Для припинення іпотеки в разі ліквідації банку іпотекодавець може звернутися до суду із заявою про встановлення факту припинення – ВС

У разі «відсутності» особи, яка має відповідати за позовом (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), іпотекодавець може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування відповідних обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі за позовом про скасування заборони відчуження нерухомого майна (постанова від 13 червня 2024 року у справі № 333/8899/21).

За обставинами справи позивач уклав із банком кредитний договір і договір іпотеки, предметом якого є квартира. У 2004 році він достроково погасив кредит, а в 2022 році виявив, що в Єдиному реєстрі для реєстрації заборон відчуження об’єктів нерухомого майна міститься запис про заборону відчуження нерухомого майна – квартири.

Позивач вважав, що оскільки зобов’язання за кредитним договором припинено внаслідок належного виконання, то іпотека є припиненою, і просив суд скасувати заборону відчуження квартири. При цьому відповідачем він зазначив НБУ, оскільки банк припинив свою діяльність без правонаступників за рішенням НБУ.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов.

КЦС ВС змінив попередні рішення в частині стягнення з НБУ на користь позивача витрат на судовий збір, в іншій частині залишив їх без змін, зробивши такі правові висновки.

НБУ не є стороною кредитного договору, у нього немає зобов’язань перед позивачем, тому в цій справі він не є належним відповідачем.

Належним відповідачем за вимогою про скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна є саме банк, проте його діяльність припинена без правонаступника. Водночас наявність запису про реєстрацію обтяження порушує право власника предмета іпотеки.

У ЦК України є прогалина та відсутній регулятор, який би визначав правило поведінки учасників приватних відносин для випадку, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації без правонаступника). Подібною нормою є абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України, відповідно до якої, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, то фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Тому коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа (іпотекодавець) може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону (див.: постанову КЦС ВС від 13 вересня 2023 року у справі № 295/7291/20).

Суди не вказали про застосування відповідної норми, однак згідно з ч. 2 ст. 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів наголосила, що у справі за заявою про встановлення факту припинення іпотеки, поданою на загальних підставах у порядку позовного провадження, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто належний відповідач, на підставі аналогії закону також підлягає застосуванню ч. 7 ст. 294 ЦПК України, згідно з якою при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Ураховуючи, що в цій справі НБУ не є належним відповідачем, з яким спір про право позивача відсутній, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення з нього на користь позивача судових витрат.