Гострі проблеми у вирішенні сімейних спорів під час воєнного стану

З моменту війни всі без винятку правовідносини зазнали змін, сімейна сфера – не виключення. Багато практичних питань, пов’язаних із наслідками введення правового режиму воєнного стану, виникло у перші тижні війни до сімейних адвокатів: порядок перетину кордону з дитиною без згоди батька, можливість спрощеної процедури усиновлення, встановлення опіки, піклування тощо. З часом виникали і питання щодо подальшої долі справ, які вже перебували в судах на момент введення воєнного стану.

Через окупацію території, пошкодження, знищення будівель судів здійснення правосуддя перші місяці війни було неможливим. Зараз суди відновили свою роботу і продовжують розглядати справи систематично, хоч і з урахуванням проблем, які виникають, проте у розгляді окремих сімейних спорів є перешкоди.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті першому статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

З 28 лютого один з батьків може вивезти дитину за межі країни без дозволу іншого батька. Такі зміни були прийняті, безперечно, для забезпечення безпеки дітей, що підпадає під категорію «найкращі інтереси».

За даними ОНН на кінець квітня за межі України виїхало більше 5 мільйонів осіб.

Зараз все більше батьків звертається із запитами: як брати участь у вихованні дитини, яка залишається за кордоном? Право на спілкування з дитиною, її виховання – це безумовне гарантоване право батька, проте його реалізація зараз під великим питанням. Так само як і розгляд справ в судах про визначення місця проживання дитини, визначення способу участі батька у вихованні з дитиною, усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Сталим є висновок Верховного Суду про те, що при розгляді справ, які стосуються дітей, суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов’язком батьків діяти в її інтересах.

В перелічених категоріях справ відповідно до норм Сімейного кодексу України обов’язковим є участь служби у справах дітей та надання нею висновку щодо суті спору. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що письмовий висновок є обов’язковим, і розгляд справи за його відсутності є порушенням статті 19 Сімейного кодексу України (постанова ВС від 23.12.2020 у справі 712/11527/17).

Письмовий висновок служба у справах дітей складає на підставі, зокрема, спілкування з кожним з батьків з дитиною, вивчення умов проживання батьків та дитини.

З досягненням віку 10 років у дитини з’являється право не лише бути вислуханою і почутою, а й брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання.

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини відповідно до її віку і зрілості. При з’ясуванні думки дитини доцільно зважати на те, що оцінка дитиною поведінки своїх батьків, життєвих обставин може бути необ’єктивною та зумовленою різними важелями впливу. У зв’язку з цим законодавець передбачив право суду постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України).

Відсутність в Україні дитини та матері є прямою перешкодою у розгляді зазначених справ.

Норми Цивільного процесуального кодексу України не передбачають можливість зупинення провадження через відсутність сторони та/або дитини, неможливість складення висновку службою у справах дітей. На практиці, якщо існує спір і відсутній висновок, батько-позивач у справі обмежений у судовому захисті своїх прав: відкладати розгляд до повернення дитини в Україну суд не може та не буде, і в кінцевому результаті батько змушений ініціювати залишення свого позову без розгляду.

Також певні занепокоєння викликають ситуації, коли подружжя вирішило розірвати шлюб (припинити шлюбні відносини) через те, що дружина та дитина залишили країну і вже тривалий час проживають за її межами. На жаль, таких випадків багато і суди переповнені справами про розірвання шлюбу. У батьків, які залишилися в Україні, є побоювання, що в подальшому матір буде вдаватись до маніпуляцій і зазначати про ухилення від виконання батьківських обов’язків.

Дійсно, на відстані неможливо повноцінно забезпечити піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, лікування тощо. В подальшому ці обставини можуть бути використані недобросовісною стороною у разі судового спору, адже єдиними доказами в спростування таких обставин можуть слугувати відео/фото/прінтскріни спілкування, звернень.

Варто відмітити, що судові справи, в яких до 24 лютого службою у справах дітей було надано висновки, і сторони виклали свої доводи, вимоги у заявах по суті, продовжують розглядатися навіть за відсутності сторони та дитини.

Знову ж таки, постає питання реальності виконання судових рішень у перелічених категоріях – як зараз, так і на майбутнє.

Зауважимо, що ЄСПЛ у справах проти України вже встановлював, що невжиття належних заходів для виконання судових рішень стосовно дітей є наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців органів опіки та піклування. Крім того, наявні механізми не передбачали відповідні і конкретні заходи для забезпечення примусового виконання рішення відповідно до принципу пропорційності. З огляду на зазначене Європейський суд вже констатував порушення статті 8 Конвенції (справа «ZHUPAN v. UKRAINE»).

Водночас, справи про розірвання шлюбу, поділ майна подружжя, спадкові спори не потребують обов’язкової безпосередньої присутності сторони, такі справи продовжують розглядатися в умовах воєнного стану. Сторони повідомляються про розгляд справи, отримують процесуальні та інші документи всіма можливими способами: в Електронному суді, поштовим зв’язком, в телефонному режимі, електронною поштою, в месенджерах. Звичайно, належне повідомлення має надважливе значення для вирішення справи та її подальше виконання, водночас, відсутність сторони має певні процесуальні наслідки (оскарження рішення в подальшому, поновлення строку на вчинення процесуальних дій тощо), але не є перешкодою розгляді справи судом.

Таким чином, проблема віддаленості дитини від батька, який залишається в Україні, що спричиняє порушення прав батька на спілкування з дитиною та її виховання, потребує вирішення на законодавчому рівні. Це може бути декілька варіантів: можливість проведення комісій у справах дітей в режимі онлайн з обов’язковою участю матері та встановлення графіку спілкування онлайн, визначення терміну повернення дитини до України у разі припинення правового режиму воєнного стану тощо.