COVID-19 в Україні: чи порушується право громадян на охорону здоров’я?

Нещодавно світ сколихнула звістка про поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої смертельно-небезпечним вірусом SARS-CoV-2, від якої, за інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, починаючи з кінця 2019 року заразилось понад 100 000 людей. За даними ВООЗ, передача вірусу здійснюється від людини до людини повітряно-крапельним шляхом у межах сімей пацієнтів та може призводити до розвинення тяжкої форми пневмонії та навіть смерті.

Враховуючи швидке поширення світом коронавірусної хвороби, що супроводжується масштабними важкими респіраторними захворюваннями та численними смертями людей, ВООЗ було оголошено надзвичайний стан міжнародного рівня, не винятком стала і Україна.

Хроніка нормотворчості

11 березня 2020 року Кабінетом міністрів України було прийнято постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами, внесеними постановою КМУ №215 від 16.03.2020), згідно якої у період з 12 березня по 03 квітня 2020 року на усій території України було оголошено карантин. Встановлені відповідні заборони щодо відвідування закладів освіти, проведення масових заходів, обмеження роботи суб’єктів господарювання, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, заборони  регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні, заборони перевезення пасажирів метрополітенами міст Києва, Харкова і Дніпра, а також щодо заборони перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення.

13 березня 2020 року Кабінетом міністрів України було видано розпорядження №288-р «Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю і припинення в них пішохідного сполучення».

14 березня 2020 року Кабінетом міністрів України були видані наступні розпорядження:

– №287-р «Про тимчасове обмеження перетинання державного кордону, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами, внесеними в подальшому розпорядженням КМУ №290-р від 16.03.2020);

– №291-р «Про тимчасове припинення роботи контрольних пунктів в’їзду на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та виїзду з неї, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»;

– №286-р «Про евакуацію громадян України та членів їх сімей із зони спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в Італійській Республіці».

17 березня 2020 року Верховною Радою України були прийняті важливі зміни до законодавства:

– Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)»;

– Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення корона вірусної хвороби (COVID-19».

Таким чином, з метою попередження розповсюдження коронавірусної інфекції (COVID-19) вжито превентивних заходів щодо введення на території України карантину, зупинення освітнього процесу, обмеження руху транспорту та пересування населення, проведення культурних, політичних, спортивних, соціальних, релігійних та інших заходів за масовою участю громадян, обмеження роботи закладів громадського харчування та роботу всіх торгівельно-розважальних закладів.

Однак, не лише тестування, не лише відстеження контактів, не лише карантин, не лише соціальна дистанція допоможе побороти COVID-19. Підхід має бути всебічним та комплексним, складися із заходів, які змогли б забезпечити належний захист кожному громадянину нашої держави, оскільки людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Врятувати життя

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Так, з метою самозахисту та запобігання зараження вірусом COVID-19, Всесвітня організація охорони здоров’я, МОЗ України та безпосередньо КМУ радять громадянам, зокрема:

– регулярно та ретельно обробляти руки спиртовмісними засобами (антисептиками, дезінфекторами) або мити їх з милом протягом 40-60 секунд;
– тримати дистанцію не менше 1,5 – 3 м від людей, що кашляють або чхають;
– використовувати одноразові стерильні маски, рукавички та захисні окуляри;
– мінімізувати контакт рук з очима, носом та ротом;
– дотримуватись актуальних рекомендацій медичних фахівців;
– утриматись від спілкування з людьми, які повернулись з закордону протягом 2 тижнів;
– термічно ретельно обробляти продукти харчування;
– мити дезінфікуючими засобами робочі поверхні тощо.

Здавалось би, такі прості теоретичні поради, яких можуть дотримуватися не тільки дорослі, а й діти. Однак, чи працюють ці поради на практиці та чи дійсно наразі громадяни нашої держави можуть забезпечити себе усім необхідним з метою самозахисту від зараження COVID-19?

Відповідно до ст.49 Конституції України кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

У той же час, положеннями Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» визначено, що держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист.

Держава гарантує громадянам України та іншим визначеним законом особам надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах та порядку, встановлених законодавством. Держава організовує матеріально-технічне забезпечення охорони здоров’я в обсязі, необхідному для надання населенню гарантованого рівня медичної допомоги.

Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи виконавчої влади.

Зокрема, на Кабінет Міністрів України покладено обов’язки щодо організації розробки та здійснення державних цільових програм, створення економічних, правових та організаційних механізмів, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров’я, зокрема щодо фінансування та матеріально-технічне постачання закладів охорони здоров’я, органів державної санітарно-епідеміологічної служби, підприємств, установ та організацій, залучених до проведення заходів і робіт, пов’язаних з ліквідацією епідемій, координує проведення цих заходів і робіт.

Відповідно до офіційної інформації розміщеної на сайті КМУ, наша держава повністю готова до боротьби з вірусом COVID-19. Повідомляється, що в Україні близько 12 тисяч місць в інфекційних стаціонарах, близько 2 тисяч лікарів-інфекціоністів, 5 тисяч медперсоналу та 605 апаратів штучного дихання, які наявні в інфекційних лікарнях. Також в українських лікарнях є інфекційні бокси. Крім того, зазначено, що Україна забезпечена достатньою кількістю засобів індивідуального захисту.

На переконання уряду, цього цілком достатньо для боротьби з COVID-19.

Проте, чи насправді це так, чи дійсно достатньо тих засобів захисту та медичного устаткування, про наявність якого декларує уряд, для убезпечення громадян від зараження коронавірусом та надання належної медичної допомоги у разі спалаху епідемії у нашій державі? Очевидно, що ні.

Визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, а також дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій є основними принципами охорони здоров’я.

Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров’я шляхом, зокрема (але не виключно) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров’я та фінансування надання всім громадянам гарантованого обсягу медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому законом.

Однак, обійшовши десятки аптечних пунктів та спеціалізованих магазинів, бачимо, що наразі громадяни не можуть придбати найелементарніші засоби захисту, які в принципі у ситуації, що склалася, повинні роздаватись людям безкоштовно, такі як, одноразові стерильні маски, дезінфікуючи засоби, антисептики, оскільки таких засобів індивідуального захисту в аптеках просто немає, що свідчить про порушення соціальних гарантій громадян щодо належного матеріально-технічного забезпечення охорони здоров’я в обсязі, необхідному для надання населенню гарантованого рівня медичної допомоги.

Захист для лікарів

Також викликає сумнів повідомлення щодо достатності медичного обладнання, зокрема апаратів штучної вентиляції легенів в інфекційних лікарнях та їх працездатності, оскільки досвід інших країн демонструє, що для боротьби з коронавірусную хворобою в разі її спалаху на території України у таких масштабах, як у Італії та Китаї, цифра в 605 апаратів штучного дихання є мізерно малою.

У той же час, слід звернути увагу на рекомендації ВООЗ, згідно з якою лікарі, що перебувають або будуть перебувати в контакті з хворими на новий коронавірус, мають бути забезпечені респіраторами N95 та FFP2 та захисними костюмами з фільтрувально-вентиляційною установкою. Лікарів первинної ланки мають забезпечувати гумовими рукавицями та захисними окулярами.

Догляд за пацієнтами, які заражені коронавірусною інфекцією, становить серйозний ризик для медичного персоналу у зв’язку з можливістю потрапляння великих інфекційних крапель від пацієнта на слизові оболонки персоналу, а також вдихання часточок, які присутні в повітрі приміщення і заразними у короткостроковій перспективі і на близьких відстанях.

Таким чином, використання засобів індивідуального захисту органів дихання як запобіжного заходу при коронавірусній інфекції зменшує ризик вдихання дрібнодисперсного аерозолю, що потенційно може містити збудників вказаного вірусу.

Проте, ні для кого не секрет, що в український лікарнях кількість захисних костюмів в кращому випадку становить від 3-5 одиниць на весь медичний персонал, а респіратори, які б надали реальну можливість лікарям убезпечити себе від зараження під час надання допомоги інфікованому пацієнту взагалі відсутні, що свідчить про відсутність належної матеріально-технічної забезпеченості лікарів та порушення їх конституційних справ щодо належних та безпечних умов праці.

Положеннями ст.43 Конституції України чітко визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Частиною 3 ст.37 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб (епідеміологічне обстеження, лікувальні, профілактичні та протиепідемічні заходи, у тому числі дезінфекційні) належать до робіт з особливо шкідливими та шкідливими умовами праці.

Власники (керівники) закладів та установ охорони здоров’я згідно із законодавством забезпечують працівників, які виконують роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, спеціальним одягом, взуттям і захисними засобами з урахуванням особливостей інфекційної хвороби, факторів передачі інфекції та виконуваної роботи.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності зобов’язані всебічно сприяти проведенню робіт в осередках інфекційних хвороб, оперативно надавати працівникам, які їх виконують, достовірну інформацію щодо епідемічної ситуації, а в необхідних випадках забезпечувати їх транспортом, засобами зв’язку, приміщеннями для роботи та відпочинку, продуктами харчування, спеціальним одягом, взуттям, захисними засобами та засобами для санітарної обробки тощо.

Тобто, як вбачається з вказаного вище, нормами чинного законодавство чітко визначені, як гарантії права на охорону здоров’я громадян, так і заходи правового і соціального захисту медичних та інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Держава допоможе?…

Охорона здоров’я є одним з пріоритетних напрямів державної діяльності, внаслідок чого, держава зобов’язана не тільки формувати політику охорони здоров’я в Україні, а й забезпечувати її реалізацію.

Водночас, як бачимо наразі ні пересічні громадяни, ні медичний персонал, який фактично є добровільною групою ризику, не забезпечені державою на належному рівні елементарними засобами індивідуального захисту та достатньою кількістю новітнього медичного обладнання й захисного одягу, що надало б реальну змогу убезпечити себе від зараження COVID-19 та надати оперативну та якісну медичну допомогу вже інфікованим пацієнтам.

Чи є це порушенням конституційних прав громадян?

На моє переконання – безперечно, так, оскільки життя та здоров’я є найціннішим благом, яке має правову охорону і є основною цінністю демократичного суспільства, у зв’язку з чим над державою тяжіє обов’язок зробити все, щоб людське життя та здоров’я перебувало у безпеці.