“Чотири роки без доказів: справа Брайченка як тест на правосуддя”

У суді триває розгляд резонансної справи щодо Володимира Брайченка, яка вже четвертий рік перебуває на стадії досудового розслідування. Лише зараз, після тривалого часу без процесуального результату, йому було вручено підозру. Це викликає логічне запитання: чи не є це формальним кроком, а не наслідком реального прориву у справі?

Згідно з матеріалами, Брайченка підозрюють у привласненні майна в особливо великих розмірах в умовах воєнного стану як пособника організованої групи. Однак адвокат Брайченка Юрій Сухов заявив у суді, що в обвинуваченні відсутні реальні докази. За його словами, сторона обвинувачення оперує лише припущеннями, а не встановленими фактами.

У матеріалах немає зафіксованого факту завдання шкоди чи доведеного нецільового використання коштів. Натомість у Брайченка є офіційна подяка від Сухопутних військ України за надання допомоги. Цей факт напряму суперечить твердженням, що гуманітарна допомога не була передана.

Важливо, що цю справу також розслідувало НАБУ, однак згодом вона була повернута до ГСУ. Це ще більше посилює запитання щодо ефективності та логіки слідства. Прокуратура не надала суду доказів, які б однозначно підтверджували склад злочину. Показово, що і слідчий, і прокурор відмовилися від будь-яких коментарів для преси.

Попри це, суд застосував до Брайченка запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Строк дії запобіжного заходу визначено до 05 квітня 2026 року. Одночасно судом визначено альтернативу у вигляді застави в розмірі 19 мільйонів 968 тисяч гривень.

Для більшості громадян така сума є фактично недосяжною. Це ставить під сумнів баланс між правами людини та інтересами слідства. Чотири роки без доказової бази і раптова підозра виглядають як спроба зберегти справу “живою”. У демократичній державі презумпція невинуватості має бути не гаслом, а принципом.