КСУ ухвалив Рішення у справі щодо захисту митних інтересів України: абз. 1 ч.5 ст. 380 Митного кодексу є конституційним

Другий сенат Конституційного Суду України (далі – Суд) 15 січня 2025 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 1-р(ІІ)/2025 за конституційною скаргою Боярова Артура Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу першого частини п’ятої статті 380 Митного кодексу України (далі – Кодекс).

Виходячи з правомірної мети оспорюваного припису Кодексу та дослідження пропорційності обраного законодавцем засобу, Суд дійшов висновку, що абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу є конституційним.

Суддя-доповідач у справі – суддя КСУ Василь Лемак.

Бояров А.В. у вересні 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Волинської митниці Державної митної служби України (далі – Митниця), у якому просив визнати протиправною бездіяльність Митниці щодо ненадання йому як особі-нерезиденту дозволу на передачу права використання митного режиму тимчасового ввезення щодо транспортного засобу особистого користування від іншої особи-нерезидента, зобов’язати Митницю надати йому дозвіл на передачу права використання митного режиму тимчасового ввезення стосовно транспортного засобу особистого користування від іншої
особи-нерезидента в порядку частин першої, другої статті 380 Кодексу. Рішеннями судів у задоволенні позову було відмовлено.

Тоді заявник звернувся до Суду із конституційною скаргою вважаючи, що абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу не відповідає частині першій статті 41, частині першій статті 57 Конституції України, оскільки „внаслідок існування даної норми та відсутності її якості“ його позбавлено можливості користуватися ввезеним на митну територію України транспортним засобом, який належить йому на праві власності.

Досліджуючи порушені в конституційній скарзі питання, Суд виходить із того, що застосовними у цій справі є встановлені Конституцією України принципи верховенства права (правовладдя) (частина перша статті 8), поваги до прав і свобод людини (стаття 3), зокрема щодо непорушності права власності (частини перша, четверта статті 41).

Розглядаючи питання допустимих меж обмеження права власності, гарантованого Конституцією України, Суд в попередніх рішеннях вказував, що „право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства. При обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів“.

У Рішенні йдеться, що оспорюваним приписом Кодексу встановлено особливості тимчасового ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування, а саме визначено, що тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України лише громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб.

Суд зазначає, що абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу перебуває у сув’язі з іншими приписами цього Кодексу. Оспорюваним приписом встановлено нормативну конструкцію, якою унеможливлено (заборонено) передачу громадянами права використання на митній території України тимчасово ввезених транспортних засобів особистого користування іншим особам (як громадянам-резидентам, так і громадянам-нерезидентам), за винятком тих транспортних засобів особистого користування, які згідно з УКТ ЗЕД класифікуються за товарною позицією 8903 (яхти та інші плавучі засоби для дозвілля або спорту; гребні човни та каное).

Досліджуючи пропорційність обраного законодавцем засобу втручання у право власності, Суд дійшов висновку, що обмеження у формі заборони передачі іншим особам права використання на митній території України тимчасово ввезеного транспортного засобу особистого користування не порушує сутності права власності, оскільки хоч і накладає певні обмеження щодо його реалізації в аспекті користування, однак не передбачає застосування забороненого Конституцією України протиправного позбавлення права власності (частина четверта статті 41).

У Рішенні Суду заначено, що оспорюваний припис Кодексу відповідає вимогам „якості закону“ в аспектах доступності, точності і передбачності та дозволяє уникнути свавілля. Зазначене дає можливість особі, за потреби після юридичної консультації, чітко зрозуміти зміст законодавчої вимоги, зокрема передбачити наслідки, пов’язані з відповідною поведінкою особи.

Суд вказав, що мета зазначеного законодавчого засобу конституційно виправдана – це захист економічного суверенітету України в аспекті митних інтересів держави та прагнення держави до збалансованості бюджету України (частина третя статті 95). Оспорюваний припис Кодексу як законодавчий засіб є сумісним із зобов’язаннями, які Україна взяла на себе за міжнародними договорами, зокрема Стамбульською конвенцією.

У Рішенні зазначено, що законодавець використав найменш обтяжливий засіб утручання у здійснення громадянами своїх прав на володіння, користування та розпорядження своїм майном. Таке законодавче втручання у право власності має тимчасовий характер, оскільки обмежує право передачі тимчасово ввезеного транспортного засобу особистого користування для використання іншими особами тільки упродовж часу перебування такого транспортного засобу на митній території України.

Крім того, законодавець не встановив юридичної відповідальності за передачу транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такого транспортного засобу на митну територію України у разі, якщо в транспортному засобі перебуває особа власник транспортного засобу.

З огляду на наведене Суд дійшов висновку, що абзац перший частини п’ятої статті 380 Кодексу є пропорційним та виправданим законодавчим засобом утручання в право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України, а отже не суперечить статті 8, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 57 Конституції України.

Відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу