не передбачено законом.

І навіть коли plea agreement містить особливі умови, restitution може йти тільки до жертв або їхніх бенефіціарів. Ніколи – до довільних благодійних організацій.

Велика Британія: Compensation orders

Criminal Justice Act 1988, Proceeds of Crime Act 2002 – суд може призначити compensation order на користь жертви або державної Criminal Injuries Compensation Authority (CICA). Конфісковані активи йдуть до спеціального урядового фонду.

Практики перерахування коштів від plea deals до благодійних організацій не існує.

Європейський Союз

Directive 2012/29/EU (Victims’ Rights Directive): компенсація завжди орієнтована на жертв злочину через національні компенсаційні схеми. Довільного перерахування до третіх сторін немає.

Висновок: У всьому цивілізованому світі гроші від угод із правосуддям йдуть або жертвам, або до держави. Ніколи – до улюблених благодійних фондів посадових осіб.

Анатомія злочину: Стаття 364 Кримінального кодексу

Давайте подивимось, чи є тут склад злочину. Стаття 364 частина 2 КК України – “Зловживання владою або службовим становищем”.

Що потрібно для складу злочину:

1. Використання службового становища ✓
   Прокурори САП діють від імені держави
2. Всупереч інтересам служби ✓
   Кошти мали йти до держбюджету згідно з законом
3. Для одержання неправомірної вигоди ✓
   Тут цікаво

Неправомірна вигода – це не тільки гроші в кишеню. Це будь-яка вигода майнового або нематеріального характеру. Що отримують прокурори САП?

• Репутаційну вигоду (“волонтери”, “патріоти”)
• Політичний капітал
• Публічну похвалу
• Можливу особисту зацікавленість у діяльності конкретного фонду

А що отримує підозрюваний? М’яке покарання в обмін на “благодійний внесок”. Фактично – систему “відкупу”. Замість тюрми – донат Стерненку.

Аргумент “Це ж на дрони!”

Найпопулярніша відповідь: “Та що ви чіпляєтесь, гроші йдуть на фронт, на FPV-дрони! Краще так, ніж щоб корупціонери в тюрмі сиділи за державний кошт!”

Добре, давайте уявімо ситуацію. Міліціонер зупиняє вас за перевищення швидкості. Ви даєте йому 500 гривень хабара. Він бере ці гроші і одразу ж перераховує їх до благодійного фонду на дрони. Питання: це перестає бути хабаром?

Ні. Це залишається хабаром. Предмет хабара не перестає бути хабаром від того, як його використали.

Або інший приклад. Чиновник розкрадає мільйон з бюджету. Але він одразу перераховує його в “Спільноту Стерненка”. Це перестає бути розкраданням? Ні.

Закон не працює за принципом “мета виправдовує засоби”. Навіть найблагородніша мета не легалізує злочин. Інакше ми живемо не в правовій державі, а в тій самій системі, де “свої хлопці” можуть усе, якщо це “за правильну справу”.

Робін Гуд і верховенство права

Робін Гуд теж брав у багатих і давав бідним. Благородно, чи не так? Тільки от він був злочинцем. Красивим, романтичним, але злочинцем. Система права не може функціонувати на принципі “правий той, у кого благородніші мотиви”.

Бо як тільки ми дозволяємо порушувати закон “заради благої мети”, одразу виникає питання: хто визначає, яка мета благородна?

Сьогодні прокурор САП вирішує, що гроші підуть Стерненку на дрони. Окей, це дійсно потрібна справа. А завтра інший прокурор вирішить, що гроші підуть до фонду РПЦ “на відбудову храмів”? Чи до благодійного фонду політика з опозиції? Чи до організації, що “захищає традиційні цінності”?

Якщо немає чіткого закону – є дискреційна влада чиновника. А дискреційна влада на мільярди гривень – це системна корупція в чистому вигляді.

Паралельний бюджет: Загроза демократії

Давайте озвучимо головну проблему. За три роки САП “розподілила” 2,9 мільярда гривень. Нагадаю: це не її гроші. Це державні кошти, які мали піти до бюджету.

Хто вирішує, на що витрачати державний бюджет? Верховна Рада. Це називається парламентський контроль. Це одна з основ демократії.

Хто вирішує, в які благодійні фонди перераховувати гроші від угод? Прокурор. Без контролю. Без парламенту. Без будь-якої процедури.

Фактично створено паралельний бюджет на мільярди гривень, яким розпоряджаються кілька людей на свій розсуд. Сьогодні вони чесні патріоти. А завтра? А коли влада зміниться? А коли хтось із цих людей піддасться спокусі?

Інституції важливіші за персоналії. Хороші люди на поганій системі – це катастрофа, що чекає свого часу. А те, що зараз робить САП – це саме створення поганої системи під благородним прикриттям.

Корупційні ризики: Очевидні питання

Уявімо гіпотетичну (чи не дуже?) ситуацію:

Сценарій 1: Олігарх попався на корупції. Він знає, що прокурор дружить зі Стерненком. Олігарх сам пропонує перерахувати мільйон до фонду. Прокурор “йде назустріч” і робить м’яку угоду. Це корупція?

Сценарій 2: Прокурор знає, що його кар’єра залежить від “показників волонтерства”. Він спеціально шукає справи, де можна укласти угоду з перерахуванням до “правильного” фонду. Він пом’якшує угоди, щоб отримати більше грошей для фонду. Це зловживання?

Сценарій 3: Керівництво САП лобіює певний фонд, бо там працюють їхні друзі/родичі/політичні союзники. Інші фонди в угодах не фігурують. Це конфлікт інтересів?

Усі ці сценарії стають можливими, коли немає чіткого закону і прозорої процедури. Корупція починається там, де закінчується законність.

Що робити: Три сценарії

Сценарій 1: Визнати помилку (не станеться)

САП публічно визнає, що діяла поза законом. НАБУ, ВАКС, всі причетні визнають помилку. Кошти повертаються до держбюджету. Парламент приймає чіткий закон про спрямування коштів від угод на оборону з прозорою процедурою контролю.

Ймовірність: 0,1%. Бо це означає визнати, що “патріотичні прокурори” три роки порушували закон.

Сценарій 2: Легалізувати беззаконня (найімовірніше)

Парламент задним числом приймає закон, що “узаконює” практику перерахування до благодійних фондів. Створюють якусь комісію для “контролю”. Всі діючі особи отримують індульгенцію.

Ймовірність: 70%. Бо “не можна ж чіпати людей, які для армії працюють”.

Проблема: Прецедент залишається. Механізм “паралельного бюджету” інституціалізується. Хто гарантує, що наступна влада не зловживатиме?

Сценарій 3: Кримінальна справа (фантастика)

Хтось із правоохоронців насмілиться порушити кримінальну справу за статтею 364 КК. Розслідування. Суд. Покарання для винних.

Ймовірність: 0,01%. Бо “хто насмілиться чіпати борців з корупцією”?

Висновок: Про що насправді ця історія

Ця історія не про Стерненка. Не про дрони. Не про патріотизм чи волонтерство.

Ця історія про те, що закон або є для всіх, або його немає для нікого.

Ця історія про те, що благородні мотиви не легалізують злочин.

Ця історія про те, що навіть найкращі люди на системі без контролю рано чи пізно створять катастрофу.

Три роки САП діяла поза законом, створюючи паралельний бюджет на мільярди гривень. Що гроші йшли на фронт – чудово. Що це було незаконно – факт. Обидві речі можуть бути правдою одночасно.

Правова держава – це коли навіть благородний злочин залишається злочином. Бо як тільки ми починаємо поділяти злочини на “благородні” і “неблагородні”, закон перестає працювати. Залишається тільки свавілля тих, хто при владі.

P.S. Запитання до читачів

Уявіть, що завтра з’являється рішення ВАКС про перерахування 100 мільйонів з угоди до благодійного фонду Московського патріархату “на відбудову зруйнованих храмів”. За тією ж схемою. За тим же “прецедентом”.

Ви будете аплодувати? Чи раптом згадаєте, що має бути закон?

Верховенство права або є, або його немає. Третього не дано.