Докази і доказування у господарському процесі: аналіз від судді

Про докази і доказування у господарському процесі розповіла доктор філософії, суддя-спікер Господарського суду Житомирської області Оксана Машевська під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками докази і доказування у господарському процесі, а саме:

1. Верховний суд – суд права, а не факту.

2. Межі перегляду справи в апеляційній інстанції.

3. Рішення суду першої інстанції.

• 3.1. Що впливає на формування мотивувальної та резолютивної частини рішення суду (закон).
• 3.2. Що має впливати на формування мотивувальної та резолютивної частини рішення суду ( практика ЄСПЛ).

4. Стадії вирішення справи судом.

5. Докази ( факти) та доказування (процес).

6. Предмет доказування ( спір, спосіб захисту, сторони спору/процесу).

У рамках характеристики доказів і доказування у господарському процесі акцентовано на наступному:

1. Верховний суд – суд права, а не факту

Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення фактів (постанова ВПВС від 29.08.2023 у справі №902/1144/22 , постанова ВС від 08.10.2024 у справі № 922/4356/23).

У свою чергу, суди першої та апеляційної інстанцій є судами встановлення, дослідження та з’ясування питань про факти.

Завдання суду першої інстанції:

• встановити всі обставини;
• спору на підставі оцінки зібраних доказів;
• застосувати відповідні спірним відносинам нормативні акти у часi, у просторi та за колом осiб;
• врахувати ієрархію НПА, співвідношення загального та спеціального законодавства, тощо.

Завдання суду апеляційної інстанції:

• перевірити чи встановлені всі обставини спору;
• чи відповідають висновки суду встановленим обставинам;
• переоцінити докази за наявності для цього підстав
• зібрати додаткові докази:
• застосувати відповідні спірним відносинам нормативні акти інакше як перша інстанція.

Верховний Суд відносно процесу доказування:

Судове рішення – скасувати, справу – на новий розгляд, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази;

2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. ( ст.310 ГПК України).

Верховний Суд не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, якщо не встановив:

• порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом;
• оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій (постанова ВПВС від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц).

2. Межі перегляду справи в апеляційній інстанції:

1. Переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

2. Досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

3. Приймає додаткові докази, які не були подані до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення:

• нез’ясування обставин, що мають значення для справи.
• недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
• невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

3. Рішення суду першої інстанції

1. Законне і обґрунтоване:

Законне – ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідає завданню господарського судочинства.

Враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтоване – ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

2. Вирішує питання:

1) чи мали місце (факти),…,та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3)яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних. Однак суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію (постанова ВПВС від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

3. Мотиви:

• 1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі;
• 2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі;
• 3) висновок суду, яка обставина визнається встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів;
• 4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини;
• 5) мотивована оцінка кожного аргументу, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;
• 6) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;
• 7) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;
• 8) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Резолютивна частина рішення суду повинна містити:

1. Обов’язкові відомості:

• висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог;
• розподіл судових витрат;
• строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

2. Факультативні відомості:

• порядок і строк виконання рішення;
• надання відстрочки або розстрочки виконання рішення;
• забезпечення виконання рішення;
• повернення судового збору;
• призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати;
• здійснення судового контролю;
• дата складення повного судового рішення.

3. Інші відомості:

Рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов’язок чи право стягнення є солідарним.

При розгляді первісного і зустрічного позовів та при розгляді позову третьої особи з самостійними вимогами у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.

В резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір – умови, на яких сторони зобов’язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Зазначення про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

У разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.

3.1. Що впливає на формування мотивувальної та резолютивної частини рішення суду (закон)

• Повно і всебічно з’ясовані обставини, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.5 ст. 236 ГПК України).

• Безпосереднє дослідження письмових та електронних доказів, висновків експертів, пояснень учасників справи, викладених в заявах по суті справи, показань свідків/ їх допит, огляд речових доказів, заслуховування-/дослідження усних консультацій/письмових роз’яснень (висновків) спеціалістів/судових експертів ( ст.ст. 210 -214ГПК України).

• Суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог ( ч.2 ст. 237 НПК України).

• Законодавство/усталена судова практика у подібних спірних відносинах ( п.5 ч. 4 ст. 238 ГПК України).

• Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ (постанова ВПВС від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц).

3.2. Що має впливати на формування мотивувальної та резолютивної частини рішення суду ( практика ЄСПЛ)

• Обов’язок Суду : дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документи, що стосуються прав та свобод (ст. 6 Конвенції).

• Належне мотивування судового рішення :

• демонструє сторонам, що суд почув їхні позиції, а не проігнорував їх;
• надає сторонам можливість вирішити питання про доцільність його оскарження;
• забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи;
• забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям (п.22 Висновку № 3 КРЄС, рішення ЄСПЛ у справі «Мала проти України» від 03.07.2014).

• Ефективність справедливого розгляду – сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. Такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. (рішення ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії»).
• Вмотивованість судового рішення захищає особу від сваволі суду (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»).

Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою для висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи ( постанова ВПВС від 10.06.2021 у справі № 11-104сам21).

• Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, §47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

• Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі “ТОВ “Фріда” проти України” від 08.12.2016).

4. Стадії вирішення справи судом

1. Розгляд справи по суті – основна стадія розгляду справи ( постанова ВПВС від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18).

Відповідно до статті 86 ГПК України:

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Алгоритм встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить … від …доказів, якими сторони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти … складають предмет доказування (постанова ВС від 13.02. 2025 у cправі № 910/18964/23, від 12.12.2024 у cправі № 910/4398/23).

Оцінка доказів є виключно компетенцією національних судів. Стаття 6 Конвенції не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами.

Конвенція не встановлює норми про докази як такі. Отже, Суд не може, в принципі, виключати, що докази, отримані з порушеннями національного законодавства, можуть бути прийняті до розгляду. Національний суд має оцінити представлені йому докази і вагомість будь-яких доказів, які сторона хоче долучити до справи. Однак Суд має пересвідчитися, чи було провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988, у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).

Однак вимога справедливості судового розгляду у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази.

Суд може змінити порядок дослідження доказів враховуючи зміст спірних правовідносин, обставин справи та зібраних у справі доказів (ст.209 ГПК України).

2. Стадія підготовчого провадження – запорука здійснення ефективного правосуддя.

• Завдання стадії підготовчого провадження є – остаточне визначення предмета спору, характеру спірних правовідносин, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів (ст. 177 ГПК України).
• Належне та добросовісне ставлення до цієї стадії судового процесу ,як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя (постанова ВС від 14.01.2025 у справі № 910/12923/23).
• Принцип процесуальної економії – вирішення справи у суді має усунути як необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, так і необхідність вчинення позивачем інших, ніж виконання судового рішення, дій. За загальним правилом один спір треба вирішувати у межах одного судового процесу в одній судовій юрисдикції. Інакше кажучи, не допускається вирішення одного спору у декількох судових справах, зокрема у різних судових юрисдикціях (постанова ВПВС від 22.09.2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).
• Обов`язок доказування – закріплена в процесуальному та матеріальному законодавстві міра належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для усунення невизначеності у спірних правовідносинах (постанова ВПВС від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, постанова ВС від 05.11.2024 у справі № 910/16911/20)
• Стандарти доказування – спеціальні правила, які роблять оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Наприклад, стандарт переваги більш вагомих доказів, коли висновок про існування стверджуваної обставини видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанову ВПВС від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц)
• Гарантії змагального провадження застосовні щодо доказів чи висновків, отриманих за ініціативою суду (рішення ЄСПЛ у справі « Воротнікова проти Латвії»).

5. Докази ( факти) та доказування (процес)

Факти: були /не були встановлюються:

• 1) письмовими, речовими і електронними доказами;
• 2) висновками експертів;
• 3) показаннями свідків.

Якість доказів (н-д: належністть змісту електронних листів автору ніким не ставилася під сумнів);

Важливість доказів ( н-д: зміст електронної кореспонденції був вирішальним , хоча і не єдиним доказом);

Надійність доказу (підтвердження факту на підставі одного, але надійного доказу, хоч і незаконно здобутого, зменшує потребу у додаткових доказах та не суперечить вимогам справедливого судового процесу) (рішення ЄСПЛ « Мачарік проти Чеської Республіки»);

Прямі та побічні ( залежать від характеру зв’язку з фактом) ( постанова ВС від 19.10.2023 у справі № 914/249/21).

Докази мають існувати на момент звернення з позовом (ОП КГС у складі ВС від 16.09.2022 у справі № 913/703/20).

Належні – докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ч.1 ст. 76 Кодексу)

Допустимі/недопустимі – докази, які відповідно до законодавства підтверджують обставини (факти); якщо такі одержані з порушенням закону – судом не приймаються ( ч.1 ст. 77 Кодексу) (див. постанова ВС від 18.01.2024 у справі № 922/2487/22, постанова ВПВС від 17.04.2024 у справі № 910/13988/20).

Достовірні – докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи ( ч.1 ст. 78 Кодексу).

Вірогідні – докази, якими підтверджується обставина (факт) є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ст. 79 Кодексу).

Факти, які не доказуються:

• які визнаються учасниками справи (за наявності підстав Суд може вважати їх недостовірними або визнаними у зв’язку з примусом ( ч.1 ст. 75 ГПК України);
• визнані судом загальновідомими (ч.3 ст. 75 ГПК України);
• встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (ч.4 ст. 75 ГПК України).

Судове рішення не є доказом (постанова ВПВС від 27.03.2024 у справі № 191/4364/21).

Право суду витребувати докази – обґрунтований сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів (ч.4 ст.74 ГПК України) (постанова ВПВС від 18.01.2023 у справі № 170/129/21).

6. Предмет доказування ( спір, спосіб захисту, сторони спору/процесу)

Предмет доказування – це обставини (факти), які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст. 76 ГПК України).

Факт (конкретна життєва обставина (дія, подія) встановлюється через доказування.

Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (постанова ВПВС від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).

Кожній стороні забезпечується можливість представити свою позицію, включаючи докази, коментувати їх, які не ставлять сторону в невигідне становище по відношенню до опонента (рішення ЄСПЛ «Вержбицький проти Польщі»).

Невідповідність чи неповна позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові (постанова ВПВС від 04.09.2024 у справі № 904/4080/22).

На стадії відкриття провадження у справі суд надає оцінку доданим до позовної заяви доказам виключно щодо їх оформлення згідно вимог ст. 162-164,172 ГПК України, а не по суті спору (постанова ВС від 21.04.2023 у справі № 911/1721/22).

Неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, а також ненадання доказів на їх підтвердження не є підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення її без розгляду в подальшому (постанова ВПВС від 25.01.2024 у справі № 320/14843/23).

Висновок експерта – є доказом, який з’являється коли спірні відносини вже виникли, і вирішити їх добровільно неможливо (постанова ВС від 16.07.2024 у справі № 916/1689/23).

Показання свідка – це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які .. відображаються (обліковуються) у відповідних документах). Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги (ст. 87-88 ГПК України; постанова ВС від 07.03.2023 у справі № 914/3593/21).