Керівник благодійної організації, який без належного оформлення документації організував дитячий відпочинок у наметах біля водойми, що призвело до утоплення малолітнього, підлягає кримінальній відповідальності за ч. 2 ст. 137 КК
2 хв читати
У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили за ч. 2 ст. 137 КК України керівника благодійної організації, який, будучи службовою особою, не виконав своїх службових обов’язків унаслідок недбалого ставлення до них, без належного оформлення документації, потрібної для діяльності наметового містечка, організував відпочинок у наметах біля ставка для сімей з дітьми, не дотримався вимог щодо заходів безпеки життя і здоров’я дітей, що призвело до утоплення малолітнього потерпілого. У касаційній скарзі захисник просив закрити кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в діях підзахисного складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 137 КК України. Вказав, що суд не навів переконливих аргументів того, що обвинувачений був службовою особою, на яку був покладений обов’язок, невиконання якого призвело до утоплення малолітнього потерпілого.
Залишаючи вирок апеляційного суду без зміни, Верховний Суд вказав, що кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 137 КК України є спричинення смерті неповнолітнього, у тому числі через нещасний випадок, до якого належить і утоплення. Однак об’єктивною стороною злочину, передбаченого ст. 137 КК України, є невиконання або неналежне виконання особою своїх професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя і здоров’я неповнолітніх, що спричинило смерть неповнолітнього.
Як встановили суди попередніх інстанцій, відпочинок дітей було ініційовано та організовано благодійною організацією, засновником і керівником якої є обвинувачений. Як засновник та керівник благодійної організації, обвинувачений виконував організаційно-розпорядчі й адміністративно-господарські функції у благодійному фонді, а тому в розумінні ст. 18 КК України є службовою особою. Матеріалами провадження підтверджується, що обвинувачений під час організації відпочинку для дітей був особою, на яку покладались обов’язки щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх. Так, письмовий дозвіл на поїздку своєї дитини мати малолітнього потерпілого надавала саме обвинуваченому, з яким мала договірні відносини з приводу надання соціальних послуг як особі, яка здійснює організацію відпочинку дітей. Крім того, до умов відпочинку не належала обов’язкова присутність батьків дітей, а відповідальність відповідно до наданої згоди покладалася саме на обвинуваченого.
Проте обвинувачений не забезпечив умов щодо безпечності перебування дітей на водоймі. На думку колегії суддів ККС ВС, обвинувачений, як організатор відпочинку, мав усвідомлювати, що допуск неповнолітніх до водоймища (ставка) без належного його облаштування може призвести до нещасного випадку.
Колегія суддів ККС ВС вважає правильною кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 137 КК України, а висновки судів про доведеність його винуватості – обґрунтованими.
Постанова ККС ВС від 16 липня 2025 року у справі № 193/650/21 (провадження № 51-1734км25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/128962579.
Без автора
