КСУ помилився. Закон не може визначати, хто є членом сім’ї певної особи, він може лише надавати певних прав та обов’язків: авторка Сімейного Кодексу Ромовська

Так склалося, що у Кодексі про шлюб та сім’ю УРСР не було сформульовано ознак сім’ї. Певно, тому, що серед науковців не було однакового їх розуміння. Конституційний суд України у рішенні від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 відзначив «об’єктивну відмінність змісту поняття сім’ї залежно від галузі законодавства». Це мало би означати, що уніфікованих ознак сім’ї сформулювати у законі неможливо.

Про це пише Зорислава Ромовська, Заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор та авторка Сімейного Кодексу України, повідомляє Ракурс.

На мій погляд, Конституційний суд України помилився: закон не може визначати, хто є членом сім’ї певної особи, він може лише надавати чи не надавати окремим членам сім’ї певних прав та обов’язків.

Цей висновок базується та частині 1 статті 4 СК, згідно з якою особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім’ї. Отже, вона  вільна у виборі  того, з ким бажає створити сім’ю. І йдеться про подвійний вибір: проживати самій чи з батьками, чи створити свою сім’ю, свою маленьку суспільну клітинку – і обирати, з ким іти по життю.

Концептуальну роль цього правового припису важко переоцінити. А  додаймо до нього ще один: «Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя» ( частина 4 статті 4 СК). І матимем картину поважливого ставлення держави до людини, до її вибору.

У статті 3 СК вперше зафіксовано ознаки сім’ї, бо який же тоді Сімейний кодекс без них.

Почну із спільного проживання. «Єдність даху над головою». Якого? Це – як кому поталанить. Одним – розкішна квартира, іншим – кімнатка у гуртожитку, ще комусь – будиночок у вишневому саду, а ще комусь – власноруч змайстрована мазанка. «Постав хату з лободи, а в чужую не веди» ( з української народної пісні). До речі, поважні люди мають рацію, коли говорять, що не в багатстві щастя. Це вони, певно, підслухали слова Григорія Сковороди: «Не з’єднав Бог багатства зі щастям».

Батьки купили синові квартиру. Контроль за його поведінкою втрачено. Час від часу запрошує  він «на «каву» своїх приятельок, які іноді залишаються до ранку.

Про спільне проживання тут не йдеться. Можемо вести мову про  особисте життя і про право на нього.

Шлюб між В. та Д. виявився невдалим, тому після року непорозумінь Д. повернулася до своїх батьків. Уже три роки вони живуть нарізно, але шлюб не розірвано.

Тож сім’я між ними продовжує існувати чи припинилася? Відповідь на це запитання має практичне значення, з огляду на доповнення, внесені, з ініціативи Міністерства юстиції України, до статей 74 та 91 СК.

Нагадаю, що у статті 74 СК вперше  майно, набуте у т.зв. фактичному шлюбі, визнано спільною сумісною власністю. А у статті 74 СК тому, хто спільно проживає без реєстрації шлюбу, надано за певних умов право на аліменти.

Доповненням стало застереження: «які не перебувають в будь-якому іншому шлюбі». Тобто, якщо, наприклад, Д. стане проживати у так званому цивільному шлюбі з іншим чоловіком, не розірвавши шлюбу з В., правила статей 74 та 91 СК її не стосуватимуться. І це не один раз підтвердив Верховний суд.

А в постанові від 24 липня 2020 року таке розуміння сім’ї Верховний суд застосував до спадкування за законом:  «До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою».

У справі, якої стосувалася ця постанова, спільне проживання тривало 7 років, до трагічної загибелі фактичного чоловіка.

Слава Богу, що так не думали суди, застосовуючи статтю 64 ЖК. У цій же постанові читаємо таке: «Положеннями статей 64, 65 ЖК України передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їхні діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство».

А в одній із ухвал Верховного суду УРСР членом сім’ї було визнано сестру квартиронаймачки, яка приїхала з іншого міста задля подальшого спільного проживання з нею. Але вона через кілька днів померла. Суд  взяв за основу намір спільного проживання зі сестрою,  підтверджений відмовою  позивачки від  державної квартири за попереднім місцем проживання в іншому місці.

Названим вище доповненням Міністерство юстиції України, мабуть, намагалося виконати місію блюстителя моралі. Але удар не вразив цілі.

У підсумку берусь стверджувати, що доповнення «і не перебувають у будь-якому іншому шлюбі» (прошу звернути увагу й на «довершеність» мови) не може дати очікуваного юридичного ефекту: якщо подружжя спільно не проживає тому, що «розбіглися», тобто втратили цінність спільного проживання, це має засвідчити, що їхня сім’я фактично припинилася. Чи припинилася юридично: берусь відповісти ствердно. І те, що названа вище позивачка сім років не проживала із «законним» чоловіком, засвідчує юридичний кінець її першої сім’ї.

З цього випливає, що сім’ю припиняє не лише розірвання шлюбу, а  припинення спільного проживання. І тому, на моє переконання, суди мають брати до уваги реальні факти життя. Формальне ж збереження шлюбу, за відсутності «будівничих» ознак сім’ї, не може мати значення для цих ситуацій.

То як належить чинити судам? Оскільки маємо колізії у самій статті 74 СК,  а також суперечності між статтею 3 СК та внесеними доповненнями, відповідь зачаїлася у частині 9 статті 7 СК. Її інструментарій: розумність, справедливість, добросовісність, – утвердить правду у відносинах між людьми.

Ознакою сім’ї є спільність побуту, «спільність столу». Презюмується, що особи, які спільно проживають, ведуть спільне господарство, піклуються один про одного. У разі спору ця обставина підлягатиме доведенню.

«Сам п’ю, сам гуляю,  сам стелюся, сам лягаю», – ці слова з української жартівливої пісні засвідчують, щонайменше, «збій» у сімейних стосунках.

Живуть під одним дахом, але кожен своїм життям.

Третьою ознакою сім’ї названо взаємні права та обов’язки.

Якщо взяти до уваги рішення Конституційного суду України від 2 листопада 2004 року, в якому зазначено, що право – це не тільки закон, матимемо різноманітні правові ланцюги (юридичні, моральні, релігійні, звичаєві, традиційні), які тримають сім’ю як цілісність, як живий організм.